Тут не святкують кожного дня. Чому містечко Бар у Вінниччині отримало таку назву?

Є міста, які розповідають про себе ще до того, як ти до них доїдеш

Серед населених пунктів Вінниччини є одне, яке привертає увагу навіть з картографічного зображення - ще до того, як ви познайомитеся з його вулицями або історичними об'єктами. Бар - це коротка, мелодійна назва, що зовсім не нагадує традиційні подільські топоніми, і відразу викликає асоціації з морем, портами та вузькими вуличками південної Європи.

Це не випадковість – за цією назвою ховається конкретна особа, певне рішення і ціла епоха. "Телеграф" пропонує докладніше ознайомитися з цими фактами.

До середини XVI століття на цих територіях розташовувалося зовсім інше поселення — Ров, укріплене селище, що знаходилося на берегах однойменної річки. Його основне призначення було цілком практичним: забезпечувати оборону на подільському кордоні, стримувати татарські напади та визначати межі. У назві не було жодного натяку на "європейськість", і не було жодних амбіцій, окрім функції фортифікаційного пункту.

У 1537 році все кардинально змінилося, коли польська королева Бона Сфорца, родом з південної Італії, придбала ці землі. Як герцогиня з династії Сфорца, вона принесла до Польщі елементи ренесансної культури, італійських архітекторів, а також свою унікальну біографію, що відображалася в кожному її рішенні.

Бона наказала перенести укріплення на інший берег річки та фактично заснувати місто заново -- з новою фортецею, новим плануванням і новою назвою. Місто отримало ім'я Бар -- на честь італійського міста Барі, батьківщини королеви. Разом із назвою жителі здобули цілком відчутні привілеї: звільнення від податків на 16 років і Магдебурзьке право, що відкривало шлях до міського самоврядування.

Цей вчинок мав глибокий сенс і був надзвичайно особистим. Королева фактично вплела елементи своєї історії у тканину подільського краєвиду — у період, коли Поділля сприймалося більше як прикордонна територія, що зазнавала постійної загрози, а не як ренесансна Італія.

Географічна позиція Бару перетворила його на ключовий військовий та адміністративний осередок регіону. Проте саме це розташування стало причиною численних труднощів: татарські напади, руйнації, періоди відновлення, козацькі бунти, конфлікти серед шляхти та різноманітні повстання. Поділля неодноразово змінювало свою приналежність до різних держав, і Бар завжди слідував за цими політичними змінами.

З часів колишньої фортеці до сьогодення дійшли лише окремі елементи рельєфу та архітектурні акценти. Найяскравішим із них є кармелітський монастир, що й досі визначає атмосферу історичної частини міста. Інші згадки про минуле можна знайти в назвах, краєзнавчих виданнях та в тому незвичайному відчутті, яке виникає в місцях, де під звичайною провінційною оболонкою ховається багатий історичний спадок.

Сьогодні Бар -- компактне районне містечко, приблизно за 60-65 км на захід від Вінниці й близько 250-260 км від Києва, з кількатисячним населенням, спокійним ритмом і повсякденною провінційною атмосферою. Але в українському топонімічному ландшафті воно лишається майже унікальним явищем: коротка "іноземна" назва одразу створює відчуття чогось нетипового, ніби де-небудь на узбережжі, а не в центрі Вінниччини.

Туристи, які вперше дізнаються про екскурсію "у Бар", часто жартують, що планують весело провести час. І саме це уявлення, яке викликає одне просте слово, стає першим сюрпризом, який місто дарує своїм відвідувачам. А далі на них чекають монастир, старовинний рельєф та та неповторна тиша, яку здатні зберігати місця з глибокою історією.

Бар заслуговує на вашу увагу лише через свою унікальну назву. Але якщо ви вирішите заглянути всередину, то зрозумієте, що за цим приховано набагато більше цікавого.

Раніше "Телеграф" висвітлював історію виникнення назви найдовшого міста України та його засновників. Минулого року місто святкувало своє 250-річчя, однак багато людей не знають, звідки походить його назва.