Заявление о подтверждении факта ухода для получения отсрочки от мобилизации не подлежит судебному разбирательству, согласно решению Верховного Суда.

#Політика

Заявление о признании факта, имеющего юридическое значение, касающегося постоянного ухода за человеком с целью получения отсрочки от призыва в условиях мобилизации, не подлежит судебному рассмотрению. Это связано с тем, что действующее законодательство предполагает внесудебный порядок установления таких фактов. В связи с этим дела подобного рода не должны рассматриваться по существу. Нарушение правил юрисдикции общих судов является основанием для отмены решения, независимо от аргументов, приведенных в кассационной жалобе. Верховный Суд подтвердил это в своем постановлении от 18 октября 2024 года по делу №148/524/23.

Історія даної справи

У березні 2023 року чоловік подав заяву, що має юридичне підґрунтя, з метою встановлення важливого факту. Він пояснив, що його рідна бабуся є особою, за якою він постійно доглядає з моменту, коли їй було присвоєно статус інваліда. Слід зазначити, що бабуся є єдиним близьким родичем для чоловіка, оскільки його мати померла в 1996 році, а батько - в 1991 році.

Бабуся є особою похилого віку, особою із інвалідністю І групи, а заявник забезпечує її спеціальним медичним доглядом, постійним стороннім доглядом та побутовим обслуговуванням, регулярно закуповує для неї продукти харчування, ліки, оплачує комунальні послуги, спожиті у її квартирі.

Заявник не оформляв догляд через територіальний орган соціального захисту населення, оскільки не має наміру отримувати фінансову компенсацію від держави. Він працює лікарем-акушером з 2006 року, а з 2022 року також виконує обов'язки лікаря з медицини невідкладних станів у КНП "ЦПМСД" і має стабільний дохід.

Заявник з 2012 року і по теперішній час регулярно здійснює догляд за своєю бабусею, що підтверджується актом квартального комітету про встановлення факту догляду за особою з інвалідністю, датованим 21 лютого 2023 року. Цей акт був складений у присутності депутата Тульчинської міської ради, а також підтверджується довідкою виконкому Тульчинської міської ради від тієї ж дати.

Для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, чоловіку потрібно зафіксувати факт постійного догляду, що регулюється абзацем 12 частини 1 статті 23 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

З огляду на викладене, він просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що він з 2012 року здійснює постійний сторонній догляд за своєю бабусею, яка є особою з інвалідністю І групи безстроково та за станом здоров'я потребує сторонньої допомоги.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області, яке залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду від, у задоволенні заяви відмовлено.

Чоловік подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить ухвалити нове рішення, яким його заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, задовольнити.

Зокрема, він зазначив, що суди дійшли хибного висновку, вважаючи, що для отримання відповідного статусу надавач і отримувач соціальних послуг мають бути внесені до Реєстру таких осіб, незалежно від того, чи претендує надавач соціальних послуг на державну компенсацію. Аналізуючи пункт 32 Порядку формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 27 січня 2021 року № 99, а також абзац 4 частини 7 статті 13 Закону "Про соціальні послуги", можна зробити висновок, що оскільки заявник перебуває у трудових відносинах та здійснює медичну діяльність, він не може бути внесений до Реєстру надавачів соціальних послуг, оскільки не має права на отримання компенсації, отже, не може виступати в ролі надавача соціальних послуг.

Ставлення Верховного Суду

Як підкреслив Верховний Суд, розгляди, що стосуються встановлення фактів з юридичним значенням, підпадають під юрисдикцію суду за такими умовами:

Факти, які потребують підтвердження, повинні мати правову значущість, оскільки вони впливають на виникнення, зміну або припинення особистих або майнових прав осіб. Щоб визначити юридичну природу факту, необхідно розібратися в меті його встановлення.

Визначення факту не є підставою для подальшого вирішення правового спору. У випадку, якщо під час розгляду справи щодо встановлення факту зацікавлені сторони висловлять претензії щодо прав або суд самостійно дійде висновку про необхідність вирішення правового спору, він залишає заяву без розгляду і інформує учасників про їхнє право подати позов відповідно до загальних норм.

Заявник не має іншої альтернативи для отримання або відновлення документа, що підтверджує юридично значущий факт. Для цього він разом із заявою про встановлення факту повинен надати докази, які підтверджують його звернення до відповідних інстанцій з метою отримання такого документа. Однак, йому було відмовлено, причому причини відмови повинні бути чітко зазначені (наприклад, відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).

Діюче законодавство не передбачає альтернативних позасудових механізмів для визначення юридичних фактів.

При розгляді питання щодо прийняття заяви про встановлення юридично значущого факту, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам законодавства щодо її форми та змісту, зобов'язаний також визначити підсудність і юрисдикцію. Враховуючи, що чинними нормами передбачено можливість позасудового встановлення певних юридично важливих фактів, суддя має оцінити, чи можна розглядати цю заяву в судовому порядку, а також чи не підлягає її розгляд компетенції іншого органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18).

Існують два основних методи встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий та судовий. Ці методи є взаємовиключними за своєю суттю (згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, ті військовозобов'язані, які здійснюють постійний догляд за особою, яка на думку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії медичного закладу потребує такого догляду, якщо немає інших осіб, здатних надати допомогу. Також це стосується тих, хто має у родині чоловіка або дружину з інвалідністю, а також одного з батьків чи батьків свого партнера, які мають інвалідність I або II групи, за умови, що ці особи не мають інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані їх утримувати відповідно до законодавства.

Процедура отримання акта про встановлення факту здійснення догляду визначається Правилами перетинання державного кордону для громадян України, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57.

У цих Правилах конкретно зазначено, що акт, що підтверджує факт надання догляду за особою, яка потребує постійної допомоги, оформлюється на основі звернення особи, яка здійснює догляд. Це звернення подається до районної держадміністрації, а також до виконавчих органів сільських, селищних та міських рад у Києві та Севастополі з відповідною заявою про надання такого догляду.

У постанові Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі № 378/760/23 зазначено, що "при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо відповідно до законодавства заява не може бути розглянута в суді, суддя ухвалює мотивоване рішення про відмову у відкритті провадження. У випадку, коли справа вже була розпочата, суд закриває провадження.

У справі №378/760/23 звертаючись із заявою, чоловік вказував, що встановлення факту здійснення утримання батька, необхідне йому для отримання права на відстрочку від призову на військову під час мобілізації. Порядок отримання акта встановлення здійснення догляду регулюється Правилами перетинання державного кордону, затвердженими постановою КМУ № 57. У цих Правилах конкретно зазначено, що акт, що підтверджує факт надання догляду за особою, яка потребує постійної допомоги, оформлюється на основі звернення особи, яка здійснює догляд. Це звернення подається до районної держадміністрації, а також до виконавчих органів сільських, селищних та міських рад у Києві та Севастополі з відповідною заявою про надання такого догляду. Таким чином, враховуючи, що законом визначений позасудовий порядок встановлення факту, який просив встановити заявник, апеляційний суд правильно вважав, що заява не підлягає судовому розгляду, у зв'язку з чим обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Фрази "суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства" та "суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" охоплюють як позови, що не можуть бути розглянуті за цивільними процедурами, так і ті, які взагалі не підлягають розгляду судами.

Термін "спір, що не підлягає розгляду в рамках цивільного процесу" варто розглядати в більш широкому контексті. Це означає, що він охоплює не лише ті спори, які не можуть бути вирішені в цивільному судочинстві, а й ті, що взагалі не підлягають будь-якому судовому розгляду.

У розгляді справи:

Недотримання юрисдикційних норм загальних судів, що прописані у статтях 19-22 Цивільного процесуального кодексу, є необхідною основою для анулювання рішення, незалежно від аргументів, наведених у касаційній скарзі.

У цих умовах рішення суду, що викликають заперечення, повинні бути анульовані з припиненням провадження у справі на підставі, зазначеній у пункті 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу.

Отже, на думку ВС, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів ВС вважає, що оскаржені судові рішення слід скасувати, а провадження у справі - закрити.