Відпустившись з російського полону, Дмитро Шаповалов знову став на службу. "Я цілий рік думав про нього, як про яблуко," - зазначив він у своїй життєвій історії | Експрес онлайн.

Зображення з особистого архіву Анастасії Шаповалової.

Він родом із Кадіївки, що на Луганщині. З дитинства мріяв стати військовим. Але батьки вмовили Дмитра здобути цивільну освіту. Та навіть закінчивши професійний ліцей за спеціалізацією "слюсар із ремонту автомобілів", юнак не полишав своєї мрії. І зрештою потрапив до війська. Спершу на строкову службу, а потім -- підписав контракт і долучився до лав 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

"У 2015 році мій брат переконав нас із мамою виїхати з рідного міста до бабусі, яка жила на Вінниччині, -- згадує Анастасія Шаповалова, сестра військовослужбовця. -- Спочатку мама була проти переїзду з комфортної квартири в сільську хату. Тоді Дмитро сказав: "Не може бути, щоб я боровся за Україну, а ви залишалися там, куди прийшли росіяни". Так ми опинилися на Вінниччині. У 2020 році мама померла, а згодом і бабуся. Брат переживав це горе дуже довго."

Дмитро Шаповалов брав участь у боях за Донецький аеропорт і Дебальцеве, обороняв Авдіївку та звільняв Слов'янськ. За проявлену відвагу був неодноразово нагороджений, зокрема орденом "За мужність". За рік до повномасштабного вторгнення боєць вирішив повернутися до цивільного життя і коханої дружини.

"Після стрибків із парашутом він зробив мені пропозицію, -- згадує Олена Шаповалова. -- Коли я приземлилася з інструктором, побачила, як Дмитро, тримаючи букет волошок, став на одне коліно. Ці хвилини залишаться в моїй пам'яті назавжди. Ми були надзвичайно щасливі разом. Проте я довго не могла звикнути до розлуки. Хоча мій коханий звільнився зі служби, він залишився вдома лише на пів року, а потім повернувся до частини."

На старті масштабної агресії Дмитро Шаповалов боровся за Херсонщину. 13 березня 2022 року його підрозділ виявився заблокованим поблизу Нової Каховки. В результаті боїв, він був захоплений у полон.

Чоловік провів у російському полоні один рік, місяць і 13 днів. Пізніше він ділився жахливими спогадами про те, як вороги жорстоко поводилися з нашими полоненими, знущаючись над ними. Взимку їх змушували виходити на мороз босоніж, і багато хто отримував обмороження. "Це було так важко, я навіть не можу уявити, що він пережив", -- говорить Олена крізь сльози. У його камері була лише маленька дірка, через яку іноді пробивалося сонячне світло. "Я дивився на це світло, і воно давало мені надію", -- згадував коханий. У неволі він навіть почав молитися, можливо, саме це й допомогло йому не зламатися. За словами сестри, під час полону брат втратив 17 кілограмів ваги.

Знімки обміну полоненими, що відбувся 26 квітня 2023 року, отримали широкий розголос у багатьох українських та міжнародних ЗМІ. Після звільнення, наші військові, втомлені від неволі, насолоджувалися яблуками та виражали свої емоції без жодних обмежень. "Я мріяв про це яблуко цілий рік," - поділився Дмитро.

Після реабілітації, у вересні, він повернувся на службу, хоч і мав право демобілізуватися. Та й дружина відмовляла. Сказав їй, що потрібен хлопцям там, на "передку".

Серце Дмитра Шаповалова зупинилося 9 червня цього року на Запорізькому напрямку. Його побратими та комбат повідомили родині, що боєць відпочивав перед вечірнім чергуванням, а коли прийшли розбудити його, виявили, що він вже не дихає. "Враховуючи, як з ним поводились у полоні, можна припустити, що його серце просто не витримало. Це підкреслили й лікарі", — зазначила сестра загиблого. Дружина додала: "Мій чоловік не мав шкідливих звичок, не курив, активно займався спортом та споживав вітаміни. У нього було стільки планів! Він взяв квартиру в іпотеку, мріяв про дітей. Ми хотіли започаткувати власний бізнес. Але доля вирішила інакше..."

Останню прощальну подорож 32-річного Дмитра Шаповалова здійснили у селі Йосипівка, розташованому на Вінниччині, де знаходяться могили його матері та бабусі.