Людська пам'ять: як любов і дії здатні вистояти перед війною та смертю.

Останнім часом помітна тенденція: українське суспільство відходить від традиційних монументальних форм вшанування пам'яті

Українська культура пам'яті зазнає швидких трансформацій. Якщо раніше вшанування загиблих здебільшого обмежувалося встановленням монументів і покладанням квітів біля пам'ятників, то сьогодні виникають нові, більш живі та людяні практики. Кав'ярні, сади, фестивалі, бібліотеки та навіть трояндові кущі починають виконувати роль символів пам'яті. Адже сьогодні пам'ятати означає не лише відчувати смуток, а й створювати нове життя попри всі втрати. Як зазначає Оксана Довгополова, співзасновниця та кураторка платформи "Минуле / Майбутнє / Мистецтво", "Будь-яке питання про пам'ять - це не лише про минуле, це, насправді, про наше сьогодення".

МЕМОРІАЛЬНІ ТРАДИЦІЇ: ВІД ДЕРЕВ'ЯНИХ ДОЩОК ДО СТІННОГО МИСТЕЦТВА

Однією з найпоширеніших форм вшанування пам'яті тих, хто загинув, є меморіальні дошки. Нещодавно в Києві запровадили новий спрощений механізм для їх встановлення. У 2023 році кількість заявок на встановлення пам'ятних знаків для загиблих військових у столиці зросла в п'ять разів. У 2024 році цей показник перевищив 90% від усіх звернень про меморіалізацію. За час російсько-української війни в Києві було встановлено 145 пам'ятних знаків і перейменовано 59 вулиць. Іноді декілька сімей загиблих військових висували претензії на одне і те ж перейменування, що призводило до конфліктів. Очевидно, що вулиць і площ для увічнення імен Захисників і Захисниць недостатньо, тому громадам слід шукати нові способи вшанування пам'яті.

Певною альтернативою вже стали мурали. Їх з'явилося чимало. Яскраве велике зображенням Захисника/Захисниці може водночас і увічнити пам'ять, і прикрасити мікрорайон. Можна згадати вражаючий мурал на Троєщині на честь Максима "Регбіста" Яловцова - одного з найбільш відомих уболівальників "Динамо". Щоправда, не варто забувати про якість виконання та естетичну складову настінного мистецтва.

ПРОСТОРИ ІСНУВАННЯ: КАВ'ЯРНІ ТА ФЕСТИВАЛІ

Останнім часом кав'ярні стали надзвичайно популярними місцями для вшанування пам'яті. Їх засновують родичі загиблих, втілюючи здійснення мрій, які так і не вдалося реалізувати їхнім близьким. Це простори, де пам'ять переплітається з повсякденним життям: тут зустрічаються друзі, побратими та навіть незнайомці, які вперше дізнаються про історію героя.

Кав'ярня "Крилаті", присвячена пам'яті загиблого льотчика-винищувача Су-27 Івана Болотова та його товаришів по службі з бригади "Привидів Києва", була відкрита в Дарницькому районі Києва в липні цього року. Ініціатором створення закладу стала дружина Івана, яка вирішила реалізувати свою ідею в будівлі, де він проводив час у дитинстві. Проєкт підтримали рідні та друзі. Інтер'єр кав'ярні оформлений у світлих, "небесних" відтінках, а на стінах розміщені портрети Івана та його побратимів. "Ця кав'ярня є не лише місцем для насолоди кавою, а й символом пам'яті, гордості та надії на майбутнє", - підкреслює дружина Героя.

Фестивалі – це ті події, які об'єднують людей, надихають і дарують енергію дії. Їх організовують близькі та друзі Героїв, які під час свого життя були символами активності та душі спільноти. Такі заходи не лише вшановують пам'ять загиблих, але й продовжують їхню справу, сприяючи активній участі та небайдужості. У Києві вже добре знайомі з фестивалем "Протасів Яр", який присвячений пам'яті загиблого активіста і розвідника 93-ї бригади "Холодний яр" Романа Ратушного. У Львові відбувається "Чекаfest", що увічнює пам'ять журналістки та парамедикині Ірини "Чеки" Цибух, яка служила у добровольчому медичному батальйоні "Госпітальєри". А в Івано-Франківську заснували "ЧеFest", що об'єднує військових, музикантів та всіх, хто знав Андрія Чепіля (позивний "Кріс"), який загинув, захищаючи Україну в рядах 47-ї бригади "Магура".

Спортивні події, туристичні маршрути, книжкові магазини та бібліотеки.

Спортивні події на вшанування пам'яті загиблих Захисників і Захисниць стали важливою традицією. Забіги та турніри організовують у різних куточках країни — від обласних центрів до малих сіл. Зазвичай ці заходи ініціюють та проводять місцеві громади.

На противагу велелюдним заходам започатковуються й більш камерні, які належать до проявів "тихої" пам'яті. Наприклад у Ворохті існує туристичний маршрут пам'яті загиблого військового Андрія Томащука - лісівника, майстра з охорони природи Говерлянського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського національного природного парку.

Нещодавно у центрі Вінниці з'явилася книгарня під назвою "Герої" на честь загиблого військовослужбовця та журналіста Миколи Рачка. Простір створили рідні захисника. За словами сестри Миколи Рачка Антоніни Люльки, такий заклад був мрією полеглого Героя.

У Кривому Розі нещодавно з'явилася вулична бібліотека, присвячена пам'яті Олексія Різниченка, який у мирному житті працював лікарем. Його сестра Катерина Станкевич розповіла: "Минулого року, на честь Дня народження Олексія, ми організували велопробіг, згадуючи його інше захоплення. Цього року вирішили відкритти бібліотеку. Ми прагнемо об'єднати друзів, родичів та пацієнтів навколо пам'яті Олексія, вшановуючи теплі миті, які були з ним пов'язані. На щастя, на наші заходи приходить багато людей, які слухають історії та діляться власними спогадами."

ПРИРОДА ЯК ПАМ'ЯТЬ: САДИ, ПАРКИ, КВІТИ

Ще одна помітна тенденція - створення садів, парків та алеї пам'яті. У багатьох населених пунктах висаджують дерева та квіти, які символізують вічне життя. Це вшанування намагається протиставити живу природу смерті, а надію - трагедії. Наприклад, у Полтавській області, в Бірках, було висаджено сад на честь 20-річного Героя Сергія Чирки, який мріяв самостійно створити цей сад, але, на жаль, не встиг.

Олексій Макарчук з Підгайців у Волині знаходить розраду та втіху серед троянд. Колишній захисник, він пережив втрату не лише руки, а й коханої дружини Наталі, яка також служила у війську. Наталя була справжньою прихильницею квітів, і тепер, щоб зменшити свою душевну біль, Олексій займається вирощуванням троянд. "Людина може піти, але любов залишається..." - ділиться своїми почуттями чоловік.

Трапляються й інші практики меморіалізації. Віруючі іноді будують на честь загиблих рідних каплички. Але в селі Петриківці на Дніпропетровщині родина полеглого воїна Костянтина Тезика побудувала церкву на власному городі.

Пам'ятники на честь цивільних жертв війни

На фронті гинуть не лише військові, а й цивільні, і їх пам’ять також заслуговує на належну пошану. Яскравим прикладом є пам'ятник, встановлений на могилі матері художниці Алевтини Кахідзе, який носить назву "Дім матері". Людмила Андріївна Кахідзе, відома завдяки проєкту "Клубніка Андріївна", жила у Жданівці — на території, що не контролюється Україною. Алевтина придбала для матері квартиру в Ірпені, проте та відмовилась залишати свій рідний дім. Жінка померла на "денеерівському" КПП у 2019 році, щомісячно, як і багато інших українців, перетинаючи лінію розмежування, аби отримати пенсію на контрольованій українською стороною території. Пам'ятник став справжнім мистецьким витвором, глибоко концептуальним, але водночас світлим і людяним. "Цілком можливо, що це перший в Україні пам'ятник людям, які не брали безпосередньої участі у війні, проте все ж є її невід’ємною частиною", — зазначає художниця. Вона також підкреслює: "Скорбота повинна бути оточена красою, адже саме краса надає нам сили витримати все це".