Щоб уникнути сліз, я вибрав сміх: подібно до бійця, який, переживши кому та втрату зору й кінцівок, знайшов в собі сили продовжувати жити.

Сергій "Ворон" Райлян пережив 30 операцій, кому та фантомні болі

Тисячі українських бійців повертаються з фронту з важкими пораненнями. Хтось, на жаль, втрачає кінцівки, хтось зір, а дехто -- і те, й інше водночас. Для багатьох це відчувається як кінець життя. Проте, є ті, хто доводить протилежне.

Один із таких героїв — Сергій Райлян, відомий під позивним "Ворон". Після тяжкого поранення він провів 20 днів у комі, переніс більше 30 операцій та страждав від фантомних болів, які змушували його кричати від болю. Проте сьогодні Сергій займається виготовленням керамічного посуду, допомагає іншим пораненим та веде повноцінне життя. "Телеграф" зустрівся з Сергієм, щоб дізнатися про його шлях до відновлення.

У 2015 році, коли Сергію виповнилося 18 років, він зробив рішення піти до військового комісаріату, хоча тільки-но розпочав навчання в університеті на факультеті комп'ютерних наук. Проте, його спроби зосередитися на навчанні виявилися марними.

— Я не міг миритися з ситуацією в країні, тому в 18 років вирішив записатися до військкомату. Навіть не забрав документи з університету — взяв академвідпустку і вирушив на службу, — згадує Сергій.

Родина намагалася втримати його від цього кроку. Мати була в паніці, а дочка рішуче заперечувала. Проте в їхній сім'ї вже були військові, які брали участь в АТО, тому всі усвідомлювали, що означає відправити когось на фронт. Через кілька місяців Сергій все ж зміг їх переконати.

Юнак мріяв стати частиною "десятки" десантників ДШВ, проте, в результаті розподілу, його направили до артилерії на посаду старшого сержанта. Перші завдання полягали у забезпеченні прикриття, оскільки підрозділ відповідав за безпеку спецслужб і оберігав розвідників ГУР.

- Якщо вони потрапляли у складну ситуацію, наше завдання було відволікти вогонь на себе, щоб вони могли спокійно вийти, -- пояснює боєць.

Історія позивного "Ворон" виявилася несподівано простою та зворушливою.

- Колись у мене вдома жив ворон -- його звали Кракен. Він жив у мене вдома, ми щодня гуляли, виходили на вулицю. Я його дуже любив. Коли мені сказали, що треба придумати позивний, я одразу сказав "Ворон", на честь свого птаха, -- розповідає Сергій.

Перед початком повномасштабного вторгнення Сергій не жив ілюзіями. Ще з 2016 року, коли лінія фронту стабілізувалася, він усвідомлював — це всього лише проміжний етап.

- Весь свій військовий шлях я казав друзям: "Йдіть, навчайтесь, бо вони нападуть знову", -- згадує він.

Червень 2022 року. Сергій тільки-но завершив одне зі своїх бойових завдань. Близько шостої години ранку до нього підійшли молоді бійці з проханням вказати маршрут до їхніх позицій на карті. Він вирішив особисто супроводжувати їх.

Його ноги постраждали від обвуглювання, але саме це стало причиною, що зупинило інтенсивну кровотечу та врятувало йому життя. Товариші по службі швидко наклали турнікети та організували евакуацію. Після лікування в Дніпрі Сергія транспортували гелікоптером до Києва, де він провів 20 днів у стані коми.

- Лише коли вийшов із коми, то дізнався про свої поранення -- до того моменту нічого не пам'ятав, бо мав ще серйозну травму голови і проблеми із зором, -- каже боєць.

Для Сергія найскладнішим моментом виявився не біль чи усвідомлення втрат, а саме перший тиждень після того, як він вийшов з коми.

- Мене мучили постійні кошмари. Я не розумів, де перебуваю та що зі мною. Дружина прийшла якось у палату -- бачить, що я прив'язаний до ліжка. Вона попросила розв'язати, а коли обернулась -- я вже сидів на краю ліжка, готовий тікати. При тому, що на нозі був апарат, кістки поламані... Вона тоді тільки й сказала: "Ні, прив'язуйте назад", -- розповідає захисник.

Коли Сергія перевели з реанімаційного відділення, за один день його позбавили всіх наркотичних знеболювальних. Розпочалася справжня ломка. Лікарі застосували фентаніловий пластир, який поступово випускав знеболювальне в невеликих дозах. Протягом трьох днів він повністю вийшов з наркотичної залежності.

Проте фантомні болі виявилися ще більш жахливими.

Психіатр в Одесі надав суттєву допомогу. Після шести місяців терапії за допомогою медикаментів фантомні болі зникли.

Найважча операція чекала на Сергія в Америці. Виявилося, що в Україні йому неправильно встановили апарат зовнішньої фіксації на ліву ногу.

Стегно було сильно пошкоджене, апарат не обслуговували, його не очищали, і нічого під нього не ставили. Внаслідок цього нога викривилася, а в кістці виникла інфекція, яка почала її руйнувати. Якби не своєчасне втручання, я б ніколи більше не зміг би ходити, -- розповідає боєць.

Потрібно було провести складну хірургічну процедуру: у стегно був встановлений новий штир, закріплений болтами, а також відновлено анатомічний кут. Після цього Сергій опинився в американському відділенні інтенсивної терапії і ледве зумів вижити.

Пригадую, що після однієї з операцій мій артеріальний тиск становив 60 на 40 протягом кількох днів. В Америці ж отримання дозволу на переливання крові перетворюється на справжню бюрократичну процедуру, — ділиться він спогадами.

У США Сергій п'ять місяців шукав лікаря, який погодиться зробити операцію на оці. Багато клінік відмовляли. Врешті знайшовся спеціаліст, який навіть погодився на безкоштовну операцію. Але вона не допомогла, оскільки сітківка виявилася пошкодженою понад 80%.

Протягом перших шести місяців Сергій просто терпляче очікував, адже йому повідомили про можливість операції, яка здатна відновити його зір. Коли стало очевидно, що на диво сподіватися не варто, він вирішив навчитися жити в нових умовах.

- Перш за все -- опановував телефон. Не хотів постійно просити дружину щось знайти, перемкнути відео чи поставити музику. Я хотів повернути собі самостійність, -- каже Сергій.

Він освоїв функції голосового супроводу на мобільних пристроях — VoiceOver на iPhone та TalkBack на Android. Це дозволило йому активно спілкуватися в месенджерах, переглядати відео на YouTube і навіть вести свій Instagram.

Деякі з умінь Сергій здобув завдяки відкритим джерелам інформації – він досліджував, як незрячі особи переміщуються по місту або готують їжу. Не так давно він відвідав реабілітаційний центр, де отримав навички самостійного приготування їжі.

Тепер я отримав нове розуміння того, як живуть люди з інвалідністю. Раніше я не звертав уваги на те, як важко незрячим або тим, хто пересувається на візках, орієнтуватися в місті, -- розповідає Сергій.

Сергій відчував нудьгу, залишаючись вдома. Коли йому зателефонували з реабілітаційного центру у Вінниці з пропозицією долучитися до програми, він спочатку вагався. Проте дружина переконала його спробувати.

Ми зробили крок у невідомість і не пошкодували: отримали безліч нових знань, освоїли мистецтво гончарства та завели цінні знайомства, -- ділиться він.

Наразі Сергій офіційно займається продажем своїх виробів, зареєструвавши ФОП. Основний акцент він робить на виготовленні чашок, але також має захоплення у створенні ваз, пляшок та тарілок. Одним із його волонтерських проектів є розробка спеціальних тарілок для людей з ампутацією рук, які мають підвищені бортики та унікальну "хвилю", що перешкоджає висипанню їжі.

Сергій пояснює: "Я розумію, як важко хлопцям з ампутацією рук самостійно їсти, і це рішення значно полегшує їхнє життя."

Сергій підтримує контакт з іншими ветеранами з вадами зору та прагне їм допомагати.

- Буває, дзвонять: "У шпиталі лежить боєць, втратив зір, поїдь, поговори". І я їду та розповідаю, що життя після цього не закінчується. Так, воно вже не таке, як раніше, але це зовсім не означає, що треба лежати й чекати допомоги, -- каже він.

Окрім цього, "Ворона" часто стає опорою для поранених військових, які щойно усвідомили свої втрати. Він завжди відкритий для розмови і готовий надати підтримку. Його рекомендації прості, але ефективні:

По-перше, важливо зберігати почуття гумору і не піддаватися відчаю. Сергій часто згадує слова Лесі Українки: "Щоб уникнути сліз, я сміялася".

* По-друге, якщо ви не в змозі впоратися з травмою самостійно, важливо звернутися за професійною підтримкою до психіатрів або психологів. Ці фахівці зможуть допомогти вам зрозуміти ваші втрати, відновити гармонію у житті та знайти шлях до подальшого розвитку.

По-третє, важливо не ігнорувати підтримку з боку цивільних осіб. Військові можуть бути зайняті бойовими діями і не мати змоги надавати допомогу постійно, тоді як цивільні знаходяться поруч і можуть прийти на допомогу.

* По-четверте, не варто ізолюватися. Спілкування і обмін досвідом з іншими пораненими допомагає зрозуміти: проблеми в інших подібні, і це дає підтримку.

До Сергія можна звернутися через Instagram -- він завжди готовий поспілкуватися та підтримати тих, хто проходить подібний шлях.