Навіть у найскладніші часи син не втрачає оптимізму". Оповідь про бійця з позивним "Алекс" - Історії з життя.

Воїн Олександр Говоруха, попри те що на фронті втратив ногу, завжди залишався оптимістом. Зараз він займається ампфутболом і знову взявся за кермо.

Олександр родом із села Немиринці, що на Вінниччині. З дитинства брав участь у змаганнях з футболу, баскетболу, волейболу. Закінчив виш, пройшов строкову службу, а після демобілізації поїхав на заробітки -- займався ландшафтним дизайном і будівництвом доріг. Коли почалося повномасштабне вторгнення, приєднався до війська.

Спочатку я виконував бойові завдання в складі ракетно-артилерійських військ, але згодом вирішив перейти до 57-ї окремої мотопіхотної бригади, де став стрільцем і отримав позивний "Алекс". Разом із товаришами я брав участь у боях на Харківщині, зокрема в битві за місто Вовчанськ. "Ворог обстрілював наші позиції з важкої артилерії, танків, БМП, використовував FPV-дрони, застосовував гази та кидав запалювальні суміші. У близькому бою російські війська використовували кулемети, автомати, РПГ та гранати," -- розповідає головний сержант роти Олександр Говоруха. -- "Одного разу, під час передислокації, наша група залишила позицію, але підмога не змогла прийти через знищені окупантами мости. З нас залишилось лише 40 бійців замість 90. Дехто з місцевих, на жаль, вказав ворогові наш тил. Ми організовували засідки, щоб нейтралізувати противника. По рації дійшла інформація про стрілецький бій на іншій позиції, і мого друга поранило. Я вирушив на допомогу, щоб вивести його до евакуаційної групи. Раптом пролунав постріл (вірогідно, від снайпера) і куля вразила верхню частину моєї лівої ноги, почалась сильна кровотеча". Це сталося 23 травня 2024 року, приблизно о 11-й годині ранку.

"Алекс" скотився в яр і викликав допомогу. Побратими почали витягувати його в безпечне місце. Всі опинились у повному оточенні, тож тримали кругову оборону, якою керував Олександр. Згадує: "Про ногу тоді не думав, головне було вижити". Але через сильний біль воїн почав непритомніти, навіть просив побратимів застрелити його... Ввечері почався дощ, тоді "Алекса" і ще одного пораненого бійця під обстрілами вдалось дотягнути до річки, через яку замість зруйнованого моста проклали пластмасові кладки завширшки метр. По ній і переправили поранених.

Олександра довезли до стабпункту, де одразу почали переливати кров -- він її втратив близько двох літрів. Ноги вже не відчував. До військового госпіталю в Харкові боєць потрапив вночі -- через 16 годин після поранення. Тамтешні лікарі провели ампутацію на рівні верхньої третини стегна -- залишилось близько дев'яти сантиметрів кінцівки. А тоді подзвонив мамі.

Олександр не виходив на зв'язок протягом тижня. Під час нашої розмови я відчула, що йому нелегко, - розповідає Раїса Говоруха. - Я запитала: "Сину, що трапилося?" Він, зрештою, зізнався, що втратив ліву ногу, але зазначив, що могло бути і гірше. Додав, що права нога в порядку, тому зможе знову керувати автомобілем. Навіть в такій ситуації він залишався оптимістом. Пораненому військовому надавали допомогу в лікарні Києва, куди поспішила його мати. "Син казав мені: якщо я буду плакати, краще не приїжджай. Але я дуже хотіла бути поруч. Коли я його побачила, намагалася стримати сльози", - згадує вона.

У вінницькому госпіталі пораненому встановили ВАК-систему й кожні три дні проводили операції. Загалом Олександр Говоруха переніс десять хірургічних втручань. "Почались фантомні болі -- то було пекло. Було відчуття, наче коліно викручує чи пальці виламує в різні боки, -- зауважує. -- Через це місця собі не знаходив і не міг спати. Але щодня приходило багато рідних і друзів -- їхня підтримка мотивувала рухатись далі".

Згодом Олександр почав використовувати колісне крісло та милиці для пересування, активно займаючись відновленням з реабілітологом. Одного дня він вирішив відвідати тренування з волейболу, сидячи на своєму кріслі. "Хоча шви на нозі ще не зняли, я не зміг втриматися і вирішив спробувати. Мені сподобалося! Вже через два тижні я взяв участь у змаганнях з командою 'Інваспорт', і ми перемогли," -- з посмішкою розповідає Олександр. Два роки тому в Львові йому встановили протез, і він почав вчитися ходити з ним. Під час одного з тренувань з ампфутболу Олександр згадав про свою давню любов до футболу. Так він приєднався до команди "Покрова АМП", де вже двічі став чемпіоном України. Нещодавно він вперше взяв участь у чемпіонаті Вінниччини зі спортивного більярду, здобувши перемогу. А ще, він здійснив свою давню мрію – знову сів за кермо автомобіля.

Рік тому в Харківському національному університеті внутрішніх справ Олександр Говоруха розпочав викладання курсу з спеціальної фізичної підготовки. Цього року його призначили помічником ректора з питань роботи з ветеранами. "Я активно залучаю військовослужбовців і ветеранів, які пережили ампутації, до адаптивних видів спорту," - зазначає 33-річний Олександр, якому присвоєно першу групу інвалідності на довічній основі. "Крім того, я організовую заняття з національно-патріотичного виховання для курсантів."

"Син не занепав духом. Навпаки, їздить по госпіталях і своїм прикладом заохочує воїнів після важких поранень займатись спортом. Бо, попри все, життя триває", -- додає мати.