Закриті питання: українські установи виконання покарань та слідчі ізолятори як індикатор демократичних стандартів.

Ставлення до проблем утримання осіб, які відбувають покарання чи перебувають під вартою, може слугувати важливим індикатором демократичності країни. Адже саме в цих аспектах найяскравіше виявляється рівень дотримання прав людини.

Літньої пори цього року Європейський комітет, що займається запобіганням катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню та покаранню (Комітет Ради Європи проти тортур), презентував звіт для українського уряду, що підсумовує результати його періодичного візиту в Україну, який відбувся в жовтні 2023 року. У документі, серед інших розділів, наведені дані про виявлені представниками комітету порушення.

Європейські експерти відзначили, що встановлений в українському законодавстві мінімальний правовий стандарт у 2,5 кв.м. житлової площі на одну особу, яка перебуває під вартою, є недостатнім. Вони вважають, що цей показник слід підвищити до щонайменше 4 кв.м. на людину в камерах, призначених для кількох осіб, без врахування площі, зайнятої туалетними приміщеннями.

У процесі аналізу умов утримання ув'язнених було виявлено, що більшість пенітенціарних закладів, які відвідала делегація, розташовані в застарілих будівлях, які не піддавалися капітальному ремонту протягом багатьох років, а то й десятиліть. Це призвело до того, що більшість приміщень для утримання засуджених знаходилися у вкрай незадовільному стані. Особливо критичною була ситуація в Одеському слідчому ізоляторі. Умови утримання в цьому закладі, за деякими винятками, виявилися жахливими. Більшість камер перебували в крайньому занедбанні: стіни й стелі були вологими та обсипалися, підлога була пошкоджена, сантехніка іржавіла, постільна білизна часто була старою та кишіла клопами, а вентиляція працювала неналежно. Підсумовуючи свої спостереження, міжнародні ревізори дійшли висновку, що такі умови утримання для більшості осіб є нелюдськими і принижують їхню гідність.

У Житомирській виправній установі № 8 зафіксовано випадки насильства серед засуджених. Це змусило відвідувачів зробити висновок, що давня традиція неформальної ієрархії серед ув'язнених залишається актуальною в українській пенітенціарній системі, що було визнано як на національному, так і на регіональному рівнях. У цьому контексті членів комітету особливо турбувало становище тих, хто вважається "приниженими" — тих, хто займає нижчі щаблі в цій ієрархії. У Вінницькій виправній установі № 1 делегація отримала інформацію про побиття, а також свідчення про залякування і сексуальні образи, які чинилися щодо засуджених, звинувачених у сексуальних злочинах. Деякі з них відчували себе під постійною загрозою насильства з боку інших ув'язнених. Також було виявлено, що в камерах цих засуджених їх змушували спати на ліжках, що були розташовані навпроти туалету. У зв'язку з цим комітет наголосив на необхідності того, щоб персонал і адміністрація виправних установ забезпечували фізичну та психологічну безпеку всіх засуджених, захищаючи їх від нападів з боку інших ув'язнених. Цей обов'язок передбачає, що пенітенціарний персонал має вжити рішучих заходів для запобігання випадкам залякування та насильства серед ув'язнених і негайно реагувати на такі інциденти.

У підсумку Комітет проти тортур закликав українську владу вжити необхідних заходів для поліпшення матеріальних умов тримання під вартою у відвіданих пенітенціарних установ, з метою забезпечити, щоб:

Іншими словами, те, що чиновники не фіксують багато скарг від ув'язнених, не означає, що в умовах їх утримання немає серйозних проблем.

Песимістичні результати.

Недбалість у зберіганні даних, відсутність систематичного збору та аналізу інформації, повільність у розслідуванні правопорушень і байдужість Омбудсмана на фоні численних порушень свідчать про те, що в Україні не існує ефективної системи захисту прав ув'язнених.

Але чому варто турбуватися про права злочинців, які завдали шкоди іншим? Чи справді ці питання мають таке значення під час війни, коли існує безліч інших, більш термінових викликів?

Щоб надати відповідь на ці обґрунтовані питання, можна навести щонайменше три аргументи.

По-перше, не всі є злочинцями. Враховуючи принцип презумпції невинуватості, утримання в слідчих ізоляторах не слід вважати покаранням, а радше запобіжним заходом. Особи, які перебувають у таких закладах, не обов'язково є злочинцями, якщо враховувати конституційні норми, що проголошують Україну правовою державою.

По-друге, навіть коли ми говоримо про те, що злочинець отримує справедливий вирок, суть цього покарання зводиться лише до позбавлення свободи. Але не до приниження, страждань або шкоди здоров'ю через різні хвороби. Це той стандарт, якого повинні дотримуватися в європейських країнах, якщо ми знову-таки проголошуємо незворотність європейського курсу України в нашій Конституції. Зрозуміло, що існує певна суперечність у тому, що з 2014 року під виглядом "реформ" керівники Міністерства юстиції називали поточні ремонти в пенітенціарних установах, залишаючи при цьому пострадянські методи їх функціонування.

По-третє, у випадках, коли в державі зафіксовані факти неналежного ставлення до ув'язнених, а проблема не отримує належного вирішення на рівні держави, це призводить до зниження довіри з боку суспільства. Наприклад, з практичної точки зору, погане ставлення до людей у місцях позбавлення волі часто стає підставою для відмови інших країн у видачі правопорушників.

Володимир Богатир, адвокат, заслужений юрист України