Село стало прикладом для всієї України, демонструючи, як можна підтримувати переселенців, не забуваючи при цьому про власні потреби.

У селі на Вінниччині не склали руки -- шукають нових мешканців, щоб порятувати школу

Ініціативні мешканці села Ладижинські Хутори Вінницької області за кілька днів прийняли кілька десятків дзвінків та повідомлень від українців з різних регіонів, які шукають прихисток через війну. Такий ажіотаж спричинило оголошення в соцмережах про те, що в населеному пункті можуть запропонувати безплатне житло і допомогу з побутовими питаннями та адаптацією. Вийти на загал з ідеєю такого варіанту нових членів громади сільчан спонукала загроза закриття школи.

"Телеграф" дізнався про особливості застосування стратегії "win-win" або "виграш-виграш", коли з одного боку, люди, що вже лишились без житла через бойові дії або хочуть перебратися далі від лінії фронту, отримують варіанти проживання, натомість сторона, що приймає, має перспективу зберегти навчальний заклад.

Кілька днів тому про маленьке село Ладижинські Хутори, яке знаходиться всього за 20 кілометрів від районного центру Гайсина у Вінницькій області, знали небагато людей. Але ситуація змінилася після того, як на сайті місцевої школи та в Facebook з’явилося оголошення, що запрошує родини з дітьми, як внутрішньо переміщених осіб, так і тих, хто опинився в складних життєвих обставинах. Це повідомлення швидко знайшло відгук у медіа. У тексті йшлося про те, що в селі є можливості для працевлаштування — тут діє птахофабрика, школа, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення пошти, кілька магазинів, а також доступний Інтернет і регулярне транспортне сполучення з найближчими містами. Крім того, неподалік протікає річка Південний Буг, що надає можливість насолодитися чистим повітрям, мальовничими пейзажами та тишею — всі ці аспекти роблять це місце привабливим для нових мешканців.

З початком повномасштабного вторгнення до нашого села почали прибувати люди з різних регіонів. Дехто приїжджав до знайомих чи родичів, інші ж обрали Ладижинські Хутори, оскільки раніше тут працювали. Багато хто знаходився через Інтернет або ж їх підбирали на трасі, адже поруч проходить дорога, що з'єднує схід і захід, - розповідає Катерина Шаповал, активна мешканка села, в інтерв'ю для "Телеграфу". - Загалом у нас мешкало понад 200 людей, але з часом велика частина повернулась додому або знайшла інші варіанти, адже умови життя, ви ж розумієте, не найкращі: пічне опалення в будинках, село не газифіковане, а забудова датована 70-ми-80-ми роками, тобто не сучасна. Проте чотири родини з тих пір залишились і продовжують жити тут.

Серед тих, для кого Ладижинські Хутори стали навіть не другим, а третім домом - Наталія. У 2014-му її родина була змушена покинути Луганськ, який захопили росіяни, і перебратися до Сєвєродонецька (з 2024 року має назву Сіверськодонецьк). Але з початком повномасштабного вторгнення знову постала перед вибором, де жити далі.

Наталія розповідає, що у квітні 2022 року вони вирушили до Вінниччини, адже її мама та чоловік, який родом із Гайсина, мають тут коріння. Проте родичів, на жаль, не залишилось, тому подорожували без чіткої мети. «Ми зверталися до міської ради з питанням про житло, але нам порадили спершу поговорити зі старостами сіл. У Ладижинських Хуторах нам запропонували поселитися в адміністративній будівлі — це був одноповерховий будинок, свого роду "колгоспний дім". Тоді там не було підведених комунікацій, і все потребувало ремонту, але ми вирішили погодитись, адже альтернатив не було», — ділиться вона. Усі їхні майно, включаючи дві квартири в Луганську і одну в Сєвєродонецьку, яку вони придбали в 2020 році, залишилося в окупації. «Звісно, це було нелегко, але ми намагалися створити затишні умови — повністю замінили вікна і двері, і тепер у нас є вода та туалет у будинку. За цей час ми встигли облаштуватись. Тих, хто планує переїзд у село, хочу застерегти: без труднощів не обійдеться, вони неодмінно виникнуть. Найголовніше — це мати бажання», — підсумовує Наталія.

Катерина Шаповал своєю чергою додає, що пропозицію перебратися в село в соцмережах вона розміщає не вперше, але реагують на неї по-різному. Часом навіть "прилітають" звинувачення в шахрайстві чи виставляють претензії дати все і відразу.

- Коли телефонують з запитаннями, пояснюю: в будинках немає євроремонтів, зручностей, вони в різному стані, в більшості випадків потрібно докласти руки, щоб привести житло до ладу, - наголошує Катерина. - Звісно, є й ті, що відмовляються, а хтось каже: "Сам все зроблю, приберу, поставлю собі машинку автомат з баком, наношу води з колодязя і буду прати". Перед тим, як зараз знову публікувати оголошення з запрошенням, написала у сільському чаті, хто з місцевих готовий надати будинки (наприклад, люди живуть в одному, а мають ще батьківську хату, що пустує) на безоплатній основі, тільки за електрику буде потрібно платити. Нарахували десь зо два десятки, можливо, будуть ще пропозиції.

У селі наявність незаселених будинків зростає, і деякі власники готові їх здавати лише за певну орендну плату або мають намір продати. У будь-якому випадку потреби та варіанти для людей, які мають статус внутрішньо переміщених осіб або шукають житло далеко від великих міст у відносно безпечній зоні, різняться. Тому представники громади Ладижинських Хуторів обіцяють надати допомогу в пошуку оптимального варіанту для новоприбулих, запевняючи, що завжди можна знайти компроміс.

У запрошенні переїхати до Ладижинських Хуторів основна увага більшості була зосереджена на безкоштовному житлі, проте знайшлися й ті, хто усвідомив, що громада має свої інтереси в цій пропозиції. Все почалося з спроби зберегти місцеву школу від закриття. У часи радянської влади там навчались до чотирьох сотень учнів у дві зміни, включаючи дітей з найближчих чотирьох сіл. Але з часом кількість учнів зменшувалася, 11-річна школа перетворилася на 9-річну, а в 2025 році постало питання про її подальше існування.

Цього року свідоцтва про базову середню освіту отримали 11 учнів дев'ятого класу, внаслідок чого в навчальному закладі залишилося лише 38 учнів, - зазначила в коментарі "Телеграфу" директорка школи I-II ступенів у селі Ладижинські Хутори Віта Гребінна. - Для того, щоб з першого вересня ми могли продовжити свою діяльність, нам необхідно, щоб кількість учнів становила щонайменше 45.

У навчальному закладі орієнтуються на певну кількість учнів у зв'язку зі змінами в умовах фінансування освітньої субвенції з державного бюджету для місцевих бюджетів. Зокрема, з 1 вересня 2025 року такі кошти не будуть виділятися на школи (за винятком початкових), де навчається менше 45 учнів. Цю норму затвердили в урядовій постанові ще в березні 2024 року, після чого громади мали вирішити, як діяти з малокомплектними школами: закривати їх чи фінансувати з місцевих бюджетів. Таке питання також постало перед Гайсинською територіальною громадою і було обговорено на зборах у червні.

У повідомленні на сайті відділу освіти з цього приводу зазначено, що рішення про закриття школи обумовлено перш за все економічною доцільністю. Чиновники пояснюють, якщо в середньому утримання одного учня в закладах територіальної громади становить 46 тис. гривень на рік, то в школі в Ладижинських Хуторах - вдвічі більшою, а саме 90,6 тис. гривень. Адже неважливо, скільки дітей навчається в школі, є постійні витрати на кшталт заробітної плати педагогічного колективу та техперсоналу, а також плати за комунальні послуги. Покривати ці видатки самотужки без державної субвенції міському бюджету буде складно, тож у відділі освіти пропонують перевести дітей з Ладижинських Хуторів до школи за 20 кілометрів у селі Губник.

- Звісно, що мешканці проти цього, з одного боку, з огляду на стан доріг, з іншого на ситуацію з повітряними тривогами, - говорить Катерина Шаповал. - Якщо небезпека триває понад годину, напишуть в чаті "заберіть дітей", й треба оперативно подолати таку відстань. Інша справа, коли все поруч. І типа паче не зрозуміло, чому саме нашу школу хочуть закрити, адже у нас типова двоповерхова будівля (а не переобладнана із садочка, як є в одному з сіл) з просторими класами, є укриття, окремо спортивний зал, столова, тобто всі умови. Ми всі розуміємо, що таке для села закриття школи, бо там же не тільки навчаються, у нас й спортивні секції є, змагання проводяться, різні заходи. Й до речі, перше, що питають у нас, коли телефонують з приводу можливого переїзду, чи є робота і чи є школа.

Враховуючи ініціативу залучення нових мешканців до села, жителі Ладижинських Хуторів все ще вірять, що їм вдасться зберегти школу. Остаточне рішення з цього питання має ухвалити Гайсинська міська рада. Тим часом, селяни продовжують отримувати дзвінки та повідомлення в месенджерах від тих, хто шукає можливості для тимчасового проживання.

Протягом цих днів надійшло близько ста дзвінків, повідомляє директорка школи Віта Гребінна. Телефонують з Херсона, Дніпропетровська, Сум, Краматорська та Харкова. Ми намагаємося знайти індивідуальний підхід до кожної родини, сподіваючись, що вдасться revitalizувати село та зберегти нашу школу.

Історія Ладижинських Хуторів знову підтверджує, що висловлювання на кшталт "нас ніхто не чекає" і "немає куди їхати" є помилковими. Існують громади, які готові прийняти та підтримати людей; так, це не без певних умов і потреби докладати зусилля, проте можливості та варіанти все ж існують. Є й інші приклади, коли місцеві жителі самостійно наводили порядок у занедбаних будинках і розміщували там внутрішньо переміщених осіб. Наприклад, два роки тому в ЗМІ повідомляли про таку ініціативу в селі Панчеве на Кіровоградщині, де мешканці власними силами готували житло для переселенців, а також про подібні зусилля в дачному масиві у Гульську на Житомирщині.

Нерідко, коли до облаштування житла на базі колишніх навчальних, медзакладів, або адмінбудівель тощо в сільській місцевості долучаються благодійні фонди чи міжнародні організації. В тій же Вінницькій області в селі Шипинки цього року було відреставровано комунальний гуртожиток, на базі якого обладнали 14 квартир. Цей об'єкт один з тих, що реалізує в Україні Агентство ООН у справах біженців (УВКБ ООН). Зі свого боку місцева громада крім виділення приміщення сприятиме в працевлаштуванні нових мешканців на місцевих фермах та підприємствах.

Організації такого масштабу, звичайно, не зосереджуються на індивідуальних житлових одиницях, а прагнуть відновити об'єкти, які можуть вмістити кілька родин, причому таке житло має статус тимчасового. Зазвичай донори надають перевагу не реставрації старих будівель, а будівництву нових об'єктів, найчастіше у вигляді модульних містечок, оскільки це забезпечує швидкість і порівняно низькі витрати.

Натомість очевидно, що кількість внутрішньо переміщених осіб, а станом на березень 2025 року йдеться про 4,6 млн українців, вимагає розглядати всі можливі варіанти розв'язання житлової проблеми. Сільські громади мають потенціал для розселення ВПО у покинутих та пустуючих будинках. Але на практиці цьому може заважати низка факторів. По-перше, юридичних. Це, наприклад, невизначений статус, бо будинки перебувають у приватній власності осіб, що померли, і не лишили спадкоємців, або виїхали. Крім того, в селах часто немає кадастрових номерів на земельні ділянки, не виготовлені технічні паспорти на будинки та не оформлено право власності. Відповідно, громада позбавлена права розпоряджатися приватним майном без згоди власності чи судового рішення.

По-друге, й про це говорили мешканці Ладижинських Хуторів, будь-які відновлювальні чи ремонтні роботи потребують значних капіталовкладень, а в громади кошти тільки на базові потреби. Й тут підтримкою стала б системна фінансова допомога від держави, але розраховувати на таку в умовах тривалої війни навряд чи варто. При цьому донори, які готові вкладати кошти, часто спрямовують їх або на відбудову житла, зруйнованого внаслідок збройної агресії Росії, або вважають за краще будувати з нуля.

По-третє, очевидно, що крім безпосередніх витрат на оновлення житлового фонду, часто на додачу треба дбати й про реконструкцію чи створення інфраструктури. Бо у селах може не бути асфальтованих доріг, Інтернету, а також відсутній централізований водопровід та не підведений газ.

До того ж для координації процесу для оцінки житлового ресурсу громади, узгодження юридичних та технічних моментів потрібні фахівці - юристи, проектанти, архітектори, будівельники. Крім того, громадам було б простіше діяти, якби була прописана чітка процедура й алгоритм дій, які б дозволити ідею допомоги з житлом переселенцям довести до реалізації.

Як інформував "Телеграф", на офіційному сайті Офісу Президента України створено дашборд, що містить інформацію про тимчасові місця для проживання українців. У різних громадах та областях доступні як "адаптовані" житлові умови на базі навчальних і медичних установ, так і інші варіанти соціального житла, укриття та шелтери.