"Після бойових поранень він захворів, і я вирішила сісти за кермо комбайна": популярна співачка займається збором врожаю - 20 хвилин.

Антоніна Петрушкевич, талановита авторка та виконавиця численних пісень, стала на місце свого сина, який отримав поранення на війні, і вирушила працювати на комбайні.

Шанувальники таланту Антоніни Петрушкевич отримали приємний сюрприз у вигляді відео, на якому вона, керуючи комбайном, активно займається збором врожаю.

Журналіст видання "20 хвилин" поцікавився у пані Антоніни, чому вона перейшла від створення пісень про хліб до участі в його зборі?

Антоніна Петрушкевич написала сто пісень! Пишається тим, що деякі з них стали народними. Її пісенні тексти увійшли до збірки, яка з часом вийде окремою книгою. Крім того, Петрушкевич авторка дев'яти поетичних книг і однієї прозової. Її прийняли до Національної спілки письменників України.

Протягом багатьох років керує народним ансамблем "Калина", що базується в Будинку культури Калинівського району.

А тепер ми спостерігали за нею, коли вона сиділа за кермом старого комбайна. Не здається вам це дивним?

Син повернувся з війни з бойовою травмою

Жінка працює на полі в рідному селі Махнівка, що розташоване в колишньому Козятинському районі. На своїй сторінці в Фейсбуці вона поділилася уривком відео, на якому пані Антоніна сидить за штурвалом комбайна. Особливо вражає деталь: жінка керує комбайном з усмішкою на обличчі!

-- Уперше бачу комбайнера, який працює з неприхованою радістю, -- з такими словами журналіст "20 хвилин" звернувся до пані Антоніни. -- Чоловіки-комбайнери здебільшого похмуро-зосереджені, заглиблені у роботу, а у вас все навпаки, чому так?

— Для мене це справжній відпочинок, — ділиться пані Антоніна. — Я насолоджуюсь тим, як хвиля пшениці розливається переді мною, а я в цей час вбираю її, обмолочую зерна, які потім сиплються в бункер. Це викликає в мені прилив енергії. Я також відчуваю себе комфортно з технікою. Ви не повірите, але ще в школі я отримала права трактористки. Тоді я вже могла працювати на колісних тракторах. Мене хвалили, казали, що я одна з найкращих, і що в мене все виходить навіть краще, ніж у деяких з досвідом.

-- Чому саме тепер сіли за штурвал комбайна?

— Син не зміг вийти на поле, — говорить співрозмовниця. — Він повернувся з фронту з бойовими травмами, переніс чотири важкі контузії, і отримав інвалідність. У такі спекотні дні його травми нагадують про себе. Я заспокоїла його, сказала, щоб не переживав, пообіцяла, що виконую ту роботу, яку мав виконувати він. Щаслива, що можу підтримати свою дитину.

Син Антоніни Володимир разом з батьком Віктором, господарюють на власному полі.

— У нас є трохи власної землі, частину ми орендуємо, а дещо придбали, одним словом, мій чоловік – невеликий фермер. Після повернення з війни наш син допомагає йому, а я, якщо потрібно, підставляю плече обом, — розповідає пані Антоніна. — Перед нашою зустріччю я підгортала зерно в ангарі, заощадила час для чоловіка. Це його завдання, але він швидше повернувся в поле, щоб зайнятися основною роботою. Адже зараз жнива в розпалі.

Навчання керуванню комбайном Антоніна отримала від свого чоловіка Віктора.

— Я сама цього прагнула, — ділиться жінка. — Сказала, що вмію працювати на тракторі, а тепер хочу навчитися і на комбайні. Навчання далося мені легко. Можливо, через те, що відчуваю техніку, або ж Віктор виявився чудовим наставником. Поки він не чує, можу додати, що власноруч зібрав два трактори, а тепер мріє про ще один. У нас є свій комбайн, ми придбали його в досить старому стані. Коли техніка ламається, чоловік самостійно її ремонтує. Він знає, як це робити. А взагалі, я прагну вміти все! Напевно, все починається з бажання навчитися та мати все, чого хочеш.

В той день, коли Антоніна вперше сіла за кермо комбайна, вона займалася збором озимої пшениці. На їхньому полі також виростає озимий ячмінь та соя. Цього року вони вирощують три культури. Витрат на працю було чимало. Чи виправдає це зусилля, поки що невідомо.

-- За тонну пшениці нині пропонують п'ять тисяч гривень, -- каже співрозмовниця. -- Але ж це ніщо у порівнянні із затратами. Літр солярки коштує сто гривень, та й то вона у дефіциті. Для таких фермерів, як ми, у кого небагато землі, чекати на щось хороше, марна справа. Але хліб на полі не залишиш, треба зібрати. Тому й допомагаю своїм хлопцям. Роблю це не постійно, а коли виникає необхідність. Якщо треба, сідаю не тільки на комбайн, а й на трактор. Бувають ще моменти, коли я сама прошуся доручити мені техніку. Трапляється це тоді, коли хочу отримати задоволення від такої роботи. Хлопці не відмовляють. Поле у нас починається одразу за хатою. Це така краса! Я сідаю на комбайн, чи на трактор, і під час роботи, буває, народжуються поетичні рядки. Працюю, водночас мрію, десь там літаю у небесах.

Він — найперший помічник, уважний слухач та розумний критик.

Так відгукується пані Антоніна про чоловіка Віктора. Каже, без його підтримки їй не вдалося б зробити те, що робить із задоволенням, -- пише вірші і пісні, керує співочим колективом "Калина". Якби чоловік не розумів її, казав би, кидай ці свої пісні і вірші, припиняй ці концерти, гайда в поле... На щастя, таке навіть уявити не може. Насправді у них все по-іншому: чоловік возить Антоніну на репетиції, на концерти. А ще він її перший слухач і критик. Всі її вірші і пісні чули спершу чоловікові вуха, а вже потім вона демонструвала їх на загал. Віктор тонко відчуває справжність слова. Тому вона дослухається до його зауважень.

У них просто потрясающая пара!

-- Якщо треба у поле на тракторі, то він сідає на один, а я на другий і їдемо працювати, -- продовжує розповідь пані Антоніна. -- Навесні, коли посівна, везу в поле добрива, чи хімікати. Орати не орю, правду кажу. Цього я ще не робила. Хоча якщо спробувати, думаю, і це у мене б вийшло.

У віршах і музичних творах вони також перебувають поруч. Вона — творець, а він — аналітик.

— Я приїхала до Калинівки за направленням після завершення навчання в Інституті культури, — розповідає Антоніна. — З того часу працюю тут. Заснувала вокальний колектив, і ми назвали його на честь нашого міста — "Калина".

Пісні Петрушкевич давно вийшли за межі Калинівки. Вони лунали на різноманітних фестивалях, як на національному, так і на міжнародному рівнях. Виступи колективу отримали безліч престижних нагород. Пані Антоніна з гордістю зазначає, що найбільше її радує те, що деякі з її композицій стали народними. Варто додати, що вона самостійно пише як тексти, так і музику, а також є виконавицею своїх творів. Основу репертуару їхнього колективу становлять переважно її авторські роботи.

-- Нещодавно я створила нову композицію, -- ділиться співрозмовниця. -- Я вже підготувала запис. Тепер будемо працювати над нею з колективом. Назва вельми символічна -- "Пісня любові". У часи війни любов набуває особливого значення, можливо, навіть потужнішого, ніж у моменти, коли над головами людей мирне небо, а в садах вечорами тихо лунають пташині співи.

Окрім поетичних творів, Антоніна Петрушкевич створила та видала свою першу прозову книгу під назвою "Настане завтра". У цій книжці вона ділиться історіями про тих, хто пережив війну, зазнавши гірких втрат близьких.

Не повернулися з фронту син і онук: презентація нової книги про війну.

18 серпня цього року Антоніна Петрушкевич представить свою книгу "Настане завтра". Захід відбудеться в Будинку культури Калинівського району, де серед гостей будуть й персонажі, що стали героями її твору.

З сумом у голосі авторка згадує одну з учасниць їхнього колективу "Калина", нині вона у складі іншого співочого гурту -- "Журавка" Павлівського Будинку культури. Навіть страшно говорити, яке велике горе випало на долю цієї жінки: вона втратила на війні сина, а потім загинув внук.

Ще один персонаж твору — батько, який так і не зустрів свого сина з війни. Жахлива новина прийшла в його дім ще в 2015 році.

Під час бесіди з цим чоловіком він згадав один особливий момент, – розповідає авторка. – Цей момент став поштовхом для назви її книги. Він ділився сном, у якому йому наснився син. Батько спостерігав, як хлопець йде знайомою вулицею рідного села, що носить його ім'я, в пам'ять про нього. І син каже батькові, щоб той вірив у те, що завтра настане новий день. Ці люди, навіть переживши великі втрати, продовжують сподіватися на краще. У такому трохи оптимістичному тоні авторка описала всі свої думки.

Ще одна презентація книги Петрушкевич "Настане завтра" запланована на 27 серпня. Її проведуть в обласній бібліотеці імені Отамановського.

На лузі "народилася" мелодія.

Відео з Антоніною Петрушкевич, що зафіксовано на комбайні, опублікував вінницький автор Михайло Каменюк. На своїй Facebook-сторінці він додав такі слова: "Чудовий момент! Ще нещодавно я працював над редагуванням нової вражаючої книги письменниці Антоніни Петрушкевич, а тепер вона "редагує" власне поле, керуючи комбайном. Це те саме поле, де ми з Антоніною знімали відео до нашої пісні "Там-туди". Нехай удача завжди супроводжує тебе, моя дорога сестро!".

Під час розмови згадав пані Антоніні про цей допис письменника Каменюка.

— Пан Михайло редагував усі мої твори, — говорить вона. — Він справжній геній поезії! Його дар — це справжнє божественне благословення. Кожне його слово — як коштовність. Я черпаю натхнення з його творчості. Можливо, він і не усвідомлює цього, але це правда. Я глибоко ціную його талант і людяність. Для мене він, як рідна людина.

Читайте також:

Дворкіс мчить до голкіпера: повертаємось до того, як донецька команда втягнула Вінницю в резонансну ситуацію.

"Зніми хрестик": спогади про вінничанина, що керував трамваєм, служив Богу та знайшов вічний спочинок поруч із храмом.

"У мене жодного двохсотого не було": розповідь єгеря з Хмільника, який служить на фронті разом із сином і братом.

Додайте 20 хвилин до обраних джерел у Google.