"Я тебе люблю". Це були останні слова, які Дмитро Музика встиг надіслати своїй дружині з поля бою - Життєві історії | Експрес онлайн.

У 2017 році він підписав контракт із ЗСУ й приєднався до 131-го окремого розвідувального батальйону. Узяв собі позивний "Микита" -- надихнувся героєм казки Івана Франка, який був спритний і завжди знаходив вихід з будь-яких ситуацій. У час АТО/ООС Дмитро Музика брав участь у боях на Донеччині, зазнав поранення, отримав медаль "За відвагу".

Після демобілізації молодий чоловік поїхав до Чехії, де зай­мався ландшафтним дизайном. Планував заробити і відкрити станцію техобслуговування. Проте, коли почалася велика війна, одразу повернувся в Україну і став до лав 59-ї окремої штурмової бригади.

Одного разу волонтерка з Миколаєва дізналася, що військові шукають місце для тимчасового перебування між виїздами на завдання. "Я запропонувала їм свою квартиру, адже сама жила у подруги," — розповідає дружина військового Марина Музика. "Ми почали спілкуватися з Дмитром після його повернення зі штурму окупованої Любомирівки, де їм вдалося звільнити половину села. Згодом за цю операцію він удостоївся ордена 'За мужність' III ступеня." Як зазначає Марина, під час кожної зустрічі воїн дарував їй квіти.

Восени 2022 року підрозділ, до якого належав "Микита", був переведений до Донеччини. Під час виконання завдання боєць отримав контузію, і йому надали п’ятиденну відпустку. Він вирішив провести цей час з коханою, відвізши її на її улюблений пляж у Миколаєві, де зробив їй пропозицію. "Я була в шокові й не змогла стримати сліз," - ділиться Марина. – "Ми планували офіційно одружитися в травні 2023 року. Але у березні загинув його товариш Ігор, бойовий медик." Дмитро та Марина відправились на похорон свого друга, і саме тоді вирішили не відкладати свої плани на майбутнє. 18 березня вони зареєстрували свій шлюб у РАЦСі. У травні Дмитро Музика очолив групу з п’яти побратимів у штурмі Невельського, під час якого їм вдалося захопити 22 російських десантників у полон.

Понад рік Марина жила на Донеччині, аби мати змогу бачитися з коханим. Онлайн вела уроки української мови й літератури для учнів середньої школи, займалась репетиторством. 30 червня 2024-го дружина накрила стіл, за яким зібралися друзі, щоб привітати Дмитра з 31-річчям. "Через два дні в нього мала бути відпустка, ми планували поїхати на море, -- згадує. -- Та наступного дня після уродин Дмитро пішов із найкращим другом на завдання -- на порятунок побратима".

Після дев'ятої години вечора воїн надіслав своє останнє повідомлення: "Я тебе люблю". Марина відповіла: "Бережи себе. Я тебе також люблю, чекаю". Але цього він вже не побачив. 1 липня молодший сержант Дмитро Музика загинув поблизу Красногорівки. "Я отримав поранення в ногу. А Дмитро був поранений осколками в ногу та зліва під ребра. Він залишався при свідомості ще три години після цього, - розповідає його товариш Артем Вітюк із позивним "Стіч". - Евакуаційна машина тричі намагалася забрати нас, але шквальний вогонь заважав. Коли серце Дмитра зупинилося, мені сказали виходити без нього. Я відповів: "Ми зайшли на позицію разом, тож і вийдемо разом. Або залишимось тут". Незважаючи на поранення, Артем переніс тіло друга через поле до евакуаційної точки... Четвертого липня прощання з воїном відбулося в його рідному Липовці (Вінниччина), а наступного дня його поховали в Миколаєві.

На початку цього літа дружина здійснила їхню спільну мрію й відкрила кав'ярню, яку назвала "Кіт Микита". Пояснює: "Кіт -- бо Дмит­ро безшумно пересувався й добре бачив у темряві, навіть розтяжки". Тож на стінах кафе Марина повісила картини із зображеннями бойових пухнастиків. Ще й зробила собі тату із двома котами і написом: "Моя маленька кицю, я за тобою сумую". Адже чи не кожне повідомлення коханій Дмитро починав із цих слів...