Коли нація замикається в тиші, вона відкриває вухо для найзначнішого.

Як в Україні організовують хвилину мовчання в містах відповідно до результатів онлайн-опитування.

У багатьох країнах існує традиція загальнонаціональної хвилини мовчання, зокрема в Ізраїлі, Канаді, Нідерландах, Австралії, Новій Зеландії, Великій Британії, Польщі люди завмирають, щоб вшанувати своїх - тих, хто загинув. Британська Nationwide two-minute silence, нідерландське Remembrance of the Dead, польська Godzina "W" - у всіх різна тривалість, різні назви, але спільна мета: зберегти пам'ять про втрати і про тих, хто віддав життя за Батьківщину. Зазвичай ці моменти тиші прив'язані до певної дати, річниці, події. В Україні - інакше. У нас щодня о 9:00 триває загальнонаціональна хвилина мовчання на честь полеглих у війні за Незалежність. Це не формальність, а відповідь на потребу пам'ятати - щиро, щоденно, разом. Бо тиша теж може бути голосом нації.

У листопаді 2025 року Український інститут національної пам'яті організував онлайн-опитування серед представників місцевих органів влади, зокрема обласних центрів. Участь у ньому взяли представники відповідальних структурних підрозділів або уповноважені особи при міських радах, а також фахівці соціальних служб і деяких освітніх закладів, таких як ліцеї. Основною метою опитування було дослідити практики впровадження загальнонаціональної хвилини мовчання у різних обласних центрах України, зокрема в Луцьку, Львові, Тернополі, Києві, Одесі, Вінниці, Полтаві, Ужгороді, Кропивницькому, Хмельницькому, Харкові, Чернівцях та Миколаєві. Додаткова частина опитування була спрямована на виявлення труднощів, з якими стикаються установи, а також на визначення успішних підходів, які можуть бути рекомендовані для подальшого розповсюдження.

Війна за Незалежність спричинила масштабні людські втрати та глибокі суспільні травми. Від початку повномасштабного вторгнення зона бойових дій значно розширилася, а інтенсивність застосування збройних засобів зросла, і це щоденно призводить до загибелі мирних громадян і військовослужбовців України.

У цих умовах вшанування пам'яті загиблих стало важливою суспільною потребою. Для збереження світлої пам'яті, громадянської відваги і самовідданості, сили духу, стійкості та героїчного подвигу воїнів, полеглих під час виконання бойових завдань для захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, мирних громадян, які загинули унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, 16 березня 2022 року Указом Президента України №143/202 запровадили загальнонаціональну хвилину мовчання. А наприкінці 2025 року Верховна Рада України узяла за основу законопроєкт № 14144 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вшанування пам'яті співвітчизників, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Проте на сьогодні він на доопрацюванні.

Отже, проведене опитування є складовою частиною більш детального аналізу ставлення до та реалізації загальнонаціональної хвилини мовчання. Усього в онлайн-опитуванні взяли участь 1109 людей.

Переважна кількість опитаних вказали, що хвилина мовчання проводиться у більшості регіонів: без додаткових заходів - 44,12%, зі звучанням Гімну України - 41,18%. Додаткові заходи (акції, інформаційна частина тощо) проводяться у 8,82% випадків, а 5,88% не організовують жодних заходів.

Слід підкреслити, що 70,55% опитаних зазначили, що в їхньому місті хвилина мовчання оголошується за допомогою рупора або гучномовця, тоді як 18,10% повідомили, що таких оголошень не існує, а 11,35% не змогли визначити свою позицію з цього питання. Щодо навчальних закладів, то 64,15% респондентів підтвердили, що там проводять хвилину мовчання, 11,32% - що не проводять, а 24,53% - не мають чіткої відповіді. Ці результати свідчать про те, що реалізація хвилини мовчання в Україні відбувається нерівномірно і залежить, головним чином, від типу установи та рівня місцевої організації. Варто зазначити, що у навчальних закладах існує усталена практика, коли хвилина мовчання інтегрована до розкладу і проводиться о 9:00. У таких випадках вшанування пам'яті має певні правила: освітній процес тимчасово зупиняється, оголошення робиться через внутрішній зв'язок, і в ньому беруть участь як учні, так і педагогічний колектив. Разом із цим, у відповідях видно, що подібна форма часто сприймається як вимушена процедура, а не як свідомий акт вшанування пам'яті.

На рівні міст загальнонаціональна хвилина мовчання часто реалізується без єдиного підходу. У деяких громадах ця практика обмежується лише освітніми та певними комунальними закладами, не охоплюючи весь публічний простір. Наприклад, у громадському транспорті про хвилину мовчання повідомляється, відповідно до опитувань, близько 67% респондентів, тоді як 18% заявили, що такого оголошення немає, а 15% не змогли визначити свою позицію або не мають достатньої інформації.

Щодо участі місцевих медіа, то більшість респондентів визнали, що важко дати чітку відповідь на це питання - приблизно 46%. Інші 39% вказали, що місцеві медіа беруть участь у вшануванні загальнонаціональної хвилини мовчання, тоді як 15% зазначили, що медіа не залучаються до цього процесу.

Відсутність синхронізації між різними сферами міського життя: транспортом, підприємствами, вуличним простором, медіа призводить до фрагментарності практики. Унаслідок цього хвилину мовчання мешканці не завжди сприймають як спільний загальноміський жест пам'яті, а радше як внутрішню справу окремих установ.

У більшості міст проводять загальнонаціональну хвилину мовчання не тільки за допомогою проголошення через гучномовець та ритмічного відбиття звука метронома, але й з Державним Гімном України. Декілька учасників опитування зазначило, що під час 9:00 у Хмельницькому, Кропивницькому, Одесі та Києві автотранспорт за участі Патрульної поліції на найбільших перехрестях призупиняє інші автівки. Або ж, як один із прикладів вшанування пам'яті загиблих Захисників і Захисниць за ініціативи ГО "Вшануй" Анастасії Лукаш, в Одесі на перехресті Лесі Українки та Шевченка запровадили акцію "Червоне світло для всіх". А деякі опитувані ділилися, що ні транспорт, ні люди не зупиняються о 9:00.

Аналіз відповідей дозволяє виявити основні проблеми, які ускладнюють реалізацію хвилини мовчання. Найперше, мова йде про організаційні питання – відсутність чітко визначеного механізму на рівні громади. Часто рішення про проведення хвилини мовчання залежить від керівників установ, що призводить до різноманітності підходів і нерівномірної реалізації. У ряді випадків існує брак методичних рекомендацій або ясних інструкцій щодо форм і способів проведення цього вшанування. Нагадуємо, що громадська організація "Вшануй" спільно з Міністерством розвитку громад та територій України у квітні 2025 року розробили Дорожню карту для впровадження хвилини мовчання.

"Якщо наша країна не житиме в єдиному ритмі, не буде синергії в народі, у розумінні історії, у єдиному розумінні меморіалізації та майбутнього, ми знову підемо різними шляхами. Хвилина пам'яті для кожного українця - це не лише згадка про спільний біль, а й нагадування про майбутнє наших дітей. Це маленька цеглинка в розбудові великої держави. Навіть згадуючи трагічні сторінки історії, ми повинні розуміти, що вони стають підґрунтям для великого майбутнього", - зазначає голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров.

Щодо реакції мешканців міста під час проголошення загальнонаціональної хвилини мовчання можна виділити такі показники результатів опитування, як: більшості складно відповісти на це запитання, таку відповідь надали близько 48%, а понад 33% респондентів зазначили, що "переважно так". "Переважно ні" відповіли 18%, а менш як 1% зазначили, що складно відповісти. Респонденти наголошували, що тут - питання щодо внутрішнього розуміння потреби вшанування пам'яті.

Не менш важливою є проблема комунікації. У відповідях виявляється думка, що хвилина мовчання потребує більш системного інформаційного супроводу. Відсутність детального пояснення її значення, історичного контексту та емоційного наповнення знижує рівень залученості як працівників установ, так і більшої громади. З часом це може призвести до формалізації ритуалу, коли його виконання проходить без внутрішнього осмислення та співпереживання. Деякі респонденти пропонують згадувати поіменно тих, кого втратила держава, адже це зберігає емоційний аспект і надає сенс вшануванню пам'яті для кожного.

Одним із прикладів є ініціатива, яка розпочалася цього року: Український інститут національної пам'яті разом з Українським національним інформаційним агентством та АрміяINFORM (онлайн-медіа Міністерства оборони України) щодня о 9:00 публікують інформацію про загальнонаціональну хвилину мовчання, присвячену пам'яті загиблих українських Захисників і Захисниць. Хоча ініціатива поіменного вшанування Героїв України не є новою в інформаційному просторі, кожен подібний проєкт закликає українське суспільство до глибшої свідомості.

Хоча більшість опитаних підкреслює важливість систематичного вшанування пам'яті загиблих, щоб уникнути суспільного забування, в їхніх відповідях також відображаються й альтернативні погляди. Зокрема, деякі респонденти акцентують увагу на необхідності надання підтримки тим, хто нині потребує допомоги, або висловлюють занепокоєння щодо щоденного формату меморіальних практик. На їхню думку, такий підхід може бути емоційно важким як для учасників, так і для родин загиблих, оскільки регулярні нагадування про втрату можуть викликати травматичні переживання.

"Хвилина мовчання не може відповідати визначенням "тригер" або "ретравматизація", оскільки люди (родини загиблих Захисників і Захисниць України, - ред.) потребують уваги та підтримки. Також респонденти наполягають на усебічному, багаторівневому вшануванні жертовної загибелі близьких і цінуванні їх величного подвигу захисту Батьківщини для всіх нас і Держави на світовому рівні. Хвилина мовчання є важливим моментом у вшануванні пам'яті загиблих за Україну Захисників й Захисниць та підтримки родин", - наголошує Микола Шанський, голова правління ГО "Єдина родина Чернігівщини", яке працює із членами сімей загиблих оборонців уже впродовж 11 років.

Частина опитаних також висловлює позицію про доцільність надання більшого значення молитві о 9:00 як альтернативній або доповнювальній формі вшанування пам'яті. Окремо порушується питання щоденного виконання Державного Гімну України в закладах освіти, яке певні респонденти вважають надмірним у щоденному форматі. Натомість пропонується зосереджуватися на виконанні гімну у дні державних свят або пам'ятних дат.

Згідно з даними, отриманими від респондентів, у деяких навчальних закладах під час хвилини мовчання проводиться пояснення її значення та змісту. Також вживаються заходи для створення спокійної та зосередженої атмосфери. Деякі організації підкреслюють важливість підтримання традиції символічного оформлення пам'ятного куточка або окремої території, що допомагає учасникам освітнього процесу усвідомлено сприймати меморіальний ритуал і формувати культуру пам'яті.

Окремі респонденти підкреслюють важливість людського аспекту. У контексті тривалої війни та постійного інформаційного тиску спостерігається певне емоційне виснаження, що вплине на сприйняття хвилини мовчання. Деякі учасники дослідження відзначають, що без додаткових сенсових акцентів вшанування пам'яті може перетворитися на звичку, особливо серед молоді. Це свідчить про необхідність змінити підходи, переходячи від формального виконання до більш змістовних і чутливих практик вшанування пам'яті.

Співзасновниця громадської організації "Вшануй" Катерина Даценко ділиться, що хвилина мовчання навряд може формалізуватися, якщо за стільки часу цього не сталося.

Спочатку ми акцентували на бажанні людей зберегти цей момент у пам'яті: спільний для всіх. Багато місцевих адміністрацій, реагуючи на цей запит, ухвалили відповідні рішення на своїх рівнях. Цей закон не стосується кожного громадянина і не передбачає жодного примусу чи покарання. Він фактично легалізує те, що вже робиться або що люди хочуть робити, але не мають можливості. Зокрема, він вносить зміни до Кодексу цивільного захисту населення. Це свого роду рамковий інструмент для міст, установ та публічного простору. Говорити про повну формалізацію як про жорстке правило не зовсім коректно, адже з нашим свободолюбивим народом це просто неможливо, - зазначила Катерина Даценко.

Вона підкреслює, що існує постійна загроза потрапляння у рутину, і щоб хвилина мовчання не стала лише механічним жестом, її потрібно підкріплювати спілкуванням та активними діями.

"Пояснювати, для чого вона існує, показувати різні історії та людські виміри пам'яті, використовувати різні формати - від освіти й культури до медіа та простору. Проводячи багато бесід зі спільнотами, бізнесами, містами, ми зрозуміли одне: щодня кожна людина наповнює хвилину мовчання своїм: це хвилина памʼяті, єдності, честі, тиші, хвилина, що має значення, хтось згадує імена загиблих, хтось думає про живих, хтось про те, що він зробить сьогодні. І якщо кожен знайде для себе сенс, то ні рутиною (у поганому сенсі цього слова), ні формальністю вона не стане", - ділиться співзасновниця.

Повертаючись до результатів опитування, можна виділити, що у відповідях зафіксовано й низку позитивних практик, які можуть слугувати орієнтиром для інших громад. Зокрема, ідеться про поєднання хвилини мовчання з коротким поясненням її значення, нагадуванням про конкретні події або локальні історії втрат. У деяких закладах освітяни є не лише організаторами, а й носіями смислу, допомагаючи учням усвідомити глибину та важливість цього акту. Також позитивно оцінюється використання символічних елементів - державної символіки, запаленої свічки, звукових сигналів, які підсилюють відчуття спільності моменту.

Загалом, результати проведеного опитування свідчать про те, що хвилина мовчання на рівні країни вже закріпилася в суспільному житті України. Проте, вона потребує глибшого осмислення та подальшого розвитку. Зміцнення координації серед місцевих громад, створення методичних рекомендацій, систематична комунікація та акцент на змістовному наповненні цього ритуалу можуть сприяти його трансформації з формальної процедури в об'єднуючий і важливий акт національної пам'яті.