На Сумщині загинув артилерист і командир відділення Юрій Яворський. "Він дбав про кожного бійця" - Життєві розповіді | Експрес онлайн.

Зображення з колекції Тетяни Яворської.

Він став символом стійкості та відваги для своїх побратимів. Його цінували за життєрадісність, потужний дух і невгамовну пристрасть до життя.

"Найважче -- хоронити рідних дітей. Я не бачила тіла сина (бо труна була закрита), тому досі вірю, що він, можливо, живий, десь у полоні. Що скоро зателефонує і, як завжди, скаже: "Матусю, ти що, не плач. Зі мною все гаразд. Люблю тебе", -- розповідає мати бійця Тетяна Яворська. -- Юрій змалку був дисциплінований, допомагав нам у господарстві. Хотів пов'язати своє життя з ветеринарією, як і дідусь, але в нашій області не було закладів, де б навчали цієї справи. Тож вступив до Вінницького транспортного коледжу на спеціальність "лісове господарство". Вищу освіту здобув у Львівському національному лісотехнічному університеті. Отримавши диплом, залишився у місті й влаштувався озеленювачем на одне з підприємств. Синові подобалася ця робота, адже він творив красу і прикрашав своїми руками Львів. Там знайшов чимало друзів, які досі мені телефонують та підтримують. Юрій мав кохану дівчину, з якою хотів пов'язати життя. Але не встиг..."

На початку великої війни, як розповідає співрозмовниця, її чоловіка Леоніда мобілізували. А в жовтні 2024 року повістку отримав їхній син. Обидва брали участь у бойових діях на одному фронті, але служили в різних підрозділах.

"Син пройшов навчання у Військовому коледжі сержантського складу Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, -- каже Тетяна Яворська. -- Узимку його відправили на Сумщину. Юрій (позивний "Вуж") був командиром відділення самохідного артилерійського взводу. Дістав поранення, але після лікування відразу ж поїхав до своїх хлопців. Побратими поважали його і цінували за те, що піклується про кожного солдата".

Свій останній бій захисник прийняв у Вербну неділю -- 13 квітня цього року. Це сталося в районі Юнаківки.

Вони з товаришем вирушили на свої позиції, коли раптово ворожий дрон влучив у їхнє авто. Внаслідок цього спалахнула пожежа, і всередині відбулись вибухи боєкомплектів, - згадує мати. - За інформацією військових, Юрій і його друг загинули на місці, але офіційно їх вважали зниклими безвісти. Лише 7 травня ми отримали підтвердження ідентифікації тіл, що стало для нас жахливим ударом. Юру поховали в його рідному селі Безводне, що на Вінниччині. Чоловік, який брав участь у боях на найгарячіших фронтах і неодноразово отримував поранення, після трагедії з сином вирішив залишити службу. Серце розривається від усвідомлення тієї неймовірної ціни, яку Україна платить за свою свободу". Мати зазначила, що 5 вересня її сину мало б виповнитися 30 років...