Забуте ім'я Луцька: чому в історичних хроніках місто згадується під іншим назвою та яке його походження.
Досліджуємо загадки волинського містечка.
Коли Луцьк відзначає свій день народження, офіційно зазначається рік "1085". Проте історики не припиняють дискусій, а археологи виявляють свідчення, що свідчать про те, що це волинське місто має набагато глибшу і складнішу історію.
"Телеграф" висвітлює дискусії щодо віку Луцька, а також романтичні міфи про його становлення. Крім того, розглядається можливість, що назва міста виникла від імені простого юнака, який відпочивав у водах Стиру.
Луцьк — місто, яке розташоване на північному заході України, є адміністративним центром Волинської області та розміщується на берегах річки Стир. Воно знаходиться приблизно за 150 км від білоруського кордону та на відстані 85-150 км від польського кордону, залежно від обраної точки перетину.
Археологічні дослідження виявили, що на землях нинішнього Луцька людина мешкала ще в третьому тисячолітті до нашої ери. Спершу тут існувало просте поселення, яке з часом стало укріпленим городищем. Деякі науковці вважають, що це городище було засноване давнім східнослов'янським племенем дуліби, що вважаються предками сучасних українців.
Перша письмова згадка про місто під назвою Лучеськ з'являється в Іпатіївському літописі 1085 року. Вже тоді тут існувала потужна фортеця, що натякає: саме поселення могло виникнути значно раніше, адже будівництво таких укріплень вимагало часу та розвиненої інфраструктури.
Вивчення походження назви цього міста стало предметом досліджень для багатьох поколінь істориків. Вони виокремлюють дві головні теорії.
Одна з версій походження назви пов'язує її із формою вигину річки Стир, що нагадує лук. Цей природний вигин забезпечував комфортні умови для проживання, сільського господарства та захисту. Таким чином, місто могло отримати ім'я Лучеськ на честь цієї географічної особливості регіону.
Друга версія звертається до особистого імені. За цією гіпотезою, назва походить від імені одного з князів дулібів, який будував городище на згині Стиру. Його могли звати Лука, і поселення назвали на його честь.
Обидва тлумачення акцентують на глибокій взаємозалежності між містом і річкою Стир, а також на давніх мешканцях, які оселилися на цих землях задовго до виникнення перших літературних свідчень. Водночас існує й інша, міфічна версія щодо походження назви міста.
За цією легендою, один із мешканців городища на ім'я Луцько купався в Стиру та раптом побачив бочку, що пливла за течією. Хлопець розбив бочку і знайшов усередині документ - князівську грамоту на заснування міста. Він відніс знахідку місцевому бояринові. Той прочитав грамоту і вирішив: оскільки "дозвіл" уже є, місто мають звести саме там, де купався юнак.
Звісно, це лише легенда, але вона красиво ілюструє, як народна уява намагається пояснити походження міста та його назви. Чи була справді бочка з грамотою, чи існував хлопець на ім'я Луцько - невідомо. Проте такі історії стають частиною культурної пам'яті міста та роблять його минуле живішим і близьким.
Незалежно від того, яку редакцію вважати основною, одне залишається незаперечним: Луцьк має давнє походження, яке сягає значно глибше, ніж середньовічні хроніки. Це місто сформувалося на перетині торгових шляхів, у зручній вигині річки, що приваблювало людей з давніх часів.
У попередніх випусках "Телеграф" повідомляв про містечко Шаргород, що розташоване на Вінниччині. Існує кілька теорій щодо походження його назви.