Як колишні співробітники СЗЧ "наводять страх" на супротивника

"Бійці 118 бригади, що захищають Малу Токмачку, отримали прізвисько 'люди з залізними нервами'" – так говорять про них.

Запорізький фронт є одним із найнапруженіших. Противник посилює свої позиції, перекидаючи живу силу та техніку, намагаючись здійснити штурм і прагнучи наблизитися, принаймні, до Оріхова, якщо не до обласного центру.

На даній ділянці фронту вже протягом декількох років діє 118 окрема механізована бригада. Її військовослужбовці стверджують, що впевнено утримують свої позиції, а лінія бойових дій у їхній зоні відповідальності фактично залишилася незмінною.

Спроба атаки за допомогою мотоциклів також зазнала невдачі.

У 2023 році цей підрозділ взяв участь у "операції по звільненню Роботиного". Це звільнення вважається одним з найзначніших, але водночас і найтрагічніших моментів повномасштабної війни. Збройні сили України тоді проводили наступальні дії, тоді як противник був у обороні і мав добру підготовленість. На жаль, за визволення цього населеного пункту нам довелося заплатити велику ціну.

Зараз 118 бригада знову на слуху. Цього разу - в контексті оборони Малої Токмачки. Підрозділ встановив рекорд (навіть має відповідний документ) за найдовше утримання рубежів, у той час як росіяни "от-от", знову і знову "захоплюють" село.

Пресофіцер 118-ї окремої механізованої бригади з позивним "Фейк" зазначає, що Мала Токмачка стає неприступною фортецею завдяки людям з непохитною... тут він зупиняється, обираючи правильне слово.

- З твердими нервами. Так ми це і назвемо, - промовляє він з усмішкою.

Зазначається, що противнику не вдається увійти до населеного району та закріпитися в ньому.

Вони експериментували з різними стратегіями, включаючи масштабні механізовані атаки. Однак їм не вдалося досягти своїх цілей. Також намагалися збирати сили поблизу наших позицій і здійснювати атаки малими штурмовими групами, але й це виявилося безуспішним, - зазначає "Фейк".

У середині червня окупанти застосували іншу тактику. Була спроба швидкого наступу на мотоциклах та квадроциклах, які вони обладнали РЕБами і навіть невеликими мінними тралами. Утім, і ця тактика їм нічого не дала. В перший же вечір наші бійці знищили та поранили чималу кількість живої сили ворога та вибили техніку.

- Затокмачені - мій неологізм, я його придумав, - із гордістю каже пресофіцер.

"ШВИДКО ІДЕНТИФІКУЄМО СУПЕРНИКА"

- Чи є ворог у Малій Токмачці? - питаю "Фейка".

- Ні. Якщо навіть одному-двом солдатам вдається зайти на околиці, в район цегельного заводу чи тюрми, то вони там довго не живуть. По-перше - довге плече забезпечення. Ворог не може забезпечити своїх людей достатньою кількістю засобів для виживання: водою, їжею, боєкомплектом. По-друге, ми швидко виявляємо противника, бачимо його ще в момент висування, - запевняє співрозмовник.

За версією росіян, Мала Токмачка була захоплена ще в листопаді минулого року. Чимало їхніх військових навіть отримали нагороди та відзнаки за нібито взяття цього села. Визнати, що населений пункт не під їхнім контролем, окупанти не можуть.

Маленька неправда може призвести до серйозних наслідків. Ворог потребує якихось успіхів на фронті, адже це впливає на їхню мобілізацію. Захоплення Оріхова та наближення до Запоріжжя вимагає значної кількості техніки та особового складу, якого у противника немає. Проте вони можуть чинити тиск на Оріхів, якщо вдасться зайти в Малу Токмачку. Ми робимо все можливе, щоб цього не допустити, - розповідає "Фейк".

ВІД СЗЧ - ДО "СІРІУСА"

У нашій групі приблизно 80%, а можливо й більше, складають ті, хто пройшов службу в СЗЧ і самостійно повернувся назад. Найсильніші бійці - це якраз ті, хто вирішив повернутися після цього, - зазначає військовий з позивним "Рапан".

Важко не погодитися з цим, особливо коли виступає боєць, який є частиною цих 80 відсотків.

"Рапану" - 27 років. З 2017 по 2020 рік він проходив службу в АТО, перебуваючи в складі штурмової бригади.

- На наступний день після початку повномасштабної війни я вирішив записатися до військкомату і став частиною Вінницької бригади тероборони. Після отриманого поранення в Старомайорську я проходив реабілітацію, а згодом мене заднім числом внесли до списків військовослужбовців, - ділиться своєю історією боєць.

Його побратимові на позивний "Фродо" - лише 20, він добровільно долучився до війська в 2024-му. До 118-ої бригади перейшов так само - через СЗЧ.

"Фродо" підкреслює важливість справедливого ставлення до військових та адекватного фінансового забезпечення.

Свою військову кар'єру він розпочав у складі однієї із механізованих бригад, що діяла на Бахмутському напрямку. Він зазначає, що бажав перевестися до іншого підрозділу ще у 2025 році, але його прохання було відхилено, і він вирішив приєднатися до СЗЧ. Після лікування він повернувся назад.

Обидва воїни в даний час є частиною батальйону безпілотних технологій "Сіріус", який входить до складу взводу FPV.

"Фродо" - з приємною зовнішністю та чудовим почуттям гумору. Його розповіді про "похід" у СЗЧ настільки кумедні, що без усмішки їх просто не послухаєш.

- Поки я був там, вирішив відкрити шиномонтаж. Зараз кум займається цим бізнесом, адже родині також потрібно на чомусь заробляти, - пояснює він.

- Що вдома сказали, коли ви із СЗЧ повернулись до війська?, - запитую.

- Ти ж дурень, - відповідає він.

Але то все жарти. Він каже, що сьогодні навіть не уявляє себе "на гражданці".

Багато людей не можуть зрозуміти військових. Але, безумовно, я мрію про родину, дітей і хочу залишити по собі щось значуще, - ділиться своїми думками боєць.

Вдома він востаннє був 16 місяців тому. Розповідає, що на фронті роботи вистачає, але ось людей бракує.

Прошу його розповісти про бойовий вихід, який найбільше запам'ятався.

- Це мій перший, ще у складі колишньої бригади на Бахмутському напрямку. Ми сиділи в Никифорівці і почався штурм на Васюківку. Якщо чесно, я тоді ще толком і літати не вмів (був оператором БПЛА, - ред.). Це 2024-й рік і FPV майже не було. Так вийшло, що я термічною сумішшю спалив танк. Це взагалі було вперше за всю війну, - згадує "Фродо".

Починаю досліджувати, чи справді це сталося вперше. Google демонструє безліч ресурсів з заголовками на кшталт "ЗСУ вперше знищили російський танк за допомогою дрона з термітною боєголовкою". Це дійсно сталося у 2024 році, коли українські військові вперше використали термітний безпілотник "Дракон" для знищення російського танка.

Фродо згадує, що найбільше йому подобалося управляти FPV-дронами "Джміль". Бійці між собою ласкаво називали їх "джміликами". Завдяки цим безпілотникам його підрозділ знищив чимало ворожої техніки та живої сили противника.

- Ми майже не спали тоді. Бувало таке, що по годині-дві всього мали на відпочинок, - згадує боєць.

- Що таке Мала Токмачка тепер? - питаю.

- Руїни. Це нагадує мені Донецьку область, зокрема Миньківку, Васюківку або Оріхово-Василівку, - ділиться думками "Фродо".

- Села немає, чесно кажучи... З власного досвіду можу сказати, що бачив Авдіївку, Бахмут і Старомайорськ, які вони не змогли захопити і просто знищували з допомогою КАБів та артилерії. Це їхній метод дій. Вони просто накривають цілі КАБами - і на цьому все, - зазначає "Рапан".

"Сумно, коли твої власні діти не впізнають тебе."

Під час АТО "Рапан" проходив службу в підрозділі протиповітряної оборони. Коли він приєднався до 118 бригади, перед ним постало непросте питання: стати бойовим медиком і займатися евакуацією поранених або ж обрати шлях пілота. Він вирішив обрати другий варіант.

- Я один день політав на "мавіку" і мені сподобалось. Навчався тижні два і потім замкомроти сказав, що я добре літаю, і запропонували на FPV перейти. Страшно було, бо вибухівка там, і мене самого FPV трьохсотило. Всі штурми відбиваються за допомогою підрозділів БПЛА. Така війна зараз. Брав участь у відбитті штурмів і цим пишаюсь. Подобається, коли завдяки нашій роботі п@дари не доїжджають до нас, - каже боєць і вибачається за некультурний вислів, але іншого слова щодо ворога не знаходить.

"Рапан" згадує момент, коли під час бойового вильоту його дрон проник у люк ворожого механіка-водія, завдавши руйнівного удару по БМП. Він зазначає, що основною проблемою було зупинити техніку, тоді як її знешкодження згодом виявилося значно простішим завданням.

- Якщо б тоді не влучили, скільки б неприємностей він наробив?, - запитую.

- Що стосується піхоти - так, це правда. У нас, пілотів, існує своє правило: спочатку ми дбаємо про піхоту, а вже потім про себе. Якщо виникає загроза для піхотинців, нам не важливо, що відбувається в небі - ми прагнемо швидко вийти на завдання, щоб забезпечити їхню підтримку. Якщо піхоти не залишиться, ми самі станемо на їх місце. Якщо перша лінія оборони буде зламана, ми будемо йти за ними... Піхотинцям важко, вони можуть по півроку перебувати на позиціях. Ми хоча б маємо можливість спілкуватися з родинами по телефону, бачити дітей, тоді як у хлопців лише рація, і більше нічого, - ділиться думками "Рапан".

Протягом години масштабної війни він перебував на Харківщині та в Донецькому регіоні. Спочатку отримав одне поранення, згодом - ще одне. Під час лікування його було внесено до списку серйозно поранених.

Чи відчули ви образу?

Дуже. Відверто. Колись у мене виникало бажання піти з роботи. Сподівався, що з появою третьої дитини все зміниться. Дитина народилася... Але я не можу уявити своє життя поза військовою службою. І хоча я мав стабільну роботу, у 2020 році заснував будівельну компанію, що займалася укладанням паркету, але все ж не бачу себе у цивільному світі, - розповідає військовослужбовець.

Його старша донька, Анастасія, має 7 років. Через війну він не зустрічався з нею протягом трьох років, починаючи з першого поранення. Син Матвій, якому 3 роки, і найменша донька Надія, якій всього лише рік.

Чи можуть діти вас впізнати?

- Молодша дитина... ні, - його очі наповнилися слізьми. - Це болісно, це найгірше. Коли вона говорить зі мною по телефону, а потім, приїхавши додому, тікає від мене. Пройшло два дні, поки дитина почала мене впізнавати. Ось це найскладніше. Окупанти не дозволяють нам жити, - говорить військовий.

Таким чином, він забрав свою доньку з пологового будинку, а зустрів її знову лише через рік - на святі хрещення.

Що б ви висловили своїм товаришам, які також не можуть спостерігати за тим, як ростуть їхні діти? Якими словами ви б їх підтримали?

- Я навіть не знаю, як висловити свої думки. Ми з товаришами обговорюємо це питання, ділимося переживаннями та підтримуємо одне одного. Я не єдиний, хто опинився в такій ситуації. Хочу, щоб діти усвідомлювали нашу любов до них і розуміли, що все це робиться для їхнього майбутнього, - зазначає "Рапан".

Раніше операторів дронів іменували "очима" артилерії, а тепер ким ви є? – запитую наприкінці.

- Зірки... "Сіріус", - миттєво відказує "Фродо".