На Харківщині трагічно загинув майор Володимир Векліч. "Я продовжу нести твій хрест" - Життєві історії | Експрес онлайн.

Ще зі шкільних літ він мріяв стати офіцером. Саме тому вступив до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Воював в ООС. А під час повномасштабного вторг­нення боєць з позивним "Знайка" боронив Харків і Донеччину.

Коли я була на сьомому місяці вагітності, мій чоловік загинув. Володимир ніколи не дізнається, що таке мати батька. Тому я виховувала наших дітей – сина та доньку – сама, – ділиться спогадами мати військовослужбовця Наталія Векліч. – Величезний вплив на світогляд Володі мав його дядько – мій молодший брат, який у 2014 році добровільно вирушив на фронт і служив у батальйоні "Донбас". Під Іловайськом він потрапив у полон, де провів чотири місяці. Вже в 11 класі син заявив, що хоче зв'язати своє життя з армією. Він успішно склав ЗНО, підготувався до фізичної підготовки та подав документи до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Протягом чотирьох років навчання він проявив себе на відмінно, служачи в роті почесної варти. Після закінчення академії розпочав кар'єру офіцера на посаді командира взводу в 92-й окремій штурмовій бригаді імені отамана Івана Сірка. Його позивний був "Знайка", адже він виділявся не тільки військовими знаннями, а й ерудицією в інших галузях.

Коли розпочалася масштабна війна, Володимир Векліч знаходився на Харківщині, захищаючи регіон від ворожих атак. Пізніше, разом зі своїми товаришами, він активно долучився до деокупації Рогані, Бісквітного та інших населених пунктів області. Незважаючи на свою позицію командира, Володимир особисто брав участь у бойових діях, не лише віддаючи накази, а й ведучи своїх підлеглих у бій.

Під час контрнаступу в Харкові штурмова рота, яку очолював син, однією з перших увійшла в захоплений Куп'янськ і розпочала операцію з очищення міста від противника. Саме там він отримав поранення в ногу. Його перев'язали, надали знеболювальні, і він продовжив битися, -- розповідає співрозмовниця. -- Я з великим хвилюванням просила його дбати про себе. Але він завжди відповідав: "Мамо, я командир". За відвагу в бою син був удостоєний орденів Богдана Хмельницького II та III ступенів.

Під час війни Володимир познайомився зі своєю майбутньою дружиною — грузинкою Кеті, яка виконувала обов'язки бойової медикині в Іноземному легіоні. "Вони зареєстрували свої стосунки на Донеччині, а в травні цього року відбулося їхнє вінчання у Києві, — зазначає Наталія. — У 2024 році син отримав посаду заступника командира батальйону 43-ї окремої механізованої бригади та звання майора. Незважаючи на своє підвищення, він завжди залишався поряд зі своїми товаришами по службі".

У листопаді Володимир мав приїхати додому у відпустку. Але через загострення ситуації на Куп'янщині її довелося відкласти. 19 жовтня 2025 року поблизу Піщаного майор Векліч отримав поранення, несумісні з життям. "Поховали ми Володю у селі Журавне на Вінниччині, де він виріс, -- каже мама воїна. -- Побратими створили петицію з проханням удостоїти сина звання Героя України".

Коли Володимир загинув, його дружина Кеті наділа його золотий хрестик на масивному ланцюжку, промовивши: "Я понесу твій хрест далі". Зараз вона бореться на Сумщині, відплачуючи ворогам за загибель свого коханого.