"Силянка в пошуках свого господаря": як франківка Наталя Вашкевич створює плетені та в'язані вироби для підтримки фронту.

54-річна Наталя Вашкевич займається в'язанням з раннього віку, а техніку плетіння силянок опанувала після весілля завдяки чоловікові Віктору. Це захоплення стало спільним для подружжя, а з початком великої війни набуло ще й благодійного значення, адже вони почали допомагати Збройним силам України, як повідомляє "Репортер".

Наталія Вашкевич походить із Бару, що в Вінницькій області. У 2014 році, після зустрічі зі своїм майбутнім чоловіком, вона вирішила переїхати до Івано-Франківська. Саме тут пара занурилася в хобі Віктора — бісероплетіння. Раніше він створював вишиті картини, і саме він став її першим наставником у мистецтві роботи з бісером.

Якось так зустрілися дві творчі особистості. І перше, що я зробила у Франківську, це вишила собі сорочку бісером, - каже майстриня.

Згодом Наталя спробувала плести силянки. Одного разу до неї звернувся знайомий із проханням полагодити старовинну силянку. До того майстриня ще жодного разу їх не робила, не знала, чи зможе, однак погодилася.

Принесла чоловіку силянку, показую. Він каже: "Не проблема, все зробимо". Підібрав бісер, намалював схему. Бо схеми зазвичай в мене чоловік малює, а я здебільшого плету. І так з того, що було, у нас вийшла дуже гарна силянка, а з неї почалася любов. Оця така любов. Тепер як десь побачу якусь силянку, то вже сама хочу її зробити, - розповідає Наталя.

Отже, майстриня, спільно з чоловіком, у вільні години займається виготовленням силянок за сучасними шаблонами, а також відновлює старовинні, які їй найбільше до вподоби. Як вона зазначає, давні силянки варто максимально популяризувати, адже це є частиною нашої справжньої української культури.

Старовинна схема якась така особлива. Ти доторкаєшся до того давнього й від нього така теплота. І люди поступово це розуміють. Вони хочуть мати такі речі, - каже Наталя. - Бо коли робиш щось під сучасне, то це більше бізнес. А коли старовинне, то від нього йде тепло. Його робити приємніше.

Читайте: Ґердан вкаже на твоє місце. Як жінки з Прикарпаття встановили новий рекорд в Україні.

Наталя Вашкевич створювала свою найбільшу силянку протягом приблизно місяця, присвячуючи цьому щодня не менше чотирьох годин. Вона зізнається, що й думки не виникало про те, що процес може набриднути. Головне - це мати мотивацію.

Без бажання нічого не вдасться. Але також важливо мати чуття кольорів і відчуття гармонії. Це вимагає великої уваги до деталей. Іноді бісер може скакати, або ж його розміри можуть відрізнятися, тому потрібно ретельно підбирати. Це справжня кропітка робота, - ділиться своїми думками майстриня.

Наталя Вашкевич реалізує свої вироби через соціальні мережі та на ярмарках, що проводяться громадською організацією "Громадська ініціатива Галичини". Вона активно бере участь у цих заходах з моменту їх заснування. Таким чином, вона не тільки сприяє популяризації українських товарів, але й підтримує військових, адже 20% від кожної продажу направляється на потреби ЗСУ.

Тут, як кажуть, поєднуються три важливі аспекти: ти займаєшся творчістю, що приносить задоволення, одночасно реалізуєш свої вироби та підтримуєш добрі справи. Я відчуваю велику радість, коли люди це усвідомлюють і здійснюють покупки. Адже чим більше я продаю, тим більше можу віддати на благодійність, - ділиться своїми думками майстриня.

За словами Наталі, на ярмарках часто трапляється так, що людині сподобалася одна силянка, вона міряє декілька й купує зовсім іншу.

Ти спостерігаєш за виробом – він виглядає привабливо, але щоб зрозуміти, який він насправді, потрібно його приміряти. Бували випадки, коли силянка залишалася на ярмарку один, два, навіть три рази, і ніхто її не купував. А потім, коли хтось її вдягнув, всі навколо вражено вигукували: "О, це ж справжня знахідка!" Таким чином, можна сказати, що силянка сама шукає свого власника, - ділиться своїми думками майстриня.

Читайте: "Хочу постаріти у своїй країні". Як працюють волонтери Прикарпаття і що їх тримає

Коли немає ярмарків, продукцію Наталі Вашкевич та інших майстринь організації можна знайти в GIG Shop — волонтерській крамниці Громадської ініціативи Галичини. У цьому магазині представлені не тільки силянки, а й в'язані вироби.

Наталя вперше стала знайомою з в'язанням завдяки своїй мамі, коли їй виповнилося 10 років. Спершу вона освоїла техніку роботи зі спицями, а згодом перейшла на гачок. У шкільні часи дівчина часто в'язала під час перерв, а іноді навіть ховала в'язання під партою під час уроків.

У старших класах у мене вже був свій гардероб. Я шила наряди, кофточки, в'язала шапочки, шарфики повним ходом. Я була наймодніша у класі! - посміхається Наталя.

Нині вона створює дуже різні вироби - від одягу до іграшок. Колись найбільше любила робити дитячі речі, тепер же здебільшого в'яже шкарпетки зі спеціальної шкарпеткової пряжі. За словами Наталі, їх часто купують на подарунок, адже така річ справді вартує своїх грошей.

Здається, що купувати щось для себе – це якесь сумнівне задоволення, але коли це дарунок від інших – це вже зовсім інша справа. Ті, хто ніколи не пробував, зазвичай кажуть: "О, це занадто дорого", а ті, хто спробував, в один голос стверджують: "Зробіть ще, це дійсно чудова річ", - ділиться своїми думками Наталя Вашкевич.

У шкарпетках, створених майстринею, ходять не лише її близькі, а й військовослужбовці на передовій. У 2023 році Наталі отримала запит від подруги, яка звернулася до неї від імені волонтерів.

Подруга запитала мене, чи планую я в'язати для фронту. Звичайно, маю намір. Нам надали спеціальну пряжу. І так, я з дівчатами з Франківська минулого та позаминулого року виготовляли шкарпетки для фронту, - ділиться Наталя. - Цього року, можливо, забезпечення краще, адже чітких запитів немає, я поки що зв'язала лише кілька виробів.

Досліджуйте: Температура продовжує підвищуватися. 95-річна Софія Духович з Прикарпаття створює шкарпетки для захисників (ФОТО, ВІДЕО)

Жінка впевнена, що сьогодні кожен має взяти на себе відповідальність за підтримку армії. Війна триває, і потреби залишаються. Вона не може зрозуміти тих, хто, маючи можливості, залишається бездіяльним. Коли хтось запитує, чи важко займатися плетінням чи в'язанням, вона відповідає: