Ветеранка Наталі Ліщишена поділилася своєю історією, у якій вона пережила ампутацію молочних залоз внаслідок носіння бронежилета.

Автор: Анна Тохмахчі, Amnesty International в Україні.

Як ветеранка Наталя Ліщишена стала першою жінкою в Україні, яка змогла документально підтвердити шкоду штатного бронежилета для здоров'я військовослужбовиць - і чому ця історія має значення для всієї армії.

Наталя Ліщишена завжди мріяла стати юристкою, а також прагнула наслідувати приклад свого батька-військового. Її шлях до цієї мети виявився непростим, але вона успішно отримала освіту та підписала контракт, про який так довго мріяла, якраз перед початком повномасштабного вторгнення. Її служба тривала до 2024 року, поки під час медичного обстеження не виявили у неї серйозну недугу. Після цього її чекали операції та тривала реабілітація. Окрім того, їй довелося вступити в складну бюрократичну боротьбу, щоб довести зв'язок своєї хвороби з військовою службою. Наталя змогла довести, що втратила молочні залози через носіння бронежилета під час служби. Нині вона працює спеціалісткою з супроводу на Вінниччині, навчається в рамках проєкту "Трайб" і активно формує ветеранську спільноту у своїй громаді. Наталя вважає, що все, що з нею сталося, підготувало її до цієї роботи, адже тепер вона на власному досвіді знає, з якими викликами стикаються військовослужбовці та ветерани після звільнення, і як їм можна надати допомогу.

Наталя народилася в Угорщині, де тоді служив її батько. Коли родина повернулася до України, мешкала на Луганщині. Коли у 2014 році почалися бої на Сході, жінка займалась комерційною діяльністю і почала волонтерити, допомагати військовим. Вона вирішила залишитись в Станиці Луганській попри близькість лінії фронту,щоб доглядати батька.

"З раннього віку я мріяла стати юристкою, прагнучи наслідувати свого батька. Для мене військові завжди були еталоном для наслідування — символом поваги, гідності та честі. Це справжні Люди з великої літери", - ділиться Наталя. Вона вступила до університету в Сіверськодонецьку у 38 років, обравши факультет права. У 2021 році один знайомий запропонував їй контрактну службу в 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді, і вона вирішила прийняти цю пропозицію. "Мій чоловік підтримав моє рішення. Тоді ми не уявляли, що у 2022 році спалахне така війна. Хоча ми розуміли, що те, що відбувалося в Луганській і Донецькій областях протягом останніх восьми років, можна було назвати лише 'перемир'ям', якщо бути чесними", - розповідає вона.

У перший день повномасштабного вторгнення Наталя вже була на Миколаївщині, де базувався її підрозділ: "Нас підняли по тривозі о 4:00. Перший десант, обстріли. Ми не розуміли, де свої, де чужі. Не було особливої координації між частинами. Особовий склад був розтягнутий на декількох напрямках - наші військові були і в Прип'яті, і в Херсоні, і в Запоріжжі. Так почався мій шлях".

Служба Наталі проходила між першим і другим рубежами оборони. Вона займалася забезпеченням військових, організацією логістики та виконувала інші завдання, які ставили командири. "У нашій бригаді було багато жінок, більшість з яких виконували тилові функції. Деякі жінки служили вже багато років. Як казав нам командир під час навчання: "В армії немає жінок, є військовослужбовці. Береш рюкзак і йдеш сама. Ти знала, на що йдеш". Ці слова я запам'ятала надовго, вони не раз стали мені в пригоді, адже не хотілося, щоб хтось робив для мене поблажки", - розповідає Наталя про свій досвід служби у війську. Вона зазначає, що відбулися певні позитивні зміни в гендерній політиці, але все ще залишаються проблеми та недоліки, які вона відчула на власному здоров'ї.

До 2023-2024 року в Україні не було розроблено жіночої форми. Проте завдяки ініціативі Arm Women Now вдалося створити спеціальне військове спорядження для жінок та домогтися його впровадження на державному рівні через Міністерство оборони. Проте, варто зауважити, що статутні бронежилети, адаптовані під жіночу анатомію, досі не представлені на ринку. Хоча я чула, що вони на стадії тестування, пройшло вже чимало років, а в армії служать близько 70 тисяч жінок. Наразі стандартний бронежилет важить 18 кілограмів і дуже тисне. На передовій жінки змушені носити його постійно. Під час розмови з лікарями я дізналася, що лише одна з десяти жінок-військовослужбовиць, які проходять медичне обстеження, не стикається з проблемами, пов'язаними з молочними залозами. Бронежилет завдає шкоди грудям, - підкреслює вона.

У 2024 році Наталя захворіла і була госпіталізована в пульмонологічне відділення. Після тривалого лікування їй було рекомендовано пройти військово-лікарську комісію. Під час планових обстежень та ультразвукового дослідження лікар виявив, що у Наталі діагностували хворобу Мінца — внутрішньопротокову папілому молочної залози, яка не проявляє себе симптомами. Без медичного втручання ця хвороба може перетворитися на злоякісну. Лікування включало хірургічне втручання.

"Першу операцію мені робив Подільський онкоцентр. Робили часткову резекцію (видалення) обох молочних залоз. Не зовсім вдало. Потім вдруге мене вже оперували у військовому шпиталі. Після цього прийшли результати гістології на онкомаркери, були нехороші зміни. Це все тривало з травня по липень. 31 липня рішенням ВЛК мене списали. Так закінчилася моя служба", - розповідає Наталя.

Жінка перенесла три операції. Під час третьої їй зробили повну резекцію молочних залоз. Зараз ветеранка розповідає, що не може піднімати високо вгору руки, піднімати важке, перебувати на сонці, перегріватися. Жінку дуже підтримує чоловік. Ділиться, що лікар навіть говорив з ним перед операцією дружини, пояснював анатомічні особливості і наслідки. Але, каже Наталя, чоловік відповів лікарю, що для нього головне аби вона була жива.

Окрім боротьби з хворобою, Наталі також довелося стикнутися з бюрократичними труднощами. Вона стала першою жінкою в Україні, яка офіційно підтвердила, що її захворювання виникло внаслідок носіння бронежилета. У висновку військово-лікарської комісії зафіксовано, що її стан здоров'я пов'язаний із виконанням обов'язків захисту Батьківщини. Під час отримання статусу інваліда Наталі зіткнулася з численними труднощами. Її тривалий час не запрошували на засідання медико-соціальної експертної комісії, яка мала визначити її інвалідність. Коли ж вона нарешті потрапила на засідання, комісія відмовила у наданні групи, заявивши, що «підстав не вбачаємо». Однак Наталі вдалося оскаржити цю відмову, і вона отримала статус інваліда третьої групи, хоча в документі був зазначений неправильний діагноз. Після повної резекції, коли жінка подала документи на зміну групи, один із членів комісії невірно висловився, стверджуючи, що вона «видалила груди за власним бажанням». Наталі не зламалася й домоглася виключення цього лікаря з комісії, а також заборони на подальше виконання ним своїх обов'язків. Після повторного розгляду її справи, Наталі присвоїли статус інваліда другої групи на довічній основі.

"Після операцій, звільнення, у мене не було навіть багато часу, щоб себе пожаліти", - посміхається Наталя.

Майже одразу після свого призначення вона розпочала діяльність як фахівець із підтримки ветеранів війни та демобілізованих осіб. Успішно пройшовши відбір та навчання, вона вже протягом року надає допомогу ветеранам і їхнім родинам у Вінницькій області. За словами жінки, вона не обмежується лише виконанням посадових обов'язків, які вимагають направляти ветеранів до інших фахівців, а прагне надати їм всю необхідну підтримку на місці. "Я, напевно, вдячна за цей досвід, адже сама пройшла через всі етапи: лікування, військово-лікарську комісію та реабілітацію. Тепер я можу бути корисною іншим. Розумію всі труднощі, з якими можуть стикатися ветерани, ветераночки та діючі військовослужбовці", - додає вона.

Паралельно з роботою Наталя навчається у програмах для ветеранів, зокрема бере участь у проєкті "Трайб", який реалізується Amnesty International Ukraine. Вона також активно звертається до органів влади, як на місцевому, так і на центральному рівні. Наразі Наталя намагається привернути увагу Міністерства у справах ветеранів та заступниці голови Офісу Президента Ірини Верещук до проблеми травм, з якими стикаються жінки, що проходили військову службу. "Якщо не буде рецидиву захворювання, мені пропонували розглянути можливість протезування. Однак протези, які видають, — це силіконові накладки, які незручні, натирають шкіру та можуть спричиняти нові рани і шрами. Операції з пластики доводиться оплачувати самостійно, а це дуже витратно. Вартість імплантів починається від 3 тисяч доларів. За кордоном існують державні програми, які підтримують такі витрати. Було б чудово, якби подібні ініціативи з’явилися й у нашій країні. В армії служить багато жінок, але, звісно, я сподіваюся, що вони не зіткнуться з такими труднощами. Я всім знайомим кажу: "Дівчата, не забувайте проходити обстеження, адже ви навіть не усвідомлюєте, як може виникати травма", - підкреслює Наталя.