Сила почуттів. Розповідь про молоде подружжя з Львова, яке стало домом для дев’яти дітей в рамках дитячого будинку сімейного типу.

"Я завжди в розмовах із рідними та близькими казала, що буду багатодітною мамою і що в мене голова "не працює" на одну дитину. Мабуть, Бог має гарне почуття гумору, уважно слухає, тому вийшло саме так" , - розповідає 30-річна Олена Видюк, що разом із чоловіком виховують маленьку біологічну доньку та взяли на виховання ще дев'ятьох дітей - рідних братів і сестер, створивши дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ). Тепер діти мають змогу жити разом у люблячій родині, а не в інституційному закладі чи школі-інтернаті, більшість з них мають наставників і відчувають підтримку фахівців із соціальної роботи Центру "Джерело" і ГО "Турбота В Дії".

Допомогти дітям легко, головне - бажання

Олена, якій виповнилось 30 років, родом з Вінниччини. Її чоловіку Андрію, який із Рівненської області, 23 роки. Попри вік, молоді батьки стали опорою для дев'яти дітей з однієї родини.

Спочатку Андрій розпочав свою волонтерську діяльність, ставши одним з перших, хто приєднався до команди громадської організації "ЗD" (Давай Допоможемо Дітям). Він регулярно відвідував церкву і не пропускав жодного зібрання. Згодом до організації приєдналася Олена, і, як вона сама згадує, саме тоді розпочався її шлях до роботи з дітьми-сиротами. Завдяки педагогічній освіті та досвіду роботи в дитячому садку і школі, вона мала велику любов до дітей і завжди прагнула їм допомогти. Олена регулярно відвідувала вихованців навчально-реабілітаційного центру "Мрія" та ліцею "Просвіта" (який раніше був школою-інтернатом), проводячи з ними весь вільний час.

"Ми разом гралися, сміялися і обіймалися. Коли ж я поверталася додому після зустрічі з дітьми, часто не могла стримати сліз. Це були не сльози жалю, а сум за розлукою. Тоді я зрозуміла, що ці діти стали частиною мого життя, і я більше не можу їх залишити. Я усвідомила, що моє призначення — бути поруч із ними. У розмовах із близькими завжди ділилася мрією про те, що стану багатодітною мамою, адже відчувала, що не можу обмежитися лише однією дитиною. Мабуть, у Бога чудове почуття гумору, і він уважно слухає, тому все складається саме так", - розповідає Олена.

Важким періодом видався початок епідемії коронавірусу, адже всіх відправили на ізоляцію і ніяких подій та зустрічей не відбувалось. Лише згодом в організації почали проводити виїзні табори. Під час одного з них Олена і познайомилась з Андрієм.

У 2021 році вони пройшли навчання з наставництва, маючи на меті стати підтримкою для дітей з центру "Мрія". Проте, з початком повномасштабної війни частину вихованців було евакуйовано за межі країни. Незважаючи на ці виклики, подружжя не зупинилося. Вони усвідомили, що навіть у таких складних умовах можна продовжувати допомагати дітям, тому їхня діяльність залишалася активною.

Олена та Андрій стали подружжям у березні 2022 року. У їхній родині росте біологічна донька Юстина, якій зараз 1 рік і 3 місяці, а також дев'ять інших дітей, яких вони усиновили.

"Коли зрозуміли, що з наставництвом не склалось, захотіли чогось більшого. Наша керівниця бачила в нас потенціал у піклуванні про велику кількість дітей, тож ми з чоловіком подумали над створенням дитячого будинку сімейного типу. Так, було страшно. Ми хвилювалися, чи впораємось. Але поруч були ті, хто нас підтримував і підбадьорював: друзі, працівники служби у справах дітей, Центру "Джерело", громадських організацій "Турбота В Дії" і "3D", - веде далі Олена.

Звернувшись до міської служби у справах дітей, пара висловила бажання взяти на виховання дев'ятьох братів і сестер. Справа в тому, що вони вже мали з ними певні знайомства, коли ті навчалися в ліцеї "Просвіта". Після отримання необхідного дозволу, пара розпочала процес збору документів, проходження медичних оглядів і навчання. Як зазначила Олена, цей шлях зайняв лише близько півроку.

Велика сім'я та велика любов і повага

В даний час у родині, що складається з Олени, Андрія та їхньої доньки Юсти, проживає дев’ять дітей. Серед них – восьмирічна Поліна, десяти річна Ярина, одинадцятирічна Соломія, Назар, якому дванадцять, чотирнадцятирічний Ростислав і шістнадцятирічний Мирослав, які стали частиною ДБСТ 26 жовтня. Ще троє молодших: Левко, якому майже три роки, п’ятирічний Тихомир та семирічний Матвій, приєдналися до родини 20 грудня. Усі діти – рідні брати та сестри, і всі вони позбавлені батьківської опіки.

"Своїх батьків діти добре знають, але, на жаль, батьки не здатні піклуватись про них", - пояснює ситуацію Олена Видюк.

Уже в перший вечір батьки організували зустріч для знайомства з дітьми. За словами Олени, усі мали можливість висловити свої думки та сподівання.

Практично щодня в родині панує жвава атмосфера і багато цікавих подій. Хоча суворих правил не встановлено, все ж члени сім'ї намагаються дотримуватись певного порядку. Щоранку Олена займається приготуванням сніданку, в той час як Андрій піднімає дітей.

Після сніданку їх відправляють до школи. Вдень діти займаються виконанням домашніх завдань або відпочивають. У вихідні вони можуть спати довше. Щовечора вся сім'я намагається проводити більше часу разом: грають у різні ігри, читають біблійні оповіді.

Батьки разом із дітьми визначили кілька основних принципів, які вони дотримуються: завжди бути чесними один з одним; підтримувати чистоту в домі; харчуватися тільки на кухні; проявляти повагу один до одного; займатися рефлексією; уникати ненормативної лексики та фізичних конфліктів; діти старші 10 років повинні самостійно мити посуд; і, звичайно, любити один одного. Олени слова підтверджують, що любов є найважливішим з цих принципів.

"У нашому домі є певні правила, але вони зовсім не суворі, адже ані я, ані мій чоловік не прагнемо, щоб наше житло нагадувало школу, табір чи іншу інституцію. Навпаки, ми хочемо, щоб діти почувалися вільно і не боялись висловлювати свої думки чи бажання. Наприклад, кожен може зайти на кухню і перекусити тоді, коли забажає. Ми, хоч і виконуємо роль вихователів, перш за все прагнемо бути люблячими батьками. Нам не хочеться, щоб діти виросли і просто залишили нас. Ми плануємо залишатися частиною їхнього життя в усіх його аспектах," - поділилася Олена.

Олена і Андрій не вимагають від дітей, аби ті їх називали батьками, бо це дуже особливі слова. Та все ж хочуть, аби всі стали близькими. Пара каже, що коли чують "ми вдома", це вже дуже приємно.

"Діти — це сенс мого існування, мій невичерпний космос, навіть якщо іноді це супроводжується труднощами. Я вкладаю в них своє серце, тому мені важливо, як вони себе почувають, як минув їхній день у навчанні, які почуття вони переживають. Я зроблю все можливе, щоб їм було затишно і комфортно", - підкреслила вона.

Менторство та супровід соціальних працівників.

З дев'яти дітей у ДБСТ п'ятеро мають своїх наставників. Наприклад, Поліна і Ярина діляться однією наставницею, тоді як Соломія, Ростислав і Мирослав отримують підтримку від різних наставників. З дітьми вони зазвичай зустрічаються раз на тиждень, але також можуть часто спілкуватися по телефону чи в чатах.

Олена поділилася своїм бажанням стати наставницею: "Я завжди мріяла про це, адже вважаю, що така роль є чудовим способом спілкування та підтримки для тих, хто не отримує належної уваги від батьків. Найголовніше — це бажання і розуміння: якщо кожен з нас зможе допомогти хоча б одній дитині, яка переживає важкі часи, це буде справжнім досягненням. Дитині надзвичайно важливо відчувати, що у неї є людина, якій не байдужа її доля."

Ростислав і Мирослав разом зі своїми наставниками, Миколою та Мироном, мають можливість обговорювати захоплюючі теми, грати в настільні ігри та дискутувати про фільми. Для Соломії, Поліни та Ярини їхні наставниці виглядають як близькі подруги, з якими можна цікаво провести час і ділитися секретами.

Ірина, наставниця Поліни та Ярини, розповіла, що прагнення підтримувати дітей-сиріт виникло у неї з раннього віку. Вона завжди мріяла стати мамою для однієї або кількох таких дітей. Ідея стати наставником з'явилася після розмови з дівчиною, яка була усиновлена, і поділилася історією про своїх наставників. Вже незабаром Ірина вирушила на курси, щоб реалізувати свою мету.

Всі миті, проведені з підопічними, він вважає безцінними та значущими. Кожного разу прагне урізноманітнити їх, обираючи нові локації та враховуючи побажання дітей. Він зазначає, що під час спілкування відчуває себе на одному рівні з ними, що робить розмови щирими та відкритими.

За словами наставниці, навіть за короткий період перебування дітей у ДБСТ спостерігаються значні зміни: "Діти почали відчувати себе вдома, знайшли свій особистий простір. Це не просто загальне місце, а щось, що належить саме їм. Кожен з них унікальний, з власними смаками та уподобаннями, які все більше виявляються, адже раніше часто ховалися під впливом колективу. Також ми бачимо прогрес у дівчат у основних навичках, таких як читання і письмо. Зрозуміло, що ми приділяємо цьому багато уваги і успішно мотивуємо дітей до розвитку в цих сферах", - ділиться досвідом наставниця.

Основною метою наставниці є створення щирих і довірливих стосунків з дітьми, щоб у важкі моменти вони могли звернутися за допомогою та поділитися своїми переживаннями. Крім того, важливо помічати дитячі інтереси, прагнення та таланти, підтримуючи їх на цьому шляху, щоб у майбутньому допомогти кожному знайти своє місце в житті.

За словами 46-річного тренера Миколи, його підопічний Ростислав відразу ж відкрився, щиро ділився своїми досягненнями та захопленнями, а також висловлював свої тривоги.

"Я помітив, як Ростислав розквітає в теплій і дружній атмосфері. В цілому, перебуваючи в цьому домі, я відчув істинну радість і щастя, які дарує багатодітна родина. Це стало для мене нагадуванням, що сім'я - це простір, де любов, підтримка та взаємоповага розцвітають, незважаючи на всі випробування та труднощі," - підкреслив наставник.

На всьому шляху підтримку наставникам, дітям і всій родині надають фахівці громадської організації "Турбота В Дії" та Центру соціальних послуг та реабілітації "Джерело".

Керівниця відділу індивідуальної підтримки дітей ГО "Турбота В Дії", координаторка програми "Наставництво" Юлія Прийма повідомила, що організація, яка займається розвитком цієї програми протягом десяти років, має 23 активних наставників. Ще семеро наставників перебувають у черзі, очікуючи на дітей, яким вони зможуть надати підтримку. Наразі 27 дітей вже отримали наставництво.

"Щорічно ми організовуємо два або три чотириденних тренінги для нових наставників. У співпраці з Львівським обласним центром соціальних служб ми займаємося відбором кандидатів та їх навчанням. Після того, як вони отримують висновок про можливість вести діяльність у сфері наставництва, ми разом із Центром "Джерело" підбираємо наставників для дітей і підтримуємо їх у процесі наставництва", - поділилася Юлія Прийма.

Щодо родини Видюків, то знайомство з дітьми, які були направлені до дитячого будинку сімейного типу, відбулося в листопаді 2023 року. На той момент діти перебували в Центрі підтримки дітей ліцею "Просвіта", з яким організація співпрацює вже протягом багатьох років. Їм було розказано про програму наставництва, і вони заповнили анкети, після чого розпочався процес підбору наставників для них.

Соціальну підтримку родини надають спеціалісти Центру "Джерело".

"Наші фахівці періодично відвідують сім'ю за місцем проживання, оцінюють потреби сім'ї, складають план соціального супроводу ДБСТ, консультують та інформують батьків-вихователів та дітей, організовують та проводять індивідуальну, групову роботу з членами сім'ї та дитиною з метою адаптації дитини до умов проживання в сім'ї. Також батькам-вихователям надають психологічну підтримку щодо розвитку та виховання дітей шляхом залучення їх до участі у тренінгах, лекціях, групах підтримки та інших заходах, сприяють розвитку вмінь та навичок щодо підготовки дитини до самостійного життя, надають допомогу з питань захисту майнових, житлових та інших прав дитини", - каже керівниця філії соціальної роботи та психологічної підтримки Центру "Джерело" Лілія Федевич.

Загалом, як зазначила співрозмовниця, одним із завдань філії є підготовка дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб із їх числа до самостійного життя.

"Відділ соціальної роботи та психологічної підтримки активно займається наставництвом у тісній співпраці з громадською організацією 'Турбота В Дії'. Бути старшим другом або подругою в цьому процесі означає допомагати дитині підготуватися до самостійного життя, а також сприяти її соціальній та психологічній адаптації. Наставники можуть надати корисні поради, навчити новим навичкам та стимулювати дітей відкривати в собі нові таланти й захоплення", - зазначила керівниця філії Центру 'Джерело'.

Щоб стати ментором для дитини, яка перебуває в інтернаті, необхідно:

Співробітники філії соціальної роботи та психологічної підтримки Центру "Джерело" разом із громадською організацією "Турбота в Дії" надають всебічну підтримку менторів, зокрема:

Особи, які прагнуть стати наставниками, можуть зв'язатися з громадською організацією "Турбота в дії" за телефоном 095 355 27 81 та заповнити відповідну анкету. Після цього запланується зустріч з координатором програми "Наставництво", яка може проходити як в онлайн, так і в офлайн форматі.

Для отримання додаткової інформації, будь ласка, звертайтеся до контактного центру "Джерело" за телефонами: 097 400 22 88, 063 400 22 88, 066 400 22 88.