Вшанування пам'яті Владислава Яковенка, відомого під позивним "СКАЛА".

Цінував життя, родину, рідну землю і мав віру в світле майбутнє.

Владислав Яковенко "СКАЛА" народився 26 квітня 1999 року в селі Пологи Теплицького району Вінницької області, жив у селі Бубнівка Гайсинського району. Закінчив Національний університет біоресурсів і природокористування України за фахом "машиніст шліфувальних установок". Працював у ПрАТ "Зернопродукт МХП" у місті Ладижин. Паралельно із навчанням в університеті закінчив військову кафедру, отримавши звання молодшого лейтенанта.

Мріяв жити у великому місті, побудувати успішний бізнес. У 18 років придбав перший свій автомобіль, причому - за власні кошти. У 2019-му під час навчання створив сім'ю, разом із дружиною Юлією проживав у Києві. Згодом у подружжя народилася донька Поліна.

Владислав завжди вирізнявся своєю енергією, рішучістю та прагненням до свободи, що допомагало йому досягати всіх своїх цілей. Він мав яскраво виражене почуття справедливості. Як син, брат, племінник і онук, він був чудовим, люблячим та вдячним членом родини. Також Владислав був найкращим, уважним і чуйним чоловіком і батьком.

Згідно з висловлюваннями дружини Героя, Юлії, Владислав був справжнім життєлюбом, який цінував свою родину та батьківщину, а також мав глибоку віру у щасливі горизонти майбутнього. "Його сміливість і впевненість у власних силах викликали б захоплення у кожного. Я обов'язково передам ці цінності нашій доньці".

З початку повномасштабного вторгнення був одним із організаторів підготовки рідного села до оборони (блокпости, чергування, всі організаційні питання).

"Мене постійно питали: 'Як ти можеш жити з ним, адже він такий серйозний і часто виглядає злим?' Але для мене він завжди залишався найніжнішою і найтурботливішою людиною," - розповідає Юлія про свого чоловіка. Вона згадує його як того, хто завжди був готовий підтримати, розвеселити та дати справжню опору. Їх зв'язок був просякнутий глибоким розумінням і любов'ю. Владислав щиро любив свою дружину і доньку, з ніжністю називаючи їх "мої дівчатка".

З листопада 2022 р. служив у Збройних силах України. Позивний "Скала" отримав завдяки своїй силі, рішучості та безстрашності - він завжди йшов першим, що у розвідку, що у бій.

З 9 листопада 2022 року по 7 січня 2023 року проходив навчання за програмою підвищення кваліфікації для офіцерів Збройних сил України, спеціалізуючись на бойовому використанні аеромобільних, десантно-штурмових, гірсько-піхотних та морських підрозділів. 30 грудня 2022 року мене призначили на посаду командира десантно-штурмового взводу в 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді ЗСУ.

Брав участь у бойових діях поблизу Кремінної (Серебрянський ліс) та на Купʼянському напрямку (Перший Лиман). За свідченнями товаришів, "Скала" не знав страху, відважно ризикував заради інших та завжди йшов на передовій. Він отримав мінно-вибухове поранення: осколок влучив у плече і зупинився перед сонною артерією. Після проходження реабілітації він знову повернувся до бойових дій.

Командир роти з позивним "Титул" згадує, що познайомився з Владом на початку січня 2023 року. Тоді до бригади після курсів підвищення кваліфікації прибули четверо лейтенантів, серед них був і "Скала". Ми тоді штурмували позиції противника в Серебрянському лісництві. Влад хотів піти на штурм з хлопцями, а я попросив його залишитися на командно-спостережному пункті. Того дня Влад організовував евакуацію, допомагав із пошуком поранених і завдяки його швидким рішенням вдалося врятувати багато життів.

"У січні та лютому 2023 року ми перебували в обороні, відбиваючи атаки ворога. Іноді виїжджали до Лиману, де організовували тренування для сержантів та солдатів. Влад чудово виконував свої обов'язки, пояснюючи бійцям основи бойової підготовки. З самого початку він завоював довіру в нашому підрозділі. Мені приємно, що в моїй роті є такий здібний командир взводу," - зазначає "Титул", командир роти.

У 2024 році офіцер успішно пройшов відбір на курс ССО (Q-курс) і був переведений до 140-го центру спеціальних операцій Збройних сил України. Його підготовка була надзвичайно вимогливою, і він володів значним набором знань та навичок. Капітан Владислав Яковенко обіймав посаду командира групи спеціального призначення в роті спеціальних операцій, що входила до складу загону ССО.

Загинув Владислав 7 липня 2025 року в районі населеного пункту Садки Сумської області. У стрілецькому бою він зазнав вогнепального поранення і вісім годин боровся за життя. Йому було 26 років...

Бійці під керівництвом Владислава згадують, що "Скала" був рішучим і досвідченим лідером, якого шанували в команді. Його авторитет і лідерські якості були беззаперечними. Протягом свого життя він долав численні випробування, що не раз ставали на його шляху. Поєднуючи силу і мудрість, він здатен був вирішувати навіть найскладніші завдання. Тепер же, коли залишилися лише спогади, це приносить невимовний біль...

В останню путь провели захисника в селі Бубнівка, що в Вінницькій області.

У захисника залишились мама, батько, дружина, донечка, брат і велика родина, яка його любила та підтримувала у всьому.

Владислав отримав кілька нагород: він є відзначеним "Ветераном війни - учасником бойових дій", має "Срібний хрест" і почесний нагрудний знак "Іду на Ви" IV ступеня.

"Влад був надзвичайно відважним і сильним сином своєї нації. Його глибоко турбувало майбутнє країни, в якій ми маємо виховувати наших дітей. У найскладніші моменти люди слідували за ним, не відчуваючи страху, адже він завжди був на передовій. Коли навколо лунали вибухи, він не виявляв страху і сміливо зустрічав погляд ворога. Ми будемо любити тебе вічно," - зазначила його дружина Юлія.

Марія, волонтерка та засновниця бренду одягу Brave Samurai Company, запропонувала Юлії відкрити збір памʼяті й допомогти його групі.

Мета збору коштів становить 354 тисячі гривень для придбання двох тепловізійних багатофункціональних монокулярів Falcon CLE625 V2 inFOV. Протягом двох тижнів вдалося залучити 172 тисячі гривень. Підприємство, в якому працював Владислав, відгукнулося, подвоївши цю суму, а благодійний фонд "МХП-Громаді" з Вінницького хабу доповнив решту необхідних коштів, що дозволило придбати монокуляри для побратимів з "Скали".

Всього кілька днів тому, 18 червня 2026 року, відбувся турнір, присвячений пам'яті Владислава. А 28 червня, в рамках заходу "Забіг Честі", що був створений на вшанування Олексія Чубашева – військового журналіста та майора ГУР МО, Юлія успішно подолала дистанцію в 5 кілометрів. На Алеї Хоробрих у Києві, на території ВДНГ, було відкрито портрет Владислава Яковенка.

Зображення з: yakovenko.memorial.ua, ресурсу Книга Героїв, а також сайту https://requiem.army/

Робота була здійснена Українським національним агентством Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам'яті та онлайн-ресурсом Міністерства оборони України АрміяInform.