Унікальні деталі про непереможний голос України: 88-річчя з дня народження Василя Стуса.

Сьогодні, 6 січня, ми відзначаємо 88 річницю з дня народження Василя Стуса, який з'явився на світ у 1938 році. Він став одним із найвидатніших українських поетів XX століття, а також відомим правозахисником, дисидентом і символом незламності українського духу.

Його недовге життя обірвала радянська система, але слова Стуса пережили "імперію зла". Еспресо нагадає цікаві факти про життя й творчість Василя Стуса.

Василь Стус з'явився на світ 6 січня 1938 року в селі Рахнівка, що розташоване на Вінниччині. У своєму дитинстві він разом із сім'єю перемістився до Донбасу, оселившись у Сталіно (сучасний Донецьк).

Отримав освіту на історико-філологічному факультеті Донецького педагогічного інституту. Після проходження військової служби почав кар'єру як вчитель української мови та літератури, а згодом перейшов на посаду літературного редактора.

У 1960-х роках Василь Стус переїхав до столиці України, Києва, де розпочав навчання в аспірантурі Інституту літератури. Однак його було відраховано з навчального закладу через його активну громадянську позицію. Це сталося у вересні 1965 року, коли в кінотеатрі "Україна" відбулася прем'єра фільму "Тіні забутих предків". Разом із Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом та Юрієм Бадзьом, Стус організував публічний протест проти арештів українських інтелігентів. Ця акція стала першим масовим політичним протестом в СРСР після Другої світової війни.

Таким чином, Стус почав активно долучатися до руху українських шістдесятників, відкрито виступаючи проти репресій та затримань представників інтелігенції.

Стус зазнав двох судових процесів. Перший арешт відбувся в 1972 році, коли йому присудили 5 років ув’язнення в таборах та 3 роки заслання. Лише через кілька років, у 1980 році, він зазнав повторного арешту, внаслідок якого отримав 10 років у таборах особливого режиму.

Сучасний вигляд будівлі, в якій останні роки свого життя провів Василь Стус. Фото: Василя Овсієнка.

4 вересня 1985 року Василь Стус загинув у карцері табору "Перм-36". Офіційна причина - зупинка серця. Але реальні обставини досі викликають питання, є версія, що його зумисне вбили.

Тільки в 1989 році, під час періоду відлиги в радянській системі, поета було перепоховано у Києві на Байковому кладовищі. У 2005 році йому посмертно надали звання Героя України.

Василь Стус, зображення: Музей його імені.

Очевидно, що одним з найяскравіших свідчень сили творчості Василя Стуса є той факт, що за часів існування СРСР жодна з його поетичних збірок не була опублікована легально. Його твори виходили друком лише за межами країни. Лише після здобуття Україною незалежності, поезія Стуса стала доступною для всього українського народу.

У таборах він не піддавався тиску і продовжував створювати вірші на маленьких аркушах паперу, які часто конфісковували або знищували наглядачі. За це його карали одиничними камерами. Проте деякі з цих творів вдалося врятувати і передати на свободу. Ці уривки, написані в умовах ув'язнення, стали частиною п'ятої збірки поета, що носить назву "Палімпсести". Перший раз вона була опублікована в Нью-Йорку після смерті автора.

Цікаво зазначити, що під час другого судового процесу адвокатом підсудного виступив Віктор Медведчук, який насправді визнав провину клієнта. Проте сам Василь Стус не бажав мати представника, прагнучи виступити на власний захист.

"Коли Стус вперше зустрівся зі своїм адвокатом, він одразу зрозумів, що Медведчук має агресивний комсомольський характер. Стус відчув, що той не налаштований захищати його, не прагне зрозуміти його ситуацію і, в принципі, не цікавиться його справою. Саме тому Василь Стус вирішив відмовитися від послуг цього адвоката," - згадував пізніше письменник, громадський діяч та друг Стуса, Євген Сверстюк.

Також відзначимо, що Стус був не лише геніальним поетом, який залишив по собі близько тисячі віршів, але також і чудовим перекладачем. Він перекладав багато творів Ґете, Рільке, Гельдерліна, а його мова поєднувала модернізм із біблійною глибиною. До речі Стус ніколи не вважав себе "поетом" у класичному сенсі, як він сам казав: "Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші. Деякі з них - як на мене - путящі. І думка така: поет повинен бути людиною".

У 1985 році українська громада за кордоном спробувала висунути Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури, але не встигла зібрати всі необхідні документи відповідно до вимог номінації. На жаль, раптова смерть перекреслила ці зусилля, як це сталося раніше з Іваном Франком.

Загалом з 47 років життя, Стус щонайменше 13 провів у місцях позбавлення волі, з них 5 років - без жодного побачення з рідними. Під час другого ув'язнення йому пропонували вийти на волю за умови каяття та співпраці, але Стус відмовився категорично. Він свідомо відмовлявся від компромісів із владою, бо для поета свобода була не гаслом, а внутрішнім станом - він писав: "Як приємно знати, що я не відчуваю страху перед смертю. ..."

Василь Стус з дружиною та сином, фото: dovidka.biz.ua

Залишивши по собі сотні віршів, щоденники, статті та листи, Стус увійшов в історію як голос української совісті, який не вдалося змусити замовкнути.

Отже, запрошуємо вас поглибитися у світ творчості Стуса, ознайомившись з деякими його цитатами:

Як приємно знати, що я не відчуваю страху перед смертю.

і не запитую, чи важкий мій тягар,

що перед вами, судді, не клонюся

в очікуванні незвіданих шляхів.

Народе мій, до тебе я ще верну,

і в кінці шляхів знову звернуся до життя.

своїм стражденним і незлим обличчям

Як син, я схилю голову в пошані.

Мені зоря сіяла нині вранці,

вставлена у вікно.

І благодать ясла мою самотність,

мови світу первозданна краса.

"Якщо болить серце -- тобі, друже, поталанило";

"Жити без ідеалів - це погано, але не менш погано - з ними. Проте я б не став уточнювати, що на увазі під словом 'жити': у своїх 46 роках воно залишається для мене таким же загадковим, як і для тебе. Час минув, і все, що я можу сказати, це: ні це, ні те, ні інше."

Мені імпонують люди, які, як кажуть, "пруть буром", тобто, мають власний характер. Ці особистості часто відчувають невдачі в житті і стикаються з різними випробуваннями (а ті, хто щасливий, зазвичай є безвольними, схожими на покірних телят, які смокчуть у двох матерів). У житті постає вибір: або захоплююче страждання, або прісне щастя. Більшість, звісно, обирає шлях щастя.

"Долю не можна вибрати... Її потрібно приймати такою, якою вона є. А якщо ми відмовляємося прийняти її, тоді вона нав'язує свій вибір нам."

Більше ознайомитися з творчістю Василя Стуса можна за посиланням.