На фронті загинули Артем і Володимир Полтаракови. "Ми сподівалися на розкішне весілля та дітей" - Життєві історії | Експрес онлайн

23-річний вінничанин Артем Полтараков загинув під час виконання бойового завдання в Донеччині в грудні 2022 року. Тим часом, 32-річний Володимир загинув навесні минулого року в Запоріжжі.

"Після закінчення школи Артем отримав спеціальність продавця-консультанта у Вінницькому професійному училищі, -- ділиться дружина героя, Анастасія Полтаракова. -- У нього було багато товаришів, усі цінували його за доброту та неперевершене почуття гумору. Потім Артем відслужив строкову службу в Національній гвардії в Одесі."

За інформацією співрозмовниці, її зустріч з Артемом відбулася в магазині. Вона почала працювати в цьому закладі, тоді як хлопець проходив там стажування.

"Артему сказали прибути у військкомат уже 25 лютого, -- згадує дружина. -- До осені 2022 року у складі 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна чоловік охороняв об'єкти критичної інфраструктури на Вінниччині. Влітку того ж року ми розписалися. Мріяли, що, як тільки закінчиться війна, влаштуємо велике весілля. Мріяли про діток... У жовтні коханий з побратимами вирушив на Донеччину".

1 грудня дружина востаннє спілкувалася з Артемом. "У його погляді була втома, руки в болоті -- не було як помитись, -- зауважує моя співрозмовниця. -- Наступного дня чоловік не зателефонував. 3 грудня я поїхала до його мами, бо мала недобре передчуття. І тоді ж їй зателефонували з частини і повідомили, що під селищем Спірне у бою з окупантами Артем дістав смертельне поранення. Коханого посмертно нагородили орденом "За мужність" ІІІ ступеня".

Анастасія Полтаракова ділиться, що їхня родина пережила важкі часи через цю гірку втрату. Ще одним шоком стала загибель Володимира. "Вони були рідними братами по батьковій лінії, але, на жаль, не мали можливості часто спілкуватися, оскільки виростали в різних сім'ях. Проте завжди відчували, що вони є одне для одного", — розповідає вона. Володимир працював у транспортній компанії, а після початку повномасштабного вторгнення добровільно вступив до Національної гвардії.

"Син служив зв'язківцем на Донеччині, на Запоріжжі був кулеметником. Часто в розмовах наголошував, що найбільша його мрія -- перемога України над ворогом, -- додає мати бійця Олена Полтаракова. -- Володимир був удостоєний відзнаки "За відвагу", проте так і не встиг отримати її". Свій останній бій відважний воїн прийняв 2 березня 2024 року біля Вербового. На похороні матері вручили синову нагороду.

"Я мав честь служити разом з батьком полеглих воїнів у правоохоронних органах, -- каже знайомий родини Юрій Мельник. -- Артем та Володимир, двоє міцні як дуби чоловіки, були генофондом нації. Їм би ще жити й жити, дітей ростити. Дуже боляче, що війна забирає найкращих". Після загибелі синів їхній батько, Сергій Полтараков, передав побратимам три квадрокоптери, телескопічну щоглу і комплект кабелів для антени. Щоб вони і надалі могли нищити клятого ворога й відомстити за смерть його дітей.