Як Грушевський та Франко стали сусідами: вінничанин відвідав ювілей історика у Львові - 20 хвилин

Анатолій Шевчук (ліворуч) подарував директору музею Грушевського у Львові свою картину, яку він описує як вічну, подібну до Карпат! Твір носить назву "Карпатський краєвид".

Художник з Вінниччини Анатолій Шевчук поділився своїми враженнями про участь у святкуванні 160-річчя Михайла Грушевського в інтерв'ю журналісту "20 хвилин".

Художник Анатолій Шевчук, родом із села Ободівка, наразі мешкає у Львові. Нещодавно він взяв участь у святкових заходах, присвячених 160-річчю від дня народження видатного історика та державного діяча Михайла Грушевського. Ці події проходили у музеї, названому на його честь, у Львові. В.о. директора музею, Володимир Качмар, запросив Анатолія разом із іншими митцями. Сам музей розташований у будівлі, зведеній Грушевським на початку 20-го століття, яку львів'яни охрестили віллою Грушевського.

Ось які враження залишилися у пана Анатолія від того, що він бачив і чув у домі, де, за його словами, творилася історія України.

На іменини не прийнято приходити без презенту.

Анатолій Шевчук відкрито зізнається, що отримання запрошення на ювілейні заходи видатного історика стало для нього приємною несподіванкою.

Приблизно за місяць-півтора до ювілею Грушевського я мав можливість взяти участь у пленері художників, організованому музеєм на території колишньої садиби Грушевського, де наразі розташований музей, -- ділиться спогадами пан Анатолій. -- Це неймовірно мальовнича місцевість. Тут багато зелені, а будівля збережена та відреставрована. Особливо привертає увагу туя з трьома стовбурами. Це дерево, напевно, пам’ятає свого господаря. Складається враження, що з часів Грушевського тут майже нічого не змінилося. Раніше ця територія була околицею Львова, районом Софіївка. Тепер же це адреса Івана Франка, 154.

Спільно з родиною Грушевський мешкав у цьому місці з 1902 по 1914 рік. У цей період він обіймав посаду професора у Львівському університеті.

У такому історичному місці працювали художники напередодні ювілею Грушевського. Пленер тривав тільки один день. Однак вражень від роботи залишилося, як каже Анатолій, на все життя.

Уже в той час Володимир Качмар, керівник музею, обіцяв запросити учасників пленеру на святкові події з нагоди ювілею.

— На свято іменин не прийнято приходити без презенту, — усміхається мій співрозмовник. — Мої колеги-художники, як і я, принесли свої твори. Коли я отримав мікрофон, то оголосив, що дарую керівникові музею картину, що відображає вічність наших Карпат. Ця робота має назву "Карпатський краєвид".

У своєму виступі наш земляк звернув увагу на родинне коріння Грушевських з Вінниччини. Його дідусь по материнській лінії, Захарій Опоков, жив у селі Сестринівка, що колись входило до складу Козятинського району. Він працював священиком у місцевій церкві. Саме в цій селі з'явилася на світ мати Михайла Грушевського – Глафіра Опокова. Дідусь порадив Михайлові продовжити освіту в університеті Святого Володимира в Києві. Ще в шкільні роки, а також під час навчання в університеті, Михайло часто відвідував діда, і йому це дуже подобалося. "Я безмежно любив Сестринівку", – згадував Грушевський, і ця цитата збереглася в архівних матеріалах.

Захарій Опоков знайшов свій вічний спочинок на кладовищі в селі Сестринівка. Тут також розташований музей, присвячений родині Грушевських.

Які експонати отримав музей від нащадків Грушевських?

Анатолій Шевчук нагадав про виставку в музеї Грушевського, присвячену ювілею цієї видатної постаті. Вона отримала назву "Спадщина поколінь: родинні традиції Грушевських". Ця подія стала можливою завдяки нащадкам Грушевського, зокрема, членам галицької родини історика.

Завдяки нащадкам, музей отримав в дар цілу колекцію домашніх предметів, що належали Михайлу Грушевському та його сім'ї. Наразі ці експонати представлені на виставці, і це речі, які колись знаходилися в руках Грушевського та його близьких.

Кураторка експозиції акцентувала увагу на оформленні столу, зокрема на столових приладах — ложках, виделках і ножах. Вона підкреслила, що кожен з цих предметів має родинну монограму.

Я зазначила, що колись ці предмети зберігала родина Грушевських з Галичини, а згодом передала їх до музею. Таким чином, приватна родинна пам'ять перетворилась на частину музейної колекції, щоб ці артефакти могли розповідати про Грушевських майбутнім поколінням.

— Зрозуміло, що ці речі не є частиною великих історичних артефактів, — зазначає пан Анатолій. — Проте їх значення не можна применшувати. Завдяки цим предметам можна краще уявити життя людей, які ними користувалися. Відразу уявляєш, як вони сидять за столом. Все це викликає спогади про великого українця та його сім'ю.

Грушевський розділив землю з Франком.

Нашого земляка Анатолія Шевчука особливо вразила ще одна цікава історія, пов'язана з Михайлом Грушевським. У музеї є унікальна легенда про те, як Іван Франко мріяв стати сусідом Грушевського.

-- Це справді зворушлива розповідь, -- висловлює свої враження співрозмовник. -- Впевнений, що вона залишить слід у серцях багатьох.

Коли Грушевський придбав ділянку землі в Софіївці, що на той час була околицею Львова, до нього звернувся Іван Франко. Він зробив незвичне запитання та висловив цікаву пропозицію. Майбутній класик української літератури висловив бажання стати сусідом Грушевського під час їхньої бесіди. Проте Франко не мав власної землі.

Після бесіди Грушевський вирішив поступитися частиною придбаної землі.

Надалі вони спільно найняли архітектора і будівельників. Будівельні роботи тривали протягом 1901-1902 років. Тоді двоє видатних українців стали сусідами. Гарними сусідами.

Сьогодні в одному з цих приміщень розташований державний музей Михайла Грушевського, а в іншому — Дім Франка, скорочене найменування Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

Від одного святкування до наступного.

Запитую Анатолія Шевчука, які образи та емоції він зараз втілює у своїх творах за допомогою пензля та своєї душі?

-- Вийшло так, що я знову опинився на святі, -- усміхається мій співрозмовник. -- Наразі я працюю на пленері в Ірпені, що на Київщині. 2 жовтня тут стартував вже десятий, ювілейний пленер митців. Ось чому я й кажу, що знову на ювілеї. Це вже мій третій раз на такому заході.

Цікавлюся у співрозмовника, над чим працює? Якщо не секрет, звісно.

— Я досліджую територію в пошуках залишків старого Ірпеня, — ділиться Анатолій. — Складається враження, що в місті майже не залишилося історичних пам’яток. Але все ж іноді можна натрапити на окремі старі будівлі. Я бачив одну хату, яка розташована неподалік нової висотки. Хоча, можливо, я ще не оглянув усі куточки. Можливо, в Ірпені є ще багато старовинних споруд, варто ще раз пройтися.

Вона згадує про свою роботу під назвою "Старий гуцульський будинок". Розповідає, як одного разу натрапила на подібний у Карпатах. Цей дім був покинутий власниками, забутий часом. Бур'яни вже пробираються до вікон.

-- Я бур'яни прибрав, -- говорить художник. -- Щоправда, тільки на полотні, бо насправді така робота не мала сенсу. Чимось манять мене старі будівлі. Ось і шукаю такі нині в Ірпені.

Він розповів, що темою пленеру-2026 є слова, які нині дуже на часі, -- "Сила мистецтва". Так і хочеться додати "у роки війни". Мистецький захід зібрав понад 50 майстрів пензля. Це рекордна кількість. Стільки не було на жодному з попередніх пленерів.

Можливо, тому, що відбувається він напередодні 125-ї річниці Ірпеня? Хтозна. Однак цифра промовиста.

Збирає 100 картин для Ободівки

Анатолій Шевчук малювати почав з дитинства. Уже тоді пишався тим, що має відомого на весь світ земляка: саме в його селі Ободівка народився майбутній художник зі світовим ім'ям -- Олекса Новаківський.

У селі є пам'ятник Новаківському. Анатолій разом зі своїм братом Віталієм, який у свій час керував місцевої швейною фабрикою, ініціювали його встановлення. Над виготовленням скульптури працював народний художник України Михайло Довгань.

На жаль, важко не згадати про сумну подію — викрадення творів Новаківського. Протягом тривалого часу вони залишалися в експозиції місцевого музею в Ободівці, аж поки у 1997 році не відбулася важлива подія, пов'язана з життям митця, який жив у період з 1872 по 1935 рік.

У 1997 році відбулася крадіжка творів мистецтва Новаківського: чотири картини було вивезено, а п'яту вирізали прямо з рами.

В пам'ять про видатного майстра-земляка Анатолія Шевчука, у сільському музеї Ободівки відкривається картинна галерея. Він планує зібрати сто творів відомих українських митців.

-- У мене є вагомий аргумент під час спілкування з художниками, -- говорить пан Анатолій. -- На початку розмови запитую співрозмовника про Олексу Новаківського. А тоді кажу, видатний художник -- мій земляк. Мало хто про це знає. А вже після цього прошу подарувати картину на малу батьківщину Новаківського.

Анатолій з ностальгією згадує, як легко й цікаво йому було обговорювати цю тему з художником з Івано-Франківська. Причина цього проста: на руці майстра він помітив татуювання з портретом Новаківського.

Загалом Шевчук вже зібрав для музею в Ободівці близько 50 творів українських митців.

До речі, він також займається створенням подарунків. Його художні роботи можна побачити в музеях Кам'янця-Подільського, Чернівців та Мукачево, а також у багатьох інших місцях. Одну з картин він передав до Центру реабілітації українських військових у Португалії. Найбільша кількість його творів, звісно, розташована в музеї його рідного села.

Може вас зацікавити:

"Це всього лише 17 імен": у Вінниці відбулася презентація першого тому книги, присвяченого медикам, які загинули у війні.

"Якщо когось поранить -- одразу дзвінок": як "четвірка" з Вінниці понад місяць зупиняла вагнерів у Бахмуті

Додайте 20 хвилин до обраних джерел у Google.