Удар стійкості: оповідь про захисника, що повернувся з полону та розпочав новий сезон у Прем'єр-лізі - 20 хвилин

Віталій Ніколайчук і головний тренер Шахтаря Арда Туран

Штаб-сержант Національної гвардії України Віталій Ніколайчук виконав перший символічний удар у грі-відкритті сезону 2026-2027 між командами "Шахтар" і "Кудрівка".

Пропонуємо вам історію видатного ветерана Ліги учасників АТО, який провів майже два роки в російському полоні. Після проходження реабілітації він знову приєднався до рядів захисників.

Днями соцмережі облетіла новина: штаб-сержант Віталій Ніколайчук здійснив перший символічний удар у поєдинку 1-го туру української Прем'єр-ліги сезону 2026-2027 років між донецьким "Шахтарем" та ФК "Кудрівка". Урочиста подія відбулася на стадіоні "Арена Львів", де футбольна спільнота та вболівальники гучними оваціями вшанували українського захисника, який нещодавно повернувся з російського полону.

Командування бригади повідомило мене про те, що я маю готуватися до матчу "Шахтаря" та що мені надали честь виконати перший удар у цій грі. Це стало для мене справжнім шоком. Я був неймовірно схвильований, -- поділився Віталій.

В той час, коли він наближався до м'яча, коментатор ділився історією життя Віталія, а фанати та гравці обох команд влаштували гучні овації на честь захисника Національної гвардії.

Після завершення урочистої частини заходу головний тренер "Шахтаря" Арда Туран разом зі спортивним директором Дарійо Срною зустрілися зі штаб-сержантом. Тренер клубу подарував калинівчанину унікальний презент – футболку "Шахтаря" з його ім'ям та номером 5, який Віталій носив у своїй армійській команді.

-- Зараз, коли після матчу минуло трохи часу і вляглося хвилювання з великою приємністю згадую спілкування зі спортивним директором "Шахтаря" Дарійом Срною, атмосферу на стадіоні, ті оплески, якими мене нагородили вболівальники і футболісти. Це, справді, незабутньо і дуже почесно для мене -- каже штаб-сержант.

Матч закінчився переконливою перемогою команди з Донецька з рахунком 5:1. Відкриття нового футбольного сезону стало не лише святом спорту, але й важливим нагадуванням про вдячність усім українським захисникам за можливість проводити національний чемпіонат на рідній землі.

Стежка бійця та непохитність душі

Віталій Ніколайчук присвятив військовій службі понад 20 років. Він є ветераном 14-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України "Червона Калина" (1-й корпус НГУ "Азов").

Взяв участь в Антитерористичній операції (АТО) та Операції Об'єднаних Сил (ООС). З самого початку відстоював Київську область і протистояв ворожим атакам на Сєвєродонецькому (Луганському) фронті.

У липні 2023 року, після запеклих боїв у Запорізькому регіоні, військовослужбовець отримав поранення і контузію, що призвело до його потрапляння в російський полон. Провівши близько двох років у неволі, його звільнили під час обміну 23 травня 2025 року. Після успішної реабілітації він знову повернувся до лав захисників.

Нацгвардієць довгі роки очолював футбольну команду "Ягуар" як капітан. Разом зі своїми товаришами по службі він брав участь у змаганнях, що проходили у рамках чемпіонату України Ліги учасників АТО, а також у Кубку Об'єднаних Сил, Кубку Героїв АТО та Суперкубку Героїв АТО.

Гравці команди "Ягуар" в умовах повномасштабного вторгнення виступили на захист України, і багато з них отримали державні нагороди за свою відвагу.

Зважаючи на воєнну і футбольну біографію Віталія Ніколайчука, немає нічого дивного, що саме йому запропонували зробити перший удар перед грою Української прем'єр ліги.

До нас підійшов хлопець, чий вигляд нагадував обличчя літнього чоловіка.

Віталій Ніколайчук родом з Калинівки. З 2000-го до 2004-го року року він навчався в місцевому коледжі, здобував спеціальність галузеве машинобудування.

У студентські роки наш Герой захоплювався спортом, був щирим, доброзичливим і товариським. Саме в стінах коледжу він почав зустрічатися зі свою майбутню дружину Олену, яка також тут здобувала фах технолога легкої промисловості, хоча знайомі були ще зі школи. Нині пара виховує донечку і двох синочків-близнюків.

Після завершення служби в армії Віталій вирішив перейти на контракт. За його спиною залишився Майдан і досвід участі в АТО. Наступним кроком стало його призначення в розвідку. Мав би можливість звільнитися, адже його дружина виховувала трьох маленьких дітей, але Віталій не зумів залишити армію.

26 липня 2023 року неподалік від села Роботине нацгвардійця захопили в полон. Його перевозили до колонії протягом п'яти днів, з мішками на голові, практично без їжі.

— Я одразу зателефонувала товаришам, — розповідає Олена. — Вони повідомили, що Віталік, напевно, потрапив під номер 200, оскільки їх атакували, і танк згорів дощенту. На зв'язок ніхто не виходив. Через три дні окупанти виклали відео з Віталіком на своїх сторінках. Вони вперше захопили нацгвардійців у полон, тому дуже цим хвалилися. Потім я постійно стежила за всіма каналами, де міг бути мій чоловік, і які колонії його могли утримувати. Я писала всім інстанціям в Україні та за її межами, тож через два-три місяці мого Віталія визнали полоненим, оголосивши його таким, що перебуває в руках країни-агресора. Це означало, що він мав отримати гарантію на безпечне повернення з полону.

Олена відчувала, що після майже дворічного ув'язнення в російських тюрмах її коханий нарешті повернеться під час цього обміну, хоча не могла бути цілком впевненою. Вона ретельно стежила за всіма новинами, але не могла знайти фото свого чоловіка серед звільнених. І раптом, її друг зателефонував і повідомив, що помітив Віталія на одному з оприлюднених знімків.

— Через годину після того, як я отримала дзвінок з координаційного центру, мені зателефонував Віталік, — розповідає Олена. — Напередодні у мене був день народження. Спочатку зателефонував полковник з Національної гвардії і привітав мене з минулим святом: "Олено Іванівно, прийміть наші вітання! Чи бажаєте отримати подарунок?". Я відповіла, що дуже хотіла б. Він додав: "Ось вам подарунок!". І в цей момент Віталік знову зателефонував: "З днем народження, моя дорога!". А далі вже були сльози, крики, всі плакали — і мама, і донька, і я.

Я не впізнала його, коли він вийшов до нас. Чоловік важив 108 кілограмів, а після полону його вага знизилася до 68 кілограмів. Він виглядає так, ніби пережив голод. Кожна кісточка на тілі проглядає крізь шкіру, хребет видно, словом, це лише кістки, обтягнуті шкірою. Раніше він був мускулистим, займався спортом, працював тренером з футболу. А тепер перед нами стоїть юнак з обличчям старого... Він пройшов через три колонії: Горлівка, Торез і місто Бійськ в Алтайському краї.

Переживши пекло полону Віталій Ніколайчук, після лікування, знову мріє повернувся в свою військову частину. Не може він залишити свою невгамовну кохану Олену, яка теж пішла служити в Нацгвардію і обіймає посаду солдата-гранатометника.

Читайте також:

На захисті смакових традицій та високої якості: як у Вінниці друзі вирішили започаткувати спільний бізнес "Смакова Варта".

Нова система відстрочки від мобілізації: адвокатка з Вінниці роз'яснила ключові деталі урядового рішення.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google