Як вивчити своє сімейне дерево, щоб нащадки були обізнані про свої корені. - На пенсії

Ми поділимося досвідом та рекомендаціями засновника вінницького центру дослідження генеалогії.

Що необхідно зробити вже сьогодні, щоб майбутні покоління вашої родини не забули про своє коріння? Своїм досвідом та рекомендаціями поділився засновник центру генеалогічних досліджень "Пращур" Віктор Долецький з Вінниці.

Кожна особа має двох батьків, чотирьох дідусів та бабусь, а також восьмеро прадідусів і прабабусь. У четвертому поколінні кількість предків досягає 16, а в десятому — вже 1 024. Це лише те, що вдалося виявити до другої половини XVII століття. Віктору Долецькому вдалося простежити деякі гілки свого роду аж до десятого покоління. Тепер він знає про 380 своїх прямих предків. Загалом він включив близько 12 тисяч осіб до генеалогічного дерева своїх нащадків.

Досліджуючи своє сімейне дерево, ти вшановуєш своїх предків і зберігаєш їхні розповіді для майбутніх поколінь, таким чином інтегруючи себе в історію родини. Збереження сімейної спадщини - це найбільша цінність, яку можна залишити для нащадків, - вважає Віктор.

Найкращим способом збереження інформації про рід є спеціальне програмне забезпечення. Якщо ви вмієте користуватися інтернетом, то є багато безкоштовних додатків, за допомогою яких можна зафіксувати всю інформацію, яку знаєте і зібрали. Наприклад, на платформі "MyHeritage" можна вносити дані онлайн. Але навіть якщо не маєте можливості або досвіду такої роботи, можна зробити власні записи на папері.

Почати варто з власної особи. Зафіксуйте всі значущі моменти вашого життя. Потім запишіть все, що відомо про ваших батьків. Приділіть увагу прізвищам, іменам, по батькові та важливим датам. Вкажіть, коли вони народилися, коли уклали шлюб. Якщо у них було кілька шлюбів, зазначте інформацію про всі з них. Не забудьте вказати конкретні місця подій на рівні населеного пункту: села, району, області, щоб їх можна було точно ідентифікувати, - підкреслює дослідник.

За аналогічним методом доцільно зафіксувати дані про бабусь і дідусів, а також про прабабусь і прадідусів. Зазвичай у них є діти, які не лише є батьками ваших бабусь і дідусів, але й самі мають нащадків. Досвід Віктора свідчить про те, що жінки, як правило, живуть довше, краще запам'ятовують інформацію і часто знають більше про родовід чоловіка, ніж він сам. Тому саме українські жінки є носіями родових традицій.

Багато цікавих історій та знань зберігають люди старшого покоління. На прикінці свого життя вони часто згадують про своє дитинство і молодість. Не соромтеся запитувати їх про це, намагайтеся дізнатися більше. Переглядайте сімейні фотоальбоми та оцифровуйте старі світлини (залучайте до цього своїх дітей і онуків), - радить генеалог, який зміг віднайти фотографії всіх своїх прабабусь і прадідів.

Крім основних біографічних відомостей, дослідник рекомендує фіксувати захоплюючі, а можливо, й курйозні, родинні історії, а також вислови, що були характерними для конкретних людей. Важливо також вказати, де вони працювали, чим займалися, а також їхні захоплення та хобі.

На перший погляд, ця інформація може здаватися банальною. Але за кілька десятків років вона стане цікавим відкриттям для наступних поколінь. Це особливо актуально у період війни, коли чимало сімей змінили місце проживання і рід занять. Через призму історії родини колись можна буде краще зрозуміти історію країни. Оскільки тепер, досліджуючи родовід, можна побачити реальні наслідки голодомору, репресій або воєн.

Після того, як всі дані від людей зібрані, можна переходити до архівів, які доступні для всіх бажаючих. Для того щоб розпочати роботу в архіві, необхідно мати точну інформацію про населений пункт, де проживав ваш предок. Якщо мова йде про період до революції, важливо також визначити його релігійну приналежність.

Віктор Долецький поділився випадком з практики, коли людина була переконана, що її дід - єдина дитина в сім'ї. Але архівні дані довели, що насправді дітей у сім'ї було десятеро, а п'ятеро були живі на час пошуків.

Архівних джерел є кілька.

З метричних книг можна отримати інформацію про дати народження, шлюбу та смерті. У записі про народження вказуються не лише дата хрещення, а й соціальний статус дитини, а також прізвища, імена та по батькові батьків і хрещених. Запис про шлюб включає, крім прізвищ, імен та по батькові наречених, дані про порядок цього шлюбу, місця народження молодят та їхніх батьків. У документі про смерть також вказується причина втрати.

- Записи в метричних книгах робили священики у церкві. Це завжди рукописи. Почерк може бути нерозбірливий, сторінки вицвілі або взагалі вирвані. До такого теж слід бути готовим, - попереджає дослідник.

Одним із ключових архівних джерел для дослідження родоводу є ревізійна книга. Це документ, що містить результати перепису населення конкретної волості з метою визначення податкових зобов'язань. У період з 1719 по 1833 роки на території Російської імперії, до складу якої входила більша частина України, було проведено десять таких переписів. У цих документах можна знайти інформацію про власника двору, його вік під час перепису, а також імена його родичів.

Це своєрідний світський облік душ. У Російській імперії жінки спочатку не фіксувалися, оскільки не сплачували податків. Однак, коли чоловік помирав, жінка залишалася з синами, яких потрібно було закріпити на папері до досягнення ними повноліття. Саме тому жінок почали включати до ревізій. Цей документ дозволяє відстежувати міграцію, адже у ньому вказано, звідки прибув новий мешканець або куди виїхала особа, яка зникла, - пояснює Віктор.

Ще одним захоплюючим джерелом інформації в архіві є записи сповідей. Це перелік вірян, які відвідували церкву для сповіді та причастя. Цю практику почали в 1718 році.

- Всі приходили на сповідь хоча б раз на рік. Таким чином, ми отримуємо статистику населення певної релігійної конфесії в конкретному населеному пункті, - зазначає дослідник.

На жаль, в архівах збереглося дуже мало документів за окремі періоди. Особливо складно знайти інформацію про роки 1918-22, коли стара імперська система ведення документації зруйнувалася, а нова ще не була створена. Крім того, радянська влада навмисно знищила багато матеріалів, пов'язаних із Голодомором, щоб приховати дані про смерті, народження та шлюби. Це призвело до значного інформаційного вакууму в 1930-34 роках. Також з середини XVIII століття і далі існує проблема, яку можна назвати "генеалогічною стіною" — документи просто відсутні.

Однак архіви, що залишилися, сьогодні активно оцифровуються. Тому все частіше немає потреби відвідувати конкретний архів, адже можна просто замовити електронну версію документа.