"Я уявляю своє майбутнє, формую амбіції, прагну досягти своїх мрій". Яким чином може виглядати життя після пережитої бойової травми та процес відновлення після отриманих поранень?

Які наслідки може мати бойова травма в житті людини? Це не лише фізичний біль і емоційні страждання, а й шанси на відновлення та новий початок. Це не жарт і не іронія, оскільки деякі ветерани знаходять своє справжнє покликання під час або після процесу реабілітації. Наприклад, вони можуть здобути золоту медаль на Іграх Нескорених, знайти свою любов, відчути справжній дім чи навіть знайти сили, щоб знову стати частиною військової служби.

На міжнародній конференції "ВІДНОВЛЕННЯ РАЗОМ: Переймаючи виклики бойових травм" своїми історіями поділилися як діючі військові, так і ветерани та ветераночки. Частина з них пройшла реабілітацію в національній мережі центрів відновлення RECOVERY, створеній Віктором і Оленою Пінчуками для підтримки Сил безпеки та оборони. Після цього вони повернулися до цивільного або військового життя.

Ви знаєте, служити в армії — це найчудовіша професія на світі. За цей час я усвідомив, що став значно кращою версією себе.

Коли розпочалася повномасштабна війна, я задумався: "Даня, які дії тобі слід вжити?" Моя професія пов'язана з розвідкою. Під час однієї з операцій я отримав поранення – куля влучила в бронежилет, і у мене з'явилася тріщина в нижній частині лопатки. У мене є безліч інших травм, від незначних до серйозних, а також дві контузії. Але найбільшою втратою для мене залишилася загибель друзів.

Кожен, хто служив у війську, зрозуміє мене, коли я стверджую, що немає "колишніх" військових. У нашій свідомості ми постійно ведемо боротьбу з власними думками, а іноді – з призраками минулого. Саме тому психологічна реабілітація є найголовнішим аспектом нашого відновлення.

Моя історія розпочалася в 2022 році, коли я зазнав травми. Лікарі давали мені всього 2% шансів на виживання. Проте завдяки зусиллям медиків, фізичних терапевтів та інших спеціалістів з реабілітації я маю можливість бути тут у колісному кріслі, а не залишатися в лікарняній палаті.

Я спостерігав за прогресом реабілітації в Україні. Мене вражає, як у Ужгороді формуються мультидисциплінарні команди, а у Львові з'являються нові центри. Завдяки ініціативі RECOVERY я бачив, що реабілітаційні заклади відкриваються не лише у великих містах, таких як Київ, але й у моєму рідному місті Вінниці. Це створює можливості для відновлення більшої кількості військовослужбовців.

Завдяки процесу реабілітації я зустрів свою кохану Еліну. Вона працює інструктором у "Групі активної реабілітації" і допомагає людям із спінальними травмами освоювати навички самообслуговування та керування кріслом-колісником. З її власного досвіду я дізнався, як насолоджуватися життям на повну.

Еліна зазначила: "Важливо підходити до кожної людини без упереджень, не акцентуючи увагу на її переживаннях. Слід зосередитися на її сильних сторонах, підтримувати та направляти в правильне русло. Ключовим є сприймати людину як рівноправного партнера і взаємодіяти з нею на равному."

Ми — подружжя, яке служить у Збройних Силах України. Разом із чоловіком ми приєдналися до військової служби 24 лютого 2022 року. Наш шлях розпочався на Запорізькому напрямку, де до нас приєдналося це маленьке пухнасте диво.

"Травму ми отримали на Донбасі, коли були у прифронтовому місті, де долітає дуже багато чого. Жили з дружиною в сусідніх підвалах. Ввечері прийшов до неї в гості, попили чайку, лягли спати. Мене розбудило те, що прилетів 152-й снаряд прямо в підвал. Прилетіло дуже сильно по голові, дружина була поруч. І я їй тихесенько на вухо сказав: "Настя, я 300", -- згадує Андрій.

Ми отримали закриті черепно-мозкові травми, але за 2,5 року в артилерії наші організми почали колекціонувати різноманітні відхилення від норми (грижі, протрузії, ментальні проблеми).

У центрі RECOVERY, де проходить реабілітація, крім впровадження інновацій та справді всебічного підходу, нам ставили питання: "Що ще вас непокоїть?" Саме в цьому місці ми отримали важливу інформацію про грижі, протрузії та інші аспекти нашого фізичного здоров'я.

Особливо цінним стало відчуття дому, яке нам подарував час у реабілітаційному центрі. Це й можливість побути вдвох у цивілізації близько місяця. Це зіграло дуже велику роль саме у відновленні, і фізичному, і ментальному.

З 2015 року я служу за контрактом у Національній гвардії України. У 2018 році приєднався до батальйону імені Кульчицького і потрапив на фронт. Спочатку працював оператором аеророзвідки, а згодом став снайпером. Коли розпочалася повномасштабна війна, я опинився на сході країни. У травні 2022 року, всього через три місяці, отримав поранення. Протягом двох днів я залишався сам у сірій зоні з турнікетом. Мене вважали зниклим безвісти, але, на щастя, мене знайшли і врятували.

В Бахмуті мені ампутували руку, після чого я пройшов лікування в Краматорську, а згодом у Дніпрі та Києві. Я отримав всю необхідну медичну допомогу, і це було дійсно прекрасно. Проте вже на лікарняному ліжку я зіткнувся, напевно, з найскладнішим випробуванням у своєму житті — фантомними болями.

Коли пару разів на хвилину тобі ніби перебиває кістку й ти думаєш: "Блін, серйозно? Я за це дві доби боровся?" Життя особливо не продовжувалося, тому що дні доводилося не проживати, а змушувати себе перетерпіти.

І тут, на мою удачу, з'явилася можливість реабілітації. Вона розділялася на дві складові: фізичну та психологічну. Я усвідомив, що потрібно не просто чекати, а активно діяти й працювати над собою, замість того щоб сподіватися на наступний удар долі. Крім того, зникли ті думки, що поки ти береш участь у боротьбі, ти цінний для суспільства, а як тільки вибуваєш з дії, стаєш лише обузою для своєї країни.

У реабілітаційному центрі панує атмосфера підтримки та турботи. Це надихає інших бійців боротися, адже вони впевнені, що отримають належну допомогу та зможуть відновитися, якщо виникне така потреба.

Моя подорож розпочалася на Майдані, де я вперше зіткнулася з необхідністю надання першої медичної допомоги. Цей досвід став для мене поштовхом до глибшого вивчення цієї теми, хоча на той час я навчалася в Київському університеті імені Тараса Шевченка і прагнула будувати наукову кар'єру.

У 2016-му, коли я поїхала на чергову ротацію, міна 120-го калібру приземлилася поруч із моїм реанімобілем. Я опинилася на металевій стіночці. Я не знала про те, що має бути якась реабілітація. Тож підлікувалася й знову повернулася на фронт. У 2019 році була моя крайня ротація, коли зрозуміла, що везу хронічних хворих у лікарню, і всі вони здоровіші, ніж я.

Я вступила в медичний університет і паралельно навчалася на фізичного терапевта й ерготерапевта. На медичний не вистачило сил, а напрям реабілітації здолала. Але може бути уже зараз набагато легший шлях, як зібрати себе докупи.

Проте у 2022 році російські війська наблизилися майже до мого дому, тому я вирішила повернутися до "Госпітальєрів". У червні я отримала поранення від протитанкової міни, яке вразило обидві мої ноги. Після процесу лікування та реабілітації розпочалася нова глава — епоха Ігор Нескорених.

Плавання ефективно сприяє розвитку м'язів ніг, тоді як веслування зміцнює фізичну форму в цілому. Стрільба з лука, в свою чергу, допомагає заспокоїтися, відновити внутрішню рівновагу та покращити координацію і поставу. У співпраці з професіоналами ці види діяльності стають відмінними засобами для покращення фізичного та психічного стану.

У мене не було певних амбіцій, тому на той час спорт у моєму житті обмежувався лише курсом "Спортивна медицина". Проте завдяки чудовій команді мені вдалося привезти з Німеччини три медалі, серед яких одна – золота.

Ви можете подорожувати, отримати додаткову освіту, створити сім'ю чи відкрити бізнес, завести пса або спробувати все разом чи вигадати щось своє. Можливості є, їх просто потрібно взяти.

Я уявляю своє майбутнє, формую певні плани і живу мріями. Життя після травми триває. Воно може бути неймовірно цікавим, сповненим несподіванок та яскравих, позитивних моментів.

Відновлення після бойової травми -- це складний процес фізичної та психологічної реабілітації, під час якої маємо поставити собі три питання: Що було втрачено? Що не було втрачено? Що все ще є можливим?

Перше запитання виглядає очевидним — воно стосується прийняття травми та можливих обмежень. Друге вказує на те, на що слід звернути увагу, щоб мати змогу протистояти труднощам і зберігати баланс. А відповідь на третє запитання відкриє нові горизонти та значення.

Тій людині, що зазнала бойової травми, надзвичайно важливо озирнутися навколо та виявити джерела натхнення, захоплення і позитивних емоцій. Варто звернути увагу на нові сенси, які можуть стати каталізатором для відновлення. Поряд завжди існують речі, які здатні надихати і підтримувати нас у важкі часи.

Це може бути історія побратима або посестри, може бути нова професія, відкладена в реалізації мрія. Підтримка спільноти також відіграє значущу роль -- коли поряд ті, хто ці нові сенси й можливості знайшов і реалізує, хто підтримає в моменти зневіри. Люди поруч справді надихають.

Серед моїх пацієнтів є люди, які вирішують прокласти абсолютно нові маршрути у своєму житті. Вони прагнуть здобути нові спеціальності, такі як психолог або фізичний терапевт, встановити спортивні рекорди, стати амбасадорами брендів або служити натхненням для тих, хто втрачає віру в себе. Цей шлях не завжди є легким, і часто вимагає підтримки з боку оточуючих. Проте саме так життя і світло щодня долають зневіру та темряву.