Позитив як інструмент: воїн 120-ї бригади ТрО з позивним "Гусь" розповідає про те, як підтримує моральний дух на фронті... | Головні події в Україні

Молодший сержант Сергій Голумбовський, відомий під позивним "Гусь", виконує обов'язки водія-електрика в екіпажі безпілотників 120-ї бригади територіальної оборони. Спочатку він пройшов шлях піхотинця, брав участь у бойових діях на Донбасі в складі першої зведеної батальйонної тактичної групи (БТГр), сформованої з вінничан, які служать у територіальній обороні. Тепер же він завдає ударів ворогу з повітря.

Хто стверджує, що війна - це тільки про страждання? Навіть у найтемніші часи, якщо ти володієш внутрішньою силою, завжди можна знайти мить для усмішки. Сміх може заглушити страх, а гумор стає рятівним колом. Це також є зброєю, і Сергій розуміє це краще за всіх.

До повномасштабного вторгнення Сергій працював монолітником на будівництві на Вінниччині. 24 лютого 2022 року його бригада саме здавала черговий об'єкт. Того ж дня чоловік повернувся додому і обговорив із дружиною план дій. Він заправив повний бак автівки й запропонував родині виїхати до брата за кордон. Але почув у відповідь: "Я - дружина декабриста. Я нікуди не поїду". "Я присягав на вірність українському народові та державі Україна, і я вірний цій присязі", - сказав Сергій і вступив до лав територіальної оборони.

Перші дні, за спогадами "Гуся", були надзвичайно складними: відчувався брак ресурсів, відсутність налагодженого постачання та чіткої організації. Усе відбувалося в умовах невизначеності. Бійці мусили знаходити способи ідентифікувати один одного. Тоді Сергій згадав про свою строкову службу в прикордонних військах. Там існувала традиція: призовників осіннього набору називали "гусями", а весняного - "фазанами". Так і з'явився його позивний. Сергій жартував: "Гусь - це благородний птах, який колись врятував Рим". За легендою, гуси на Капітолії здійняли шум під час нападу галлів, чим і врятували місто.

Але навіть у наш час трапився випадок, коли російський літак був збитий гусьми: у березні 2022 року над Херсонською областю зграя диких гусей потрапила в двигун літака під час польоту, що спричинило аварію та падіння літака в болото. Це сприймається як незвичайна допомога з боку природи Україні у війні, а гуси стали символом несподіваного опору ворогу.

Перші дні повномасштабної війни Сергій провів в якості піхотинця. Вже 25 лютого, холодної зимової ночі, боєць опинився на мосту біля Стрижавки, селищі під Вінницею, готуючись, у разі наступу, перекривати дорогу ворогу, на підступах до міста.

Згодом він опинився на Донбасі, входячи до складу батальйонно-тактичної групи, створеної на основі вінницької територіальної оборони. Тоді їхній підрозділ підпорядкували 95-й бригаді. Військові відзначалися високим бойовим духом: ніхто не ухилявся від виконання завдань, вони боролися пліч-о-пліч. "Були випадки, коли 95-та бригада відходила, а наша БТГр залишалася на своїх позиціях". Сергій разом із товаришами провів на цих позиціях 67 днів майже без перерви.

"У 2014 році війна мала зовсім інший вигляд. Ми ховалися від куль і артилерії - від усього, що могло загрожувати. Зараз ситуація кардинально змінилася: все відбувається одночасно, постійні обстріли, а тепер ще й дрони, які безперервно завдають клопоту," - розповідає військовий.

Перебування на передовій навчило Сергія цінувати момент: "Коли лежиш під обстрілом цілодобово, коли поруч кілька разів падає 152-й калібр і тебе засипає землею - тоді доходить: життя або є, або його нема. І жити треба зараз". Страх був, але найважчим було відчуття безпорадності, коли від обстрілу неможливо ані втекти, ані сховатися.

Сам Сергій каже: якби не позитив, "плати, мабуть, уже б погоріли". Друзі жартома називають його клоуном, але він не ображається: "Може й так. Але я не можу бути негативним. Не хочу. Я завжди на "сміхуйочках": хі-хі, ха-ха - тикнули пальцем і пішли далі виконувати свою роботу".

Сім'я – це джерело натхнення та сили. Син Сергія зараз служить у третьому армійському корпусі Збройних Сил України, а донька незабаром відзначить свій п'ятий день народження. Протягом цього часу батькові вдавалося бачити її лише у коротких миттєвостях. Незважаючи на постійну відсутність, Сергій знаходить способи підтримувати домашні справи на відстані: йому вдалося звести паркан і частково добудувати хату. "Моя дружина – справжня сильна особистість. Вона тримається", – ділиться він.

На передовій є безліч історій, які залишаються в пам'яті. Одного разу Сергій разом з товаришем зуміли "знешкодити" ворожий дрон "Мавік". Вони вийшли на позицію, але трохи промахнулися з орієнтиром. Під час перебігу через відкриту місцевість їх помітив дрон противника. Бійці швидко сховалися в укриття, і саме звідти Сергію вдалося збити безпілотник. Однак забрати здобуток не вдалося через fpv-дрон, що переслідував їх. Вони змушені були відступити. Згодом на той же бліндаж впали ще три fpv-дрони та кілька мін 120-го калібру.

"Можливо, вони дуже розлютилися на нас через збитий "Мавік", адже його вартість чимала", - жартує "Гусь". Завдання виконане, а бійці залишилися неушкодженими, хоча довелося гарненько побігати. "В останнє я так бігав, коли служив у піхоті. Якщо зараз ми сидимо і спокійно спілкуємося, це означає, що все пройшло успішно", - зазначає Сергій.

Сергій переконаний, що паніка на війні дуже небезпечна: "Були пацани, які постійно нили: "Нам кінець, нас кинули". Їм швидко пояснювали, щоб не розганяли паніку. Бо вже за п'ять хвилин ти з ним в одному окопі - він прикриває тобі спину. Своє "я" треба засунути глибоко і не витягувати. Бо якщо постійно думати про кінець, він прийде швидше". Він пояснює, у чому полягає його витривалість: "Ми намагаємося не жити війною в голові. Дивимося на життя як на щось смішне, живе та справжнє".