Сторічна Марія Бонюк читає вірші, співає та жертвує кошти на підтримку ЗСУ з пенсії - Стиль життя | Експрес онлайн

Знімок з родинного архіву люб'язно надала Вікторія Тодоренко.

У Марії Бонюк з Вінниччини за спиною лежить складна історія, наповнена різноманітними випробуваннями. Проте, ця жінка, яка пережила багато, не втратила свого оптимізму, а також щиро цінує своїх близьких і саме життя.

"Бабуся з'явилася на світ у селі Заріччя, що колись було відоме як Баламутівка, на Житомирщині 28 листопада 1925 року, -- ділиться спогадами її онука Вікторія Тодоренко. -- Вона була найстаршою серед семи дітей у родині. Глава сімейства займався виготовленням бочок, шив кожухи та чоботи, ремонтував різні речі й обробляв землю, маючи коней і волів для роботи."

На долю Марії Станіславівни випали і Друга світова війна, і Голодомор. "Дуже часто бабуся згадує ті страшні часи, -- зауважує співрозмовниця. -- До хліба завжди ставиться бережно. До кожної крихти. Не раз каже: "Дитино, слава Богу, ти не знаєш, що таке голод". Не всі бабусині рідні пережили Голодомор. Потім була війна, окупація, а відтак -- знову голод".

Незважаючи на всі труднощі, у 1947 році Марія Бонюк завершила навчання в Бердичівському медичному училищі. Вона вийшла заміж за чоловіка, який під час війни служив танкістом, але отримав тяжке поранення і зазнав ушкодження хребта. У подружжя народилися дві доньки — Ніна та Наталія. Проте незабаром Марія Станіславівна стала вдовою і самостійно виховувала дітей. Протягом майже півстоліття, а саме 46 років, вона працювала медсестрою. Жила на Житомирщині до 1988 року, а потім переїхала на Вінниччину, щоб бути ближче до доньки, яка рано залишилася без чоловіка і виховувала двох дітей, і щоб мати можливість їй допомагати.

У родині Марії Бонюк довгожителів не було. Її мама померла у віці 80 років через хворобу легень. Не залишилося нікого з братів і сестер. "Секрет довголіття бабусі, мабуть, у любові до дітей, внуків, правнуків, до рідної землі і до самого життя, -- розмірковує онука. -- Вона і нас поставила на ноги. У 63 роки кинула все і переїхала жити на нове місце, де нікого не знала. На Вінниччині працювала далі медсестрою в лікарні. Мені з дітьми допомагала. Казала: "От би діждатися, коли твої хлопчики підуть у садочок..." Тепер уже чекає, коли одружаться". Нині у бабусі Марії п'ятеро онуків, восьмеро правнуків і п'ятимісячна праправнучка.

У віці 98 років у жінки стався інфаркт. Їй провели стентування — медичну процедуру, під час якої в звужену артерію вставили спеціальний металевий каркас, відомий як стент. Після операції їй стало важче пересуватися, оскільки м'язи ніг частково атрофувалися. Проте, незважаючи на всі труднощі, пані Марія, досягнувши столітнього ювілею, продовжує декламувати вірші та співати.

У бабусі надзвичайний апетит. Вона шалено обожнює солодощі та молочні продукти. Манна каша і цукерки — це для неї найулюбленіші ласощі, — ділиться Вікторія Тодоренко. Як медик, бабуся завжди піклувалася про своє здоров'я. Вона казала, що важливо, аби зуби були в ідеальному стані, адже це впливає на роботу шлунка. У молодості вона регулярно займалася фізичними вправами і привчала нас до цього. А ще бабуся дуже любить квіти. Вона вирощувала їх у великій кількості, і влітку на столі завжди стояв чудовий букет.

Коли розпочалася повномасштабна війна, у Марії Станіславівни виникла нова мрія — дожити до перемоги над диктатором Путіним. "Бабуся щоденно згадує про війну, — підкреслює її онука. — І постійно просить, щоб я переказувала частину своєї пенсії нашим захисникам, які борються на фронті".