Схилимо голови. Гандболіст з Вінниці втратив донечку і загинув під Роботиним.

Сергій Чуприна пережив насичене драмою існування.

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам'ять тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні редакція Sport.ua згадує про гандболіста Сергія Чуприну, який був видатним гравцем першолігового клубу "Гіпаніас". Під час служби в армії він організував військову гандбольну команду, а під час повномасштабного вторгнення захищав Україну на Запорізькому фронті. З 26 липня 2023 року Сергій числився зниклим безвісти, і лише через вісім місяців ДНК-експертиза підтвердила найгірші побоювання його родини, позбавивши їх надії на диво.

Сергій Чуприна з'явився на світ 17 липня 1980 року у Вінниці. Вже з ранніх років навчання в школі він захопився гандболом, приєднавшись до дитячо-юнацької спортивної школи у своєму рідному місті. У складі команди, за яку він виступав, грали перспективні молоді таланти, і вони досягли вражаючого четвертого місця на чемпіонаті України у своїй віковій категорії. Ці успіхи дозволили багатьом юним спортсменам перейти до місцевого клубу "Гіпаніс" після завершення навчання у ДЮСШ, і Сергій також став частиною цієї команди. Він виступав на позиціях лівого півсереднього та центрального гравця. За час їхнього спільного виступу команді вдалося завоювати титул віце-чемпіона першої ліги України, що дало можливість піднятися до вищого дивізіону. Проте, через фінансові труднощі, команда припинила своє існування, і Сергій змушений був перейти до тренувань у вищому навчальному закладі, де продовжував навчання.

Після завершення навчання в дитячо-юнацькій спортивній школі більшість гандболістів вирушили до Вінницького державного педагогічного університету, а деякі обрали Вінницький національний технічний університет. Серед них був і Сергій, який навчався на факультеті машинобудування, одночасно здобуваючи диплом менеджера з фізичної культури та спорту.

У студентські роки Сергій входив до складу збірної університету з гандболу, став чемпіоном Універсіади серед закладів вищої освіти Вінничини, а також був гравцем команди свого регіону, яка змагалася на всеукраїнських спартакіадах та інших турнірах.

Після закінчення університету Чуприна вступив на військову службу. Він потрапив до спортивної роти, де відіграв важливу роль у створенні гандбольної команди. Сергій активно тренувався, а також навчав своїх товаришів по службі. Завдяки його зусиллям військові вперше взяли участь у змаганнях з гандболу і навіть здобули призові місця на обласному турнірі.

Після повернення з армії Чуприна влаштувався на роботу до "ПриватБанку", а згодом, за запрошенням свого друга по команді, перейшов на Вінницьку харчосмакову фабрику. Попри роботу, час на гандбол Сергій знаходив завжди. Після закінчення спортивної кар'єри Чуприна грав серед ветеранів, був капітаном команди, з якою став призером чемпіонату України та інших турнірів. Окрім того, він активно займався розвитком свого улюбленого виду спорту - організовував змагання, зокрема допомагав проводити у Хмільнику на Вінничині міжрегіональний турнір серед ветеранів пам'яті Миколи Марченка.

Сергій пережив безліч важких випробувань, які випали на його долю. Він з сумом пережив втрату своєї маленької донечки та став свідком жахіть війни. Наприкінці 2022 року його призвали до 116-ї окремої механізованої бригади, де він проходив підготовку на Львівщині. Бойовий шлях Сергія розпочався на Запорізькому напрямку, де відбувалися найзапекліші сутички з ворогом. 26 липня 2023 року, під час одного з боїв біля села Роботине в Пологівському районі Запоріжжя, Сергій Чуприна загинув, і ця трагічна новина стала відома лише наприкінці березня 2024 року.

У домі Сергія його мати та молодший брат чекали на нього до самого кінця. Вісім довгих місяців сподівань, наповнених мовчанням, яке, на жаль, не принесло бажаних новин.

1 квітня 2024 року воїна поховали у його рідному місті Вінниці, віддавши йому останню шану на Алеї Слави Сабарівського кладовища.