Забуті трагедії: життя та служба "беркутівців" з Майдану у Росії.

2018 рік. Чотири роки минуло з моменту, коли Росія захопила Крим і почала військові дії на Донбасі. Попри ці події, міжнародні організації не вжили жодних заходів, щоб позбавити країну-агресора права на проведення одного з найзначніших спортивних заходів у світі – Чемпіонату світу з футболу.

Тоді в Москві з'явилося чимало політичних діячів. Наприклад, у пам'яті залишилися численні фотографії та відеозаписи, на яких президент Франції Еммануель Макрон, перебуваючи у VIP-ложі, святкує перемогу французької збірної у фіналі разом із Путіним.

Проте в цьому матеріалі не про них і не про їхню політичну відповідальність. Бо на тому мундіалі були не тільки вони.

На той же захід, немов мухи на солодке, зібралися й найвідоміші спортсмени, серед яких є віддані прихильники керівника Кремля, наприклад, зірка північноамериканської Національної хокейної ліги (НХЛ) російський хокеїст Олександр Овєчкін. Проте цей матеріал не лише про них, хоча б і хотілося ще раз підкреслити відсутність розборливості у міжнародних спортивних функціонерів.

У цьому параді фріків нас зацікавило фото з тим самим Овєчкіним, на котрому вдалося ідентифікувати одного з персонажів, про яких в Україні вже почали забувати.

Серед охоронців скандально відомого хокеїста на пропагандистських заходах у Москві з'явився Ігор Владика. Цей чоловік є одним з тридцяти колишніх співробітників нещасливої міліції, що належали до спецпідрозділу "Беркут". В Україні їх оголосили в розшук через підозри у причетності до розстрілів людей на вулиці Інститутській під час Революції гідності.

На дванадцяту річницю цих жахливих подій інтерес до винуватців вбивств у центрі Києва поступово зменшується. Тому "Українська правда" разом із партнерами з ініціативи "Книга катів" та групою осінтерів вирішили взяти на себе завдання дослідити, якою стала доля "Чорної роти", учасники якої після розстрілів на Майдані в 2014 році втекли до Росії.

З огляду на численні події, які відбуваються в Україні, багато людей вже встигли забути про те, що трапилося 12 років тому (а деякі навіть не були свідками цього). Тож перед тим, як поділитися нашими знахідками, варто коротко згадати, що таке infamous "Беркут" і звідки походить назва "Чорна рота".

Перший значний вихід полку міліції особливого призначення під час Революції гідності відбувся 30 листопада 2013 року. Цих спецпризначенців, разом із підрозділом внутрішніх військ, влада Януковича, зокрема колишній заступник секретаря РНБО Володимир Сівкович, який мав зв'язки з Росією, залучила для придушення студентських протестів на Майдані Незалежності.

Досліджуйте більше про Сівковича, його вплив на протидію протестам, а також його зв'язок із ФСБ: Так розпочалася війна. Яким чином ФСБ підірвала довіру до Євромайдану та готувала ґрунт для вторгнення російських військ.

Серед інших учасників були й герої нашої розповіді, зокрема один із командирів спецроти київського "Беркуту" – Дмитро Садовник. Невідомо, чи сподівався Янукович на такий розвиток подій, але спроба силового розгону протестувальників призвела до абсолютно протилежного результату: вже 1 грудня в центрі Києва, за різними оцінками, зібралося від кількох сотень тисяч до мільйона людей. Частина з них вступила в конфлікт із міліцією на вулиці Банковій, неподалік від Адміністрації президента.

Роль "беркутівців" у боротьбі з протестами не зводилася лише до їхньої первісної функції. У січні 2014 року, після конфліктів на вулиці Грушевського, спецпідрозділи були залучені для підтримки тітушок: разом із "спортсменами" міліція викрадала людей в центрі Києва, а потім вигадувала для них різноманітні обвинувачення у злочинах.

Вершиною подій стали дні 18-20 лютого. У цей період Верховна Рада планувала провести голосування щодо конституційних змін, які мали б обмежити повноваження Януковича та відновити парламентсько-президентську форму правління. Поки "Беркут" разом із тітушками жорстоко розправлялися з протестувальниками на вулицях, представники опозиції вели переговори з Януковичем, прагнучи досягти угоди про перемир'я. З одного боку, колишній президент погодився на пропозиції політиків, але з іншого - командири спецпризначенців отримали наказ озброїти своїх підлеглих вогнепальною зброєю.

Командир спецроти київського "Беркуту" Садовник відібрав 26 міліціонерів і разом із ними поїхав до центру Києва. Це і була відома в народі "Чорна рота", яка 20 лютого розстрілювала протестувальників. Загалом того дня у центрі Києва вбили 48 людей.

21 лютого Садовник, разом з командиром київського полку "Беркут" Сергієм Кусюком, починає усувати сліди злочину: знищують вогнепальну зброю, з якої вели вогонь по протестувальниках, та всі можливі документи.

Після того, як розповідають співрозмовники УП в правоохоронних органах, частину міліціонерів вивезли з Києва до Кривого Рогу, а звідти - у Крим. 25 лютого 2014-го виконувач обов'язків міністра внутрішніх справ Арсен Аваков розформував "Беркут".

В наступні роки на лаві підсудних за розстріли на Інститутській опинилися п'ятеро бійців "Чорної роти": Павло Аброськін, Сергій Зінченко, Олег Янішевський, Олександр Маринченко і Сергій Тамтура. Їхній командир Садовник встиг втекти з України восени 2014-го.

У 2019 році, напередодні винесення вироку, Росія втручається, аби врятувати "беркутівців": погрожуючи зірвати повернення полонених з так званих ДНР і ЛНР, вона вимагає передати спецпризначенців на контрольовані нею території сходу України.

У 2023 році суд виніс комбінований вирок: Янішевський отримав довічне ув'язнення, а Зінченко і Аброськін – по 15 років. Усі троє були засуджені заочно, оскільки не повернулися до України. Маринченко отримав 5 років, але вже відбув цей термін у слідчому ізоляторі. Натомість Тамтура був повністю виправданий, оскільки судді не знайшли доказів його причетності до вбивств і поранень учасників Майдану.

Доля "беркутівців" зі зведеної "Чорної роти", які втекли до Росії, склалася по-різному. Хтось "загубився" на широких просторах РФ, хтось відкрив бізнес або ж став частиною силового апарату Кремля.

Основною характеристикою є те, що більшість отримала паспорти з двоголовим орлом, що чітко демонструє ставлення місцевої влади до них.

Тепер давайте розглянемо це більш детально.

Найвідомішим обличчям скандального підрозділу став Сергій Кусюк, який очолював київський полк "Беркут". Його Генеральна прокуратура вказувала як на безпосереднього керівника розгону активістів на Майдані 30 листопада 2013 року.

В Росії він продовжив займатися "улюбленою справою", особливо не ховаючись. Зокрема, був помічений у червні 2017 року як керівник підрозділу російського ОМОНу, який наглядав за мітингуючими в Москві.

Цікаво, що якби правоохоронці й справді займались охороною правопорядку, то Кусюк міг опинитись по різні боки барикад зі згаданим на початку тексту Ігорем Владикою, життя якого у Росії склалося досить строкато.

На одному з російських ресурсів є стаття, датована 2014 роком, в якій він уперше з'явився на публіці під час захоплення подвір'я багатоквартирних будинків у Москві, неподалік від Кремля, в рамках Федерації Смешанного Рукопашного Боя (ФСРБ).

Через рік Владика отримав паспорт Росії в Тамбові, проте, найімовірніше, він проживає в Балашисі, що в Московській області.

Виходячи з російських податкових реєстрів, Владика вирішив зайнятися приватною охороною, що призвело до його появи в Овєчкіна у 2018 році. Здається, цей випадок був одноразовим, адже згодом він приєднався до компанії "ЧОО Столична безпека", де залишався на службі принаймні до 2023 року.

Подальші події залишаються таємницею, проте в 2025 році він почав активно шукати вакансії водія. У своєму резюме він вказував на чотирирічний досвід роботи в "структурах МВС", хоча малоймовірно, що це стосувалося його діяльності в Україні.

Пошуки завершилися успішно, і в січні 2026 року Владика знайшов роботу, а разом із нею отримав довіреність на автомобіль Cadillac Escalade, що належить Григорію Григоровичу Грязнову - водію Олени Мільської.

Російське видання "Проект" назвало цю жінку таємною дружиною колишнього охоронця Путіна та глави МНС Олександра Курєнкова. Мільська є православною активісткою і очолює опікунську раду "Національного центру допомоги зниклим і постраждалим дітям" у Росії. Згідно з інформацією журналістів, цей центр має зв'язки з примусовим вивезенням українських дітей, зокрема сиріт, з Херсонської області до Росії.

Менш помітними, але схожими шляхами в Росії вирушили заступник Кусюка в "Беркуті" Олег Янішевський та Олег Кишкань. Обидва мають досвід роботи водіями. Перший проживає в Рамєнському Московської області, а другий - у Волгограді.

Один із п'яти виданих Росії через обмін 2019 року Сергій Зінченко намагався влаштувати своє життя в Москві. Був одним із засновників кількох приватних охоронних структур у Росії. Однак, схоже, повноцінно закріпитись у столиці в нього не вийшло.

Станом на січень 2021 року, він оселився в Донецьку і, згідно з даними української прокуратури, навіть приєднався до так званого 1-го армійського корпусу ДНР. На 2024 рік його ім'я вже згадувалося в реєстрі "нових житєлєй Маріуполя". Однак, найімовірніше, він досі перебуває в окупованому Донецьку або переміщується між Підмосков'ям і Донбасом.

Доволі активний в заборонених в Україні соцмережах, де коментує повномасштабну війну і навіть дозволяє собі критикувати Владіміра Путіна.

Двоє осіб зі списку, опублікованого Росією у 2019 році, обрали життя в окупованому Криму.

Павло Аброськін, засуджений в Україні до 15 років ув'язнення, наразі перебуває під реєстрацією в окупованому Севастополі.

Останнім зафіксованим місцем роботи у 2022 році була одна з охоронних компаній на півострові. У телефонних книгах друзів він найчастіше записаний як "Паша, водій Рендж Ровера", що може натякати на його професійну діяльність.

Хоча Аброськін видалив сторінку Вконтактє, в Телеграмі проявляє певну активність, зокрема цікавиться холодною зброєю. Один із коментарів у соцмережах, напевно, найбільш точно може охарактеризувати його "непросту долю":

"На работе все в порядке, но спина беспокоит. Плачу налог за крузак и хайлакс — 900 тысяч. Спина болит уже шестой день, а над домом кружат дроны! И еще я случайно повредил служебный автомобиль, но не переживаю, что ж, бывает 🤌."

Якщо щодо Аброськіна складно однозначно стверджувати, чи він причетний до російських правоохоронних або військових структур, то Дмитро Садовник не особливо приховує, що служить окупантам. Його посада - заступник начальника управління координації діяльності підрозділів Росгвардії.

Уродженець Комишувахи, яка нині перебуває в зоні бойових дій, раніше проживав в окупованому Сімферополі. Однак зараз місцем його реєстрації значиться адреса в Севастополі, за якою розташоване військове містечко.

На офіційних ресурсах Росгвардії та представників окупаційної адміністрації час від часу публікуються новини, що свідчать про участь Садовника у різних пропагандистських святкових подіях.

У нього є син, якого він вже встиг записати до російської Юнармії.

Крім Садовника, спільно з нашими партнерами нам вдалося виявити ще декілька колишніх членів "Чорної роти", які залишилися в Криму і, ймовірно, приєдналися до російських силових структур або стали частиною збройних сил Росії.

Згідно з інформацією, яку надали наші партнери з "Книги катів", у 2022 році в Херсонській області було зафіксовано використання російських сім-карт, що могли належати або бути використаними спецпризначенцями. Це сталося в період, коли російські війська захоплювали частину південного регіону України і намагалися утвердитися в Херсоні.

Один з них — Євген Тарануха. У спецпідрозділі київського "Беркуту" він служив як міліціонер-експерт з вибухових речовин і носив звання прапорщика.

Після масових розстрілів на Інститутській втік до Криму і отримав російське громадянство. Найімовірніше, свій паспорт колишній беркутівець забирав аж у Тюмені, за 2,5 тисячі кілометрів від Сімферополя. У Сімферополі, до слова, спецпризначенець жив щонайменше до початку повномасштабного вторгнення.

Сім-карта цієї особи була зафіксована в районі Херсона протягом лютого, березня та квітня 2022 року. Існує також ймовірність, що Тарануха став частиною російської правоохоронної системи, працюючи в головному управлінні Росгвардії в Криму та Севастополі. Він служив у підрозділі "Беркут", який тепер є складовою російського ОМОНу, і мав звання старшого сержанта поліції.

З моменту початку широкомасштабної агресії Тарануха виявив інтерес до безпілотних літальних апаратів і навіть намагався долучитися до курсів підготовки операторів дронів у 2024 році.

Його товариш по спецроті, Іван Макарець, також вирішив втекти до Криму. Він став громадянином Росії і мав декілька паспортів. Останній з них отримав у Севастополі в січні 2019 року. Ймовірно, у нього виникли фінансові труднощі, і він звертався за мікрокредитами до російських компаній. Іван намагався підзаробити на ставках.

Ми не змогли з'ясувати, чи колишній беркутівець став частиною російської правоохоронної структури. Втім, одна з його сім-карток була онлайн у Херсоні в березні 2022 року.

Ще один спецпризначенець, пов'язаний із кримським "Беркутом", - Юрій Усенко. Він отримав російський паспорт у 2014 році на території Криму та проживає в Красноперекопському районі. Крім захоплення онлайн-знайомствами та змішаними єдиноборствами, його також цікавлять вогнепальна зброя, зокрема bullpup-гвинтівки. За його публікаціями у Вконтакте можна зробити висновок, що він не дуже задоволений керівництвом поліції.

Відомо, що Усенко принаймні з 2020 по 2022 рік працював у таксі. У 2022 році він здійснив кілька десятків поїздок з Росії та анексованого Криму до тимчасово окупованого півдня України.

Наприклад, у серпні 2022 року він активно подорожував з Ростовської області до Маріуполя та Донецька. Восени до його маршрутів додалися Херсон та окупований Крим. У 2023 році він відвідував Мелітополь і Генічеськ, використовуючи різні автомобілі. Крім того, його сім-карта була зафіксована в Херсонській області в березні 2022 року.

Найбільш інтригуючою особою зі списку "Чорної роти" став Сергій Девятий. В Україні він обіймав посаду міліціонера у відділі застосування спеціальних засобів інженерно-технічного взводу спецроти київського "Беркуту". У 2014 році він, ймовірно, втік до Криму; у жовтні його бачили на поїзді № 27 "Севастополець", який проїжджав через Джанкой.

Девятий, ймовірно, отримав російський паспорт у вересні 2014 року в Тулі, але наразі проживає в Севастополі.

Девятий приєднався до лав Збройних сил Російської Федерації, де зайняв позицію командира підрозділу глибинної розвідки в розвідувальному батальйоні військової частини 67606, що належить до 22-го армійського корпусу Чорноморського флоту. Йдеться про 127-му окрему розвідувальну бригаду Головного розвідувального управління РФ, яка була створена в другій половині 2014 року в Севастополі.

З початку масштабного вторгнення Девятий став частиною російських військових сил "Днєпр". З доступних російських джерел відомо, що цей підрозділ планує продовжувати участь у бойових діях у Херсонській області принаймні до 2025 року. Саме в цьому регіоні 127 ОРБр зазнала втрат серед своїх військових.

Варто зазначити, що Девятий приєднався до лав російських збройних сил ще до старту великої війни. З наших джерел стало відомо, що він отримував виплату від Чорноморського флоту Росії принаймні з 2018 року. Має звання сержанта. У травні 2022 року його телефонний номер також зафіксували неподалік Херсона.

Через 12 років після розстрілів на Інститутській в Україні лишаються лише двоє колишніх беркутівців, які входили до зведеної "Чорної роти": це Олександр Маринченко і Сергій Тамтура.

На початку 2021 року через скандально відомий Окружний адміністративний суд Києва чоловік намагався повернутися на службу в поліцію. Однак у січні 2026 року його мобілізували: група оповіщення зустріла його, але військового квитка при собі він не мав. У результаті колишнього спецпризначенця направили на проходження військово-лікарської комісії (ВЛК), а після цього - на Базову загальновійськову підготовку (БЗВП).

Після ухвали, проголошеної Святошинським районним судом у жовтні 2023 року, події не зупинилися. В даний момент справа перебуває на розгляді київського апеляційного суду, який може підтвердити, змінити вирок або ж направити справу на новий розгляд. Сподіваємося, що до повторного розгляду не дійде.

На кінці нашої оповіді ми вирішили виділити найяскравіший момент.

Колись наша колега Вікторія Рощина досліджувала складну історію ще одного бійця "Чорної роти" на ім'я Руслан Горбик.

Як повідомили співрозмовники з правоохоронних органів УП, спочатку він встиг взяти участь в Антитерористичній операції на сході України, а потім вирушив до Росії.

Згідно з інформацією, отриманою в ході розслідування, виїзду спецпризначенця сприяв Олександр Ковальов, який є головою громадської організації "Ніхто крім нас".

У 2019 році Віка Рощина розповіла про цю історію в одному зі своїх репортажів: колишній співробітник "Беркуту" нібито став масажистом, а згодом вирішив приєднатися до російської поліції. Згодом, за деякими даними, він уклав контракт із ПВК "Вагнер". У 2018 році родичі отримали телефонний дзвінок з проханням забрати труну з тілом у Харківській області. Як з'ясувала Рощина, офіційно місцем його смерті вважалося місто Грозний, що розташоване в Чеченській республіці РФ.

Втім, обставини смерті ексберкутівця насправді так і лишилися нез'ясованими: українська поліція не відкривала кримінального провадження. Чоловіка поховали на малій батьківщині, в селі Лучинець Вінницької області.

Джерела УП в правоохоронних структурах стверджують, що колишнього бійця "Беркута", який перейшов на бік противника і став найманцем, вбили його ж колеги з групи "Вагнер".

Євген Будерацький, Стас Козлюк, та команда УП.