"Я досі відчуваю звуки війни". Після отриманого поранення Іван Семенович тепер працює на Бурштинській теплоелектростанції.

Ветеран Іван Семенович сьогодні займає посаду машиніста крана на Бурштинській тепловій електростанції. До початку повномасштабного вторгнення він працював у сфері енергетики, а після служби на фронті знову повернувся до своєї спеціальності.

Свій останній бій Іван згадує як найскладніший момент у своєму житті. Тоді його побратим загинув від кулі снайпера, а сам Іван отримав поранення і змушений був протистояти ворогу один на один. Він повз до найближчого бліндажа через посадку, долаючи близько пів кілометра, у той час як російські військові переслідували його і кидали гранати. Цю вражаючу історію Івана Семеновича розповіли на сторінці ДТЕК Бурштинської ТЕС.

Я закричав: "Ну що, хлопці, давайте, накривайте їх мінометом, не скупіться!" Мені здавалося, що поряд є цілий підрозділ Збройних Сил України. Я просто блефував... І раптом почув, як вони між собою перегукуються: "Та там багато хохлів..." Після цього вони почали відступати. Отак я просто обманув смерть, - ділиться Іван Семенович.

Після цього його товариші по службі несли пораненого бійця п'ять кілометрів до місця евакуації. Потім розпочався важкий шлях лікування, який проходив через Краматорськ, Дніпро, Вінницю, Львів, і зрештою приземлився в Івано-Франківську. Загалом Іван переніс 26 операцій на ногах і пройшов тривалий процес реабілітації.

Після фронту панує дивна тиша. Вона здається спокійною, але в душі все ще лунають звуки війни. У цій тиші я продовжую відчувати її присутність. Проте існує інша тиша — на роботі. Коли поруч колеги, і кожен зосереджений на своїх завданнях. У цій тиші кипить життя, за яке я боровся на полях бою, — ділиться енергетик.

Також рекомендуємо: Надзвичайно тривалий день. Максим Гриник з Івано-Франківська дивом залишився в живих під час свого дебютного бойового завдання.

Сьогодні Іван знову на роботі, але тепер його спеціалізація — енергетика. Він виконує обов'язки машиніста крана на теплоелектростанції.

Для мене це не лише професія. Енергетика — це також боротьба. Хоча тут немає фізичних окопів, існує велика відповідальність. За забезпечення світлом. За тепло. За те, щоб країна продовжувала існувати, навіть коли її намагаються знищити, — підкреслює ветеран.

Наш колега зізнається, що найскладніше було адаптуватися до того, що більше не потрібно постійно остерігатися небезпеки. Він зазначає, що найбільшу підтримку отримав від людей, які не навантажували його зайвими запитаннями, але завжди залишалися поруч.