У найближчі кілька років кількість першокласників в Україні зменшиться на третину. Які наслідки це матиме для шкільної системи та освітніх реформ?

Які аспекти слід розглянути при ухваленні рішень щодо реорганізації навчальних закладів?

У Міністерстві освіти та науки України очікуються, що в 2029/2030 навчальному році в Україні на 30-33% зменшиться кількість учнів першого класу. Нині в нашій країні середня наповнюваність класів становить 15,7 учня, однак у різних областях ці цифри суттєво відрізняються. Наприклад, середня кількість учнів в одному класі в Тернопільській області -- 12,9, а в Києві -- 25,7. Житомирська, Кіровоградська, Миколаївська, Черкаська, Сумська, Хмельницька, Чернігівська, Полтавська та Вінницька області також мають найнижчу середню кількість учнів у класах, розповіла голова ГО "Батьки SOS" Олена Парфьонова у статті "Як демографія змінює систему освіти України".

Авторка статті підкреслює, що зазначені регіони, з огляду на демографічне скорочення та значні витрати на утримання навчальних закладів, стикаються з підвищеним ризиком об'єднання або реорганізації малочисельних шкіл.

Водночас Парфьонова стверджує, що велика кількість учнів у класах не завжди означає сприятливу ситуацію. Вона додає, що висока наповнюваність класів у столиці та на Київщині спричинена концентрацією населення та високим попитом на місця у школах. Однак авторка зазначає, що школи, які розміщені в густонаселених спальних районах, мають велику кількість учнів, тоді як освітні заклади в інших районах -- не завжди можуть відкрити перший клас.

Парфьонова пише, що велика кількість учнів в одній школі у прифронтових областях виникла через те, що частина освітніх закладів не працює через безпекові умови, тому діти навчаються в тих школах, які функціонують.

"Це означає, що українська шкільна мережа функціонує в дуже різних умовах, а отже, потребує різних управлінських рішень. Єдиного для всіх рецепту немає. Якщо для одних громад головне питання -- як зберегти школу для своїх дітей, бо класи щороку меншають, то для інших (особливо для великих міст) -- де знайти місце для всіх учнів", -- пояснює авторка.

Парфьонова підкреслює, що демографічна криза суттєво впливає на стратегію реформування старшої профільної освіти. Раніше батьки, представники влади та освітяни активно обговорювали, які академічні ліцеї слід створити, проте тепер виникає питання про кількість учнів, для яких такі ліцеї мають бути сплановані. За її словами, наслідки цієї демографічної кризи в першу чергу відчують школи, розташовані в сільських районах, які становлять майже 63% від загальної кількості шкіл (7426).

У громадах, додає авторка, різні наслідки матимуть вимоги до мінімальної кількості учнів у школі для утримання освітньої субвенції. В одних громадах відбудеться поступова оптимізація та модернізація мережі, тоді, як в інших -- зменшення доступності до освіти для дітей.

"У цих умовах реформа старшої профільної школи має стати відповіддю не лиш е на проблеми освіти, а й на нову демографічну реальність", -- заявляє Парфьонова.

Вона підкреслює, що не слід приймати рішення про реорганізацію шкіл лише на основі кількості учнів у класах. Авторка статті зауважує, що у прикордонних або гірських громадах закриття навчальних закладів насправді може позбавити дітей можливості отримати освіту.

Держава повинна знайти компроміс між правом дитини на освіту в школі, незалежно від її місця проживання, і раціональним використанням ресурсів.

"Це вказує на те, що в найближчі роки основним завданням стане знаходження рішень, які забезпечать гармонію між якістю освіти та вимогами конкретної громади. Поряд із цим, неминуче виникнуть непопулярні рішення. Проте важливо, щоб ці рішення були професійними, обґрунтованими та справедливими", -- зазначає вона.

Парфьонова підкреслює важливість індивідуальної оцінки кожної ситуації при прийнятті рішень щодо реорганізації. Вона наголошує, що слід враховувати не лише економічні аспекти, але також безпеку дітей, доступ до освіти, специфіку конкретної громади та стан транспортної інфраструктури.