Вшановуючи пам'ять старшого розвідника-снайпера Олександра Ляхновича, який мав позивний "Якудза".

Мріяв стати Героєм України і віддав життя за Батьківщину

Олександр Ляхнович пішов з життя у віці всього 25 років, але його досвід можна порівняти з життям п’яти людей, діляться спогадами товариші з 53-ї окремої механізованої бригади. Він мріяв стати Героєм України, здобути перемогу, збивши ворожий літак чи гвинтокрил. Олександр активно вивчав різні види озброєння, проте особливу пристрасть відчував до снайперської справи. Крім того, він мріяв продовжити військову традицію своєї родини, ставши кадровим військовим, як його батько, дідусь та прадід.

Він виявляв мужність, впертість і залишався вірним своїм принципам. За Україну він пожертвував своїм життям.

Олександр народився у місті Бар на Вінниччині. У школі був допитливим хлопцем. Його цікавило абсолютно все: пригоди трьох мушкетерів, про які йому розповідав дідусь, город, на який він їздив з бабусею, а ще - техніка, особливо комп'ютери. Після дев'ятого класу вступив у ліцей для обдарованої молоді при Барському гуманітарно-педагогічному коледжі. З навчальних дисциплін йому особливо були до душі математика, фізика та інформатика. Тому вирішив вступати до Хмельницького національного університету на спеціальність "Комп'ютерні науки".

Після цього я проходив службу в армії у 28-й бригаді, а повернувшись, отримав можливість працювати в Польщі. У мене були амбіційні плани на майбутнє. Проте все змінилося із початком масштабного вторгнення Росії.

Олександр терміново збирався повернутися додому з-за кордону. Він рішуче заявив своїм близьким: незалежно від ваших бажань, я повертаюся і беру участь у війні.

Сашко завжди палко цінував життя. Він мріяв і складав плани про те, як буде жити в незалежній Україні. Саме з цієї причини залишив усе в Польщі та повернувся додому. "Хто, якщо не ми?" - часто говорив мені. Мій чудовий син з дитинства був моїм захисником," - ділиться спогадами мама Героя, пані Ніна.

Сашко розпочав свій шлях воїна 7 березня 2022 року. Спочатку він пройшов навчання на Яворівському полігоні, який 13 березня зазнав ракетного обстрілу з боку російських військ. Внаслідок цього трагічного інциденту загинуло більше 50 військових, проте Олександр залишився практично неушкодженим.

При розподілі він потрапив у розвідники 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха.

Рідні писали йому: "Ми дуже переживаємо за тебе". А він відповідав їм: "Я розумію. Я дуже вас люблю, але я пішов сюди, щоб ця падаль не дійшла до вас. І дуже прошу, якщо тривога - ховайтеся!"

Протягом року служби Олександр пережив оборону Вугледара, а також майже сорок нічних операцій за лінією фронту. За успішний вихід групи з оточення він був нагороджений медаллю "Захисник рідної землі". Служба також привела його до Авдіївки та Бахмута, про який він поділився в своєму Інстаграмі: "Якщо на Землі є пекло, то, повірте, воно десь поблизу Бахмута"...

Родина підтримувала сина та його товаришів по службі всіма можливими способами, адже розуміла, наскільки важливу роль відіграє підрозділ їхнього Сашка. Пані Ніна ділилася своїми думками в соцмережах: "Ми збираємо кошти на автомобіль для 53-ї бригади, де служить мій син. Це підрозділ, який виконує складні завдання, тримається на фронті там, де інші не можуть, і до якого прагнуть приєднатися інші підрозділи. І, звісно, він знаходиться на передовій, а не на другій чи третій лінії фронту".

На "нулі" стояло важко. За час служби Олександр зазнав контузій і травм від термобаричної зброї. Він проходив лікування протягом півтора місяців, але невдовзі знову опинився на фронті. 2 січня 2023 року Олександр вирушив до своїх бойових товаришів, сподіваючись повернутися додому з перемогою.

Рідні востаннє почули його голос 8 березня, коли перед виходом на бойові позиції він зателефонував, щоб привітати жінок своєї родини зі святом. Він висловив їм свою глибоку любов. На жаль, наступного дня, 9 березня 2023 року, старший розвідник-снайпер Олександр Ляхнович загинув поблизу населеного пункту Водяне в Донецькій області.

Олександра поховали в його рідному місті.

У червні 2025 року вшанування пам'яті героїчного земляка відбулося в Бара: на стіні школи, де він отримував знання, була встановлена меморіальна дошка на честь Олександра Ляхновича.

"Цей чоловік був більше, ніж просто військовим. Він був сином, другом, братом по зброї, людиною з щирим серцем і незламним духом. Олександр вирушив у бій, щоб захистити кожного з нас, наші оселі, наші мрії та наше майбутнє. Його життєвий шлях є яскравим прикладом істинної відваги, самопожертви та глибокої любові до рідної землі," - зазначили на сайті міської ради.

Указом Президента України від 12 лютого 2024 року Олександра Ляхновича посмертно нагородили Орденом "За мужність" III ступеня.

Вічно в наших серцях пам'ятатимемо Героя!