Жінки все більше займаються професіями, які раніше вважалися виключно чоловічими. Які секрети їхнього успіху? - Спеціальний випуск.

Внаслідок війни ситуація на ринку праці стала досить непростою. Роботодавці скаржаться на нестачу працівників. Тому вони із задоволенням запрошують жінок на місця мобілізованих чоловіків.

32-річна Анастасія Подужайло після початку повномасштабної війни залишила Запоріжжя та переїхала до села Братківці, яке розташоване неподалік Івано-Франківська. Щоб забезпечити своїх двох доньок, вона влаштувалася водійкою сміттєвоза і зовсім не шкодує про своє рішення. "У рідному Запоріжжі я працювала контролером на заводі 'Мотор Січ'. Водійські права отримала ще в шкільні роки. Хоч я і їздила на легкових автомобілях, завжди мріяла про більші машини," - ділиться Анастасія. В Братківцях вона орендує житло та піклується про чотирьох котів, шиншилу і собаку. Нещодавно до них приєднався підліток — син її товариша, який зараз на фронті, і Анастасія вирішила допомогти, адже хлопця не було на кого залишити.

Два роки тому я зустріла директора компанії, що займається вивезенням твердих побутових відходів. Він поділився, що через мобілізацію у них не вистачає працівників, і запропонував мені посаду водійки сміттєвоза. Чесно кажучи, на початку було непросто звикнути до неприємного запаху, навіть беруші носила, та до великих розмірів автомобіля. Але з часом адаптувалася. Мій робочий день починається досить рано. Я виїжджаю з напарниками-вантажниками за своїм маршрутом, забираємо сміття і веземо його на полігон. Буває всяке. Одного разу мої вантажники не змогли дістатися до роботи, і мені довелося самостійно перевертати важкі сміттєві контейнери. Зізнаюся, в той момент я навіть розплакалася. Про що мрію? Про власний будиночок в Карпатах. А ще хочу спробувати себе в ролі водія американських вантажівок з просторами кабін.

А от 47-літня Марія Турсунова з Волині -- водійка автобуса Володимир -- Устилуг. Вона переконана, що про таке поняття, як нежіночі професії, треба забути.

У старших класах школи ми вивчали автосправу: знайомилися з правилами дорожнього руху, будовою автомобілів та практичною їздою. Для навчання у нас було дві вантажівки. Коли я закінчила навчання, успішно склала іспити і отримала водійське посвідчення категорії С, але з можливістю керувати лише після досягнення 18-річного віку, -- розповідає пані Марія. -- Після того, як народила трьох дітей, я займалася продажем страховок у рідному Устилузі, потім спробувала себе в торгівлі. Мій чоловік працював за кордоном. У 2019 році я вирішила стати далекобійницею. Мій коханий, який близько чотирьох років працював у польській компанії на великій вантажівці, запропонував мені стати його напарницею. Ми відвідали багато європейських країн разом. За кілька днів до початку великої війни я повернулася додому з чергового рейсу, а на початку вторгнення на захист країни пішли мій син і чоловік.

Спочатку, щоб зняти стрес, я почала вишивати рушники та сорочки, -- ділиться своїми спогадами співрозмовниця. -- Пізніше я дізналася про шведську ініціативу, яка пропонувала жінкам змінити професійну діяльність. Я заповнила анкету і вирішила навчитися водити автобус. Заняття проходили в Кременці, де ми і мешкали під час навчання. В результаті я отримала категорії D і D1. У моєму водійському посвідченні зазначені відмітки по семи категоріях.

Нещодавно жінка побачила оголошення, що на міжміські рейси шукають водіїв. Зателефонувала. "Директор фірми заочно знав мене, чув, що я з його меншим братом їздила на великій фурі у Польщі, тому не сумнівався у моїх водійських здібностях, -- каже. -- Тим паче, що з водіями в компанії була біда, багатьох забрали на фронт. І ось вже чотири місяці я водійка автобуса Володимир -- Устилуг. За день роблю 18 рейсів, маршрут в один бік становить 15 кілометрів. Автобус у мене завжди чистий, люблю одягати білу сорочку, піджак, брюки, щоб все було красиво. До новорічних свят прикрасила автобус, щоб покращити пасажирам настрій, на Миколая навіть давала всім маленькі подарунки. Хочу дочекатись рідних з війни і повернутись до свого "Дельфінчика" -- так ніжно називаю вантажівку, на якій працювала в Європі".

48-річна Оксана Рихлюк мешкає у Калинівці на Вінниччині. Раніше займалась благоустроєм, висаджувала квіти й прибирала територію, а нині працює трактористкою. "Після повномасштабного вторгнення з нашого колективу 25 чоловіків призвали до армії. На жаль, четверо загинули, один вважається безвісти зниклим, -- розповідає директор КП "Благоустрій м. Калинівка" Михайло Долюк. -- Спершу справлялись, але наприкінці 2023 року відчули гострий дефіцит кадрів. У 2024-ому я уклав договір із Гущинецьким ПТУ і за власні кошти вивчив одного хлопчину на тракториста. Наступного року налагодили співпрацю зі службою зайнятості. Дізнались про експериментальний проєкт для жінок, завдяки якому можна змінити професію. Зібрав наших працівниць і запропонував спробувати свої сили, тим паче, що центр зайнятості все фінансував. Оксана Рихлюк погодилась. До цього вона три роки була працівницею благоустрою -- замітала, прибирала, висаджувала квіти, дерева, розчищала сніг".

"Ніколи не уявляла себе за кермом трактора," -- усміхається пані Оксана. -- "Але виникло бажання спробувати щось нове. Мій чоловік підтримав моє бажання, адже зараз він захищає нашу країну на сході. Навчання тривало півроку, і серйозних труднощів не виникло." У листопаді минулого року жінка отримала сертифікат про завершення курсу тракториста-машиніста в аграрному секторі. А вже в грудні її прийняли на посаду тракториста в рідній компанії. Зараз пані Оксана їздить по вулицях громади, прибираючи сніг і перевозячі різні вантажі.

"Кожного разу, коли я сідлаюся за кермо трактора, моя увага повністю зосереджена, я дію обережно, – розповідає жінка. – Цього року зима виявилася дуже суворою, сніговий покрив чималий, тому роботи вистачає. З кожним днем я вдосконалюю свої навички." Михайло Долюк висловлює задоволення від роботи працівниці, зазначаючи, що, незважаючи на те, що вона новачок, вона чудово справляється зі своїми обов'язками.