"Вічний термін: як у Вінницькій області шукали притулок для вбивці Георгія Гонгадзе?" - 20 хвилин

Пройшов ще один рік з моменту одного з найгучніших вбивств в історії незалежної України.

* У ніч з 16 на 17 вересня 2000 року тодішній генерал-майор міліції Олексій Пукач убив відомого журналіста Георгія Гонгадзе.

Поки ховався від правоохоронців, Пукач жив у нашій області з місцевою жителькою, яка зверталася до нього іменем свого померлого чоловіка.

Журналіст видання "20 хвилин" розповідає про свою подорож до села, де вони намагалися знайти будинок для генерала, що перебував у розшуку.

Убивство журналіста Георгія Гонгадзе, засновника інтернет-видання "Українська правда", неспроста називають резонансним. Не тільки тому, що його скоїв генерал-майор міліції Олексій Пукач. На той час він працював начальником департаменту зовнішнього спостереження Міністерства внутрішніх справ.

"У ніч з 16 на 17 вересня 2000 року Пукач, виконуючи вказівки міністра внутрішніх справ Кравченка та інших високопосадовців, здійснив навмисне вбивство журналіста Гонгадзе в рамках змови групи осіб, пов'язане з виконанням ним своїх професійних обов'язків як журналіста та громадського діяча," -- йдеться у заяві Генеральної прокуратури України.

Цю справу привернуло увагу широкої громадськості завдяки заяві Пукача під час судового засідання. Він зазначив, що готовий визнати свою провину лише в тому випадку, якщо на лаві підсудних опиняться Кучма, який на той момент обіймав посаду президента, та Литвин, що був головою адміністрації президента.

Згодом чоловік змінив свої свідчення. Він стверджував, що вбивство Гонгадзе сталося випадково. При цьому не заперечував, що разом зі своїми підлеглими — Олександром Поповичем, Миколою Протасовим та Валерієм Костенком — 16 вересня 2000 року викрав журналіста і відвіз його до лісу поблизу села Сухоліси в Білоцерківському районі. Він пояснював, що це було зроблено з метою примусити Гонгадзе співпрацювати з міліцією для викриття злочинного угрупування. За новою версією Пукача, саме його водій Олександр Попович випадково вбив Гонгадзе, вдаривши його каблуком черевика в шию, що призвело до перелому кадика.

Перший арешт Пукача відбувся в 2003 році. Суд ухвалив рішення відпустити його під підписку про невиїзд, але незабаром він зник, і його оголосили в розшук. Лише через шість років, у липні 2009 року, його затримали знову, цього разу в селі Молочки, що в Чуднівському районі Житомирської області.

Саме в той момент, після арешту, стало відомо, з ким жив оголошений у розшук Пукач. Жінка, що перебувала поруч з ним, виявилася нашою землячкою з села Куманівці Хмільницького району. Її звуть пані Лідія.

Якраз у той час журналіст "20 хвилин" їздив у Куманівці, аби більше дізнатися про неї. Дотепер пам'ятаю, що вдалося почути від її земляків у Куманівці. Чому вона називала генерала не своїм іменем? Що ще розповіли рідні і земляки пані Ліди?

"Звідки він узявся в нашому житті?"

У Куманівцях жителі підтвердили, що пані Ліда справді є їхньою землячкою. Однак інформацію про її співжиття з міліцейським генералом вони дізналися лише після його арешту, коли його показали по телевізору. Виявилося, що насправді його звали не Петро, як стверджувала Ліда, а Олексій Пукач, якого шукали за підозрою у вбивстві журналіста Георгія Гонгадзе.

— Ліда давно покинула своє рідне село на Луганщині, навчалася там і вийшла заміж, — обговорювали місцеві жителі. — Її чоловік трудився на шахті. Після його смерті вона вирішила придбати будинок у селі, щоб бути ближче до сестри та брата.

Оглянула житло своєї землячки Ганни Трофімішиної.

Пані Ганна розповідала тоді журналісту, що Ліда приїжджала з Луганська дивитися хату, яку їй тут підібрали рідні. Все їй сподобалося: три великі кімнати, кухня, 50 соток городу, сад, погреб. У будинку є газ. За словами жінки, вже й про ціну були домовилися. Але треба було трохи зачекати. Мали бути поминки за дочку Ганни Трофімішиної. Уже після того пропонували оформити документи. Але Ліда не стала чекати. Поїхала до брата на Житомирщину. Там купила житло. Там проживає.

— Як їй вдалося зустрітися з генералом Пукачею? — допитувався у своїх співрозмовників пані Ліди.

Найбільш детально про це розповів її брат пан Володимир.

— Чоловіка Ліди звали Петро, — розповідав Володимир. — Він був двоюрідним братом генерала Олексія Пукача. Чи думали ви, що такий впливовий чоловік міг їм допомогти? Ні, це не так. Я сам їздив до них, коли вони будували свій дім, щоб підтримати, а генерал тоді про родинні зв’язки не піклувався. Проте, після суду він згадав про них. Коли Пукача відпустили під підписку про невиїзд, він прибився до сім'ї свого двоюрідного брата і Ліди, які мешкали у селі в Антрацитівському районі Луганщини. Їх тепло прийняли у своєму домі. Але, на жаль, чоловік Ліди Петро помер. Після цього сестра вирішила залишити ту місцевість, і він пішов за нею. Вони планували оселитися у Куманівці, знайшли підходящий дім, але потрібно було зачекати з оформленням документів. Ліда вирішила не чекати і поїхала до другого брата на Житомирщину. Там вона купила нову оселю, і тепер він з нею.

Після недовгої затримки чоловік з обуренням вигукнув: "Звідки ж узявся цей Пукач на нашу біду?"

Чи завітав Пукач до Куманівки?

Ще один момент, який залишився в пам'яті під час бесіди з паном Володимиром, полягав у тому, що він ухилявся від відповіді на запитання про те, чи завітав Пукач до Куманівки. Натомість він неодноразово стверджував, що його тут не було.

Інші погляди висловлювали деякі місцеві жителі, з якими спілкувався журналіст.

Учасники бесіди згадували, що в затриманому генералі, якого транслювали по телевізору, впізнали ту саму особу, яка колись навідувала їхнє село. Проте їх здивувало, що тут його кликали Петром. Ліда стверджувала, що це дійсно Петро.

-- А ви розмовляли з ним? -- запитую в однієї жінки, яка розповіла про це.

-- Про що мала з ним говорити? -- каже вона. -- Бачила, як приїжджий стояв і балакав з чоловіками, я збоку бачила це.

-- Отой тракторець, що показували по телевізору, коли заарештовували генерала, стояв у нас на одній вулиці, -- згадував чоловік з Куманівців, -- Ним приїжджав у село Пукач, тоді нам говорили, що це Петро, чоловік Ліди. Після його арешту можна було здогадатися, чому їхав саме тракторцем. "Гаішники" не будуть зупиняти. Від нас до Любара можна польовими дорогами добратися. Далі уже до села Молочків. Трактор колісний, можна їхати.

Про арешт генерала в селі говорили з іронічною усмішкою. Нібито, чи справді правоохоронці так старанно шукають усіх, як цього генерала?

— Хіба правоохоронці не знали, що у генерала в Луганську є двоюрідний брат? — запитував один із чоловіків у Куманівці. — Якщо їм потрібно когось затримати, то вони спочатку намагаються знайти родичів або знайомих. Я вже стикався з подібним. А тут чоловік жив у одному селі, потім переїхав до іншого, займався скотарством, ходив на риболовлю, а вони стверджують, що він у міжнародному розшуку... Тут щось не сходиться.

Де нині убивця Гонгадзе?

Пукача було засуджено до безстрокового ув'язнення. Таке рішення ухвалив Печерський районний суд Києва 29 січня 2013 року. Він подав апеляцію, але Апеляційний суд відхилив його прохання про перегляд вироку. Протягом п’яти років Пукач звертався зі скаргами до Верховного суду, намагаючись домогтися скасування вироку або повторного розгляду справи в Апеляційному суді.

Верховний суд залишив без змін рішення суду, підтвердивши призначене покарання. Відповідний документ датований 2 липня 2021 року.

У липні 2026 року Велика Палата Верховного Суду відмовилася розглядати апеляцію Пукача щодо перегляду його вироку.

Його затримали та помістили до виправної установи №26, розташованої в Чорткові, що в Тернопільській області. 1 січня він відзначив свій 73-й день народження.

Знайшли у лісі за 100 кілометрів від Києва

Тіло Георгія Гонгадзе, який був убитий, виявили 2 листопада 2000 року. Його залишки знаходилися в ямі в лісі поблизу Таращі, приблизно за сто кілометрів від Києва. Офіційне підтвердження прокуратури, що це тіло належить журналісту, з'явилося лише 3 вересня 2002 року. Рештки черепа були знайдені тільки через дев'ять років після його вбивства в Київській області.

До речі, п'ять років після трагічної загибелі Гонгадзе, світ дізнався про смерть тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Його бездиханне тіло було знайдено 4 березня 2005 року на дачі в Кончі-Заспі, неподалік Києва. Під час огляду було виявлено два вогнепальних поранення в голову: одне – в підборіддя, а інше – в скроню. Тим не менш, офіційні джерела заявили, що міністр вчинив самогубство. Чи справді він міг вистрілити в себе двічі? На момент смерті Кравченку було 53 роки.

П'ять років потому загинув ще один свідок у справі Гонгадзе — генерал-полковник міліції Петро Опанасенко. На той момент він обіймав посаду першого заступника начальника управління МВС у Києві. Його життя обірвалося на 58-му році через раптовий інфаркт міокарда. За свідченнями журналістів, коли Гонгадзе зник, Опанасенко запевняв їх, що той, напевно, "просто загубився десь у нетверезому стані".

Вбивцю журналіста Гонгадзе вдалося виявити та покарати, однак особа замовника цього злочину досі залишається невідомою.

Може вас зацікавити наступне:

"Бувало, поранений кричав "Добий мене!": командир відділення санроти помер на бойовому посту

Убивця зняв квартиру в будинку, де мешкав розвідник: через дев'ять років здійснили помсту за генерала з Вінниці.

"Коли мені вже буде 18, щоб йти бити кацапів". Книга про Сашу Постернака, який загинув у 19 років

Додайте 20 хвилин до обраних джерел у Google.