"Спорт є відмінним шляхом до адаптації в цивільному житті". Під час порятунку товариша розвідник Армен Гарибян зазнав втрати ноги - Історії з життя.

Незважаючи на всі труднощі, вона активно бере участь у змаганнях і здобуває перемоги. Нещодавно їй вдалося виконати норматив на звання майстра спорту.

Його батько має вірменське походження, а мати – українське. Для створення сімейного вогнища подружжя обрало містечко Сновськ (раніше відоме як Щорс), яке розташоване на Чернігівщині. Окрім Армена, в родині було ще двоє синів. У шкільні роки він активно займався важкою атлетикою, футболом, ушу, рукопашним боєм і греко-римською боротьбою. Юнак мріяв стати вчителем фізичної культури, але отримав травму ноги під час рубки дров, що унеможливило складання іспиту з фізкультури. В результаті він отримав освіту в коледжі, відслужив строкову службу і переїхав до столиці. Згодом він закінчив юридичний факультет і приєднався до лав Державної служби з надзвичайних ситуацій, де став сержантом цивільного захисту.

24 лютого 2022 року Армен Гарибян, незважаючи на те, що мав бронь, вирішив стати добровольцем у військкоматі і в результаті опинився в роті охорони. "Ми займалися евакуацією цивільних осіб з Київської та Чернігівської областей, а також брали участь у зачистці Бучі, Ірпеня та Боярки. Крім того, я доставляв боєприпаси на Донеччину та Луганщину," – розповідає він. Наприкінці осені Армен перевівся до 150-го окремого розвідувально-ударного батальйону, де став командиром відділення розвідвзводу і отримав позивний "Сержант". "Спочатку на Волині ми виявляли заміновані території та небезпечні ділянки доріг, створюючи при цьому актуальну карту. Також ми спостерігали за переміщенням противника," – додає він.

військ противника на території Білорусі, готувались прийняти бій, -- згадує боєць. -- А під час контрнаступу потрапили на Оріхівський напрямок, що на Запоріжжі. Рушили на завдання у посадку поблизу Малої Токмачки -- туди навіть сапери відмовлялись йти, бо ворог усю її замінував.

Росіяни вдарили по нас касетою з "градів", але минулось. Аж раптом побратим зачепив "жабу" (осколкова загороджувальна міна кругового ураження), на щастя, вона не вибухнула. Перехрестились і пішли далі". За групою розвідників стежив ворожий дрон, тож по них гатили з мінометів і танків. Та воїни далі виконували своє завдання: виявляли противника, координували удари артилерії, заводили на позицію піхоту, забирали трофейні бойові машини.

На світанку 18 червня 2023 року група "Сержанта" отримала нову місію: захопити дві посадки поблизу Вербового, відомі як Близнюки, щоб забезпечити флангову підтримку іншим підрозділам. "Між цими посадками російські військові пересувалися через підземні ходи, які називали лисячими норами. Наше завдання полягало в тому, щоб витіснити їх звідти," - розповідає молодший сержант Гарибян. Спочатку противник відкрив вогонь з танка. Після короткої паузи в окопі ми вирушили далі. Раптом один з солдатів, що йшов позаду з боєкомплектом, наступив на міну. Я з трьома товаришами намагався витягнути його, але й сам натрапив на міну. Вибух відірвав мені ліву стопу, осколки вразили праву ногу, руку, обличчя та грудну клітку вище бронежилета. Мої побратими швидко наклали турнікети. Приблизно через 20 хвилин наш водій приїхав, не злякавшись небезпеки.

Першу допомогу "Сержантові" надали у стабпункті, тоді -- в Таврійську. Отямився боєць у запорізькій лікарні -- після операції три кінцівки були забинтовані. Подзвонив батькам, розповів про важке поранення, просив не хвилюватися. Через добу воїна доставили в лікарню імені Мечникова. "Хірург без знеболення зривав присохлі на відкритих ранах пов'язки, ще й казав терпіти. Я думав, може, так треба, -- ділиться Армен. -- Але потім мені не надавали жодної допомоги, я був обурений таким ставленням, тож вимагав переведення до іншого медзакладу. Дорогою до Вінниці в евакуаційному потязі був боєць із важкими опіками, який розповів, що розвідники діставали його з палаючої машини, коли по ній вдарив ворог. А це ми його врятували".

Армена госпіталізували до відділення неврології, адже внаслідок вибуху він зазнав важкої черепно-мозкової травми й частково втратив слух. "А потім протягом 42 днів щопонеділка оперували мою ліву ногу -- чистили, перевстановлювали ВАК-системи, пересаджували шкіру. Рани боліли й довго не загоювались, а згодом ще й з'явились остеофіти (нарости) на кістці, які також видаляли, -- ділиться розвідник, який переніс 15 операцій. -- Ще й доймали гострі фантомні болі".

Поранених бійців щотижня відвідували волонтерки з "Дівочого батальйону". Армен познайомвся з Мариною, яка після загибелі чоловіка сама виховувала п'ятирічну донечку. "Почали спілкуватись, за якийсь час зрозуміли, що витягуємо одне одного з важкого стану. Ми стали одним цілим, -- признається. -- Під час реабілітації працював над відновленням м'язів. Я тоді пересувався в колісному кріслі й набрав зайву вагу. Зрозумів, що це заважатиме протезуванню. Отож з квітня 2024 року, ще на милицях, став займатись паверліфтингом. А вже в травні взяв участь у відбірних змаганнях Ігор нескорених, потрапив до п'ятірки найкращих, піднявши на адаптивній лавці штангу вагою 150 кілограмів. Це мене мотивувало, а в Марини очі загорілись. Бо саме вона мене підтримувала й спонукала займатись спортом. Я ж хотів довести собі, що можу більше, що я повноцінна людина, хоч і з травмою, до якої треба пристосуватися й жити далі".

У літній період Армен Гарибян взяв участь у змаганнях Федерації стронгмену, що спеціалізуються на адаптивних видах спорту, і здобув два перших та одне друге місце. Після цього його запросили до національної збірної України. У жовтні, на міжнародному турнірі Arnold Classic Europe у Мадриді, він завоював дві золоті медалі, піднявши найбільшу вагу в 155 кілограмів, а також одну бронзову медаль. Підтримували його кохана та донечка Віра. "Після змагань ми вирушили до ресторану з чудовим видом. Раптом Армен став на одне коліно з квітами та обручкою, зробивши мені пропозицію. Цей момент був абсолютно несподіваним і дуже романтичним," — з усмішкою згадує Марина, яка погодилася на пропозицію.

У його спортивній кар'єрі можна знайти численні перемоги в таких дисциплінах, як армреслінг, штовхання ядра, веслування та жим лежачи. Нещодавно Армен досягнув нового успіху, виконавши норматив майстра спорту на чемпіонаті України з пауерліфтингу для осіб з порушеннями опорно-рухового апарату. Він підняв 177 кілограмів і здобув срібну медаль у своїй ваговій категорії.

Минулого року розвідника прооперували, після чого йому надали довічну другу групу інвалідності та звільнили зі служби. У зв'язку з цим він вирішив реалізувати свою давню мрію — зараз навчається на факультеті фізичного виховання та спорту. Крім того, Армен став керівником та тренером спортивного клубу "Вінницькі титани", який відвідують ветерани війни.

"Популяризація адаптивних видів спорту є найкращим шляхом до повернення у звичайне життя. Я прагну продемонструвати своїм побратимам, що навіть після ампутації ми можемо стати ще сильнішими. Важливо прийняти свою травму і жити далі — на повну силу, — говорить 38-річний Армен Гарибян, багаторазовий чемпіон міжнародних змагань з адаптивних видів спорту, а також чемпіон України з параатлетики (штовхання ядра) та парапаверліфтингу. — Наша команда досягає успіхів на змаганнях, постійно завойовуючи медалі, а вісім наших хлопців увійшли до збірної України. Нещодавно міська влада почала фінансувати участь наших спортсменів у змаганнях, що дозволило ветеранам залишатись у спорті, а не шукати підробітки, адже ми вже на пенсії."

Марина також зазначає: "У Армена вже накопичилося близько 20 кілограмів медалей. Він не тільки видатний спортсмен, але й турботливий чоловік та батько".