Чи варто відвідувати кладовище в день народження покійного та роздавати солодощі: думка етнолога

Традиційно в Україні на кладовища ходять на проводи після Великодня і напередодні, щоб впорядкувати могилу.

В українській культурі відвідини кладовища мають глибоке символічне значення, однак день народження померлого не належить до обов'язкових дат для поминання. За традицією до могил ідуть у Провідну неділю після Великодня, на батьківські суботи восени або під час Трійці. У день народження можна помолитися, запалити свічку або влаштувати поминальний обід за власним бажанням. Про це кореспонденту УНІАН розповіла кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу "Український етнологічний центр" Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України Олена Таран.

В Україні традиційно відвідують кладовища після Великодня та напередодні, щоб привести в порядок могили своїх близьких. Також є звичай відвідувати могили в батьківські суботи. Хоча не є обов'язковим йти на кладовище в день народження померлого, багато людей зараз це роблять, оскільки інфраструктура стала набагато кращою. Раніше, наприклад, добратися з центру Києва до північного кладовища було справжнім випробуванням, адже це вважалося великою відстанню сто років тому. Отже, немає жодних строгих правил чи заборон щодо відвідування кладовища в цей день.

Річ у тім, що в традиційній поминальній культурі українців існують календарні поминання - в певні дні, визначені за народним календарем і за церковним календарем, бо в переважній більшості українці православні християни.

Проте існують також індивідуальні календарні поминання. Це, звичайно, провідний тиждень - припадає на наступний тиждень після Великодня, або понеділок-вівторок за ним. Це так званий Фомин тиждень. В цей час ходять на кладовище, це класичний варіант. Кожен українець, ймовірно, має такий досвід. Люди вітають своїх померлих родичів з Великоднем, підходять до могил і говорять: "Христос воскрес". І можуть викладати на могили або біля могил, на спеціальні облаштовані столики, продукти харчування для споживання гуртом, разом із предками, які в розумінні традиційного світогляду - перейшли в інший світ і спостерігають за нами. Це таке традиційне уявлення. Для того, щоб з предками тримати постійний контакт, люди й відвідують кладовища.

У певних областях України, таких як Вінницька та Східне Поділля, традиція відвідувати кладовища здійснюється не під час Великоднього тижня, а на свято Трійці. За звичаєм, у цей день згадують померлих, які пішли з життя самовільно або трагічно.

Існують також так звані батьківські суботи. Восени вони відзначаються на свято Козьми, Дем'яна, Дмитра та Михайла. Ми перейшли на новоюліанський календар, внаслідок чого всі ці святкові дати зсунулися на 13 днів вперед.

Слід підкреслити, що наш традиційний український календар тісно пов'язаний із шануванням предків. Кожне свято, будь то Різдво, Великдень, Вознесіння, Трійця або наші Спаси, має своє коріння у цій важливій практиці. Проте в українській культурі відвідування кладовищ не є такою вже й поширеною звичкою.

Щодо індивідуальних поминань, які стосуються покійного, існує певна традиція. Поминання відбуваються в перші 9 днів після смерті, а також на 40-й день, що вважається обов'язковими термінами. Зазвичай українці організовують поминальний обід вдома напередодні роковин, хоча відвідування кладовища не є обов'язковим. Наприклад, якщо дата смерті припадає на 10 серпня, то поминальний обід відзначають 9 серпня або навіть 5-го, але не 11-го. Це є частиною традиційної культури.

А зараз, якщо людина не віруюча, вона може влаштувати поминальний обід коли завгодно. Проте, наголошую, на кладовище йти не обов'язково, лише за бажанням.

Немає таких заборон. На день народження можна приходити на кладовище. Єдине, що бажано не плакати, тому що можна тоді приплакати покійника. В народній уяві існувало таке повір'я, що якщо за померлим довго плакати, то можна наплакати йому сльози на тому світі.

Сльози — це всього лише вода, тому тіло покійного буде виглядати так, наче воно занурене у воду. Навіть етнографи з 20-х років, а також з середини та кінця 20 століття, зафіксували подібні історії, де оповідачі розповідали, що померлий з'являвся у снах і просив: "Не сумуй за мною, адже я лежу у воді". Це певною мірою слугує психологічним методом заспокоєння для родичів та близьких.

Щодо харчування: на дев’ятий та сороковий дні після смерті проводять панахиду в церкві, для якої готують певний набір продуктів. Обов'язковими є хліб, цукор, крупи та солодощі. Що стосується алкоголю, то думки священиків розділяються. Додатково, вдома або на кладовищі, за бажанням, можна організувати поминальний обід.

Раніше, коли він закінчувався, то роздавали, так би мовити, "запростибох" - щоб Бог пом'янув, такі пиріжки. Вони мають бути гарячими, бо гарячою парою харчується душа. Тому і на поминальному обіді був обов'язково гарячий борщ. І обов'язково перша страва завжди - це коливо, ритуальна поминальна страва.

Якщо під час обіду з'являвся якийсь мандрівник, це вважалося у традиційній культурі дуже сприятливим знаком як для душі покійника, так і для родини, що його вшановує. Згідно з народними віруваннями, саме через мандрівника може прийти Бог. Віряни завжди очікують на друге пришестя, тому, якщо така людина проходила поруч, її неодмінно запрошували до столу.

Солодощі роздають після поминального обіду на кладовищі, кладуть на могилку.

Якщо вам не надали жодних предметів для вшанування пам'яті когось, то не варто самостійно щось виносити з цвинтаря. А вже тим паче, не дай Боже, викопувати квіти чи дерева та садити їх у місцях, де живуть люди.

Отже, існує важливе табу: не можна виносити з кладовища нічого свого, якщо вам це не подарували для поминання іншого покійного. Наприклад, деяка родина відвідує могилу свого близького. Ви проходите мимо, і хтось із цієї групи звертається до вас: "Пом'яніть таку людину". В такому випадку ви можете взяти предмети, які вони пропонують — це можуть бути рушники, хустки або навіть їжа, така як печиво, банан чи яблуко. Ви висловлюєте вдячність, запитуєте ім'я покійного і промовляєте: "Господи, пом'яни душу такого-то". З цими предметами ви можете спокійно покинути кладовище, адже це не становить жодної загрози.

Але тут хочу звернути увагу на такий момент: коли на тиждень перед Великоднем діти ходять і збирають цукерки, то це теж традиційно, в цьому немає нічого табуйованого.