Більше року в серцях рідних жила надія: на передовій загинув 34-річний військовий з Полтавщини.

Війна, яку розв'язала російська федерація, продовжує свою жахливу справу, забираючи найцінніше – найкращих синів і дочок українського народу. Невимовні материнські сльози та батьківський біль залишають глибокі рани в душах. Новосанжарська громада схилилася в пошані перед своїм героєм – тут віддали останню шану захиснику України Сергію Січкарю.

На мальовничих берегах Ворскли пройшло його дитинство. Він виростав щирим, добрим і допитливим хлопчиком, який з нетерпінням прагнув досліджувати світ навколо. Вже в чотири роки він вмів читати книги самостійно, а жага до знань супроводжувала його протягом усього життя. Сергій особливо захоплювався математикою, фізикою та англійською мовою. Після закінчення навчання він обрав професію верстатника широкого профілю. Працював на різних підприємствах Полтави, де його знали як сумлінного працівника, справжнього майстра своєї справи, чесну та порядну людину. Він умів не лише працювати, а й створювати дружні стосунки, залишаючись при цьому справжньою людиною.

Ця війна кардинально змінила життя Сергія, так само як і долі мільйонів українців. 11 грудня 2024 року він приєднався до лав Збройних сил України. Він не шукав виправдань і не ховався за спинами інших, а сміливо став на захист своєї країни, своїх батьків, близьких та рідного дому.

Після закінчення навчання він став гранатометником у відомій 47-й окремій механізованій бригаді "Маґура". 21 лютого 2025 року він отримав своє перше бойове завдання. На жаль, 2 березня Сергій раптово зник безслідно...

Протягом багатьох місяців близькі Сергія перебували між надією і глибоким розпачем. Щодня вони з нетерпінням чекали на телефонний дзвінок. Вони молилися, сповнені віри, і зверталися до Бога з проханням про диво. Але війна виявилася жорстокою. Після процедури ідентифікації стало відомо, що в той самий день, 2 березня 2025 року, Сергій загинув, до останнього подиху виконуючи свій військовий обов'язок.

Вік його становив лише 34 роки. Він палко цінував життя. Обожнював свою родину. Мріяв про створення власної сім'ї, прагнув будувати своє майбутнє, хотів насолоджуватися простими радощами. Попереду в нього було безліч незавершених задумів і стільки шляхів, що лише починалися...

Останню шану полеглому воїну віддали з усіма військовими почестями.

Раніше стало відомо, що ворожий дрон вбив бійця з Вінниччини Петра Омельчука.