Вшанування пам'яті журналіста, волонтера та добровольця Володимира Даценка, відомого під позивним "Борода".

Він вирізнявся чесністю, завжди висловлював свої думки без вагань і діяв із відповідальністю.

Володимир Даценко трагічно загинув 14 липня 2022 року внаслідок ракетного обстрілу, здійсненого російськими військами по Вінниці, де він знаходився у службовій поїздці. Спочатку його вважали зниклим, але вже 15 липня з'ясувалося, що він потрапив до списку загиблих.

Володимир з'явився на світ 19 травня 1988 року в селі Булаї, яке розташоване в Погребищенському районі Вінницької області. До початку війни він працював водієм і мріяв про відкриття власної автомийки. Крім того, активно допомагав людям у ролі журналіста та був учасником організації "Дорожній контроль Вінниці".

Наречена Володимира Заріна поділилася, що їхній роман тривав близько п'яти років. У лютому він освідчився їй, і молодята почали готуватися до святкування весілля. Проте війна внесла свої корективи...

З перших днів повномасштабної війни Володимир став на захист України: допомагав патрулювати вулиці Вінниці, займався волонтерською діяльністю. Та цього йому було замало, він ходив до військкомату, але його не ставили на облік.

Отже, він вирішив стати бійцем-добровольцем у штурмовому батальйоні "Айдар" і вирушив на фронт. У своїй військовій частині А4100 він виконував завдання на посаді оператора другої окремої роти спеціального призначення. Позивний "Борода" він отримав завдяки своїй довгій чорній бороді та яскравій зовнішності, що привертала увагу.

Керівник громадської організації "Дорожній контроль Вінниці" Володимир Затайдух ділиться спогадами: "Всі намагалися його переконати залишитися, навіть роботодавці пропонували вищу зарплату. 'Володя, залишайся, ти нам дуже потрібен', - говорили вони. Але він відповідав: 'Ні, я повинен захищати свою країну'".

Володимир гордо відчував, що стоїть на захисті України, висловлюючи подяку волонтерам та своїй коханій Заріні за їхню безмежну підтримку і любов. "Рабів до раю не допускають", - постійно наголошував він, живучи за цим принципом.

Згідно з розповідями друзів, "Борода" відвідував Вінницю лише зрідка. 14 липня 2022 року він офіційно був у відрядженні та привіз побратима з "Айдара" до приватної клініки "Нейромед". У момент обстрілу Володимир спілкувався на ґанку клініки з ще одним товаришем - Денисом Клімовим.

"Я до нього ще кажу: "Ходімо в "Ювілейний", кави випʼємо". А він: не можу, бо побратим дуже погано говорить, і якщо він вийде на рецепцію, то його не зрозуміють, а може треба буде заповнити документи. Потім він у небі побачив ракету і крикнув "Приліт!". Я побіг вздовж Будинку побуту, а Володимир - у зворотний бік, за "Нейромед", якраз в епіцентр вибуху...", - згадує Денис.

...Клініку тоді зруйнувало вщент. Поблизу знайшли обгорілі документи Володимира, зокрема посвідчення журналіста ГО "Дорожній контроль Вінниця". Однак тіла ніде не було. Ще один друг Володимира, редактор "RIA/20 хвилин" Вадим Павлов згадує: "Після прильотів я був на місці трагедії вже через 20 хвилин. Ще через п'ять хвилин я побачив, як винесли загиблу дівчинку. Ще через п'ять хвилин, мені сказали... що зник Вова Борода. Що він ще з одним моїм другом вийшли з "Нейромеда". Після першого прильоту вони побігли в різні сторони...Дениса посікло осколками, а Борода... зник".

Протягом доби близькі та друзі трималися за надію, що "Бороді" вдалося вціліти. Цю добу його ім'я не з'являлося ані у списках загиблих, ані серед поранених. Але, на жаль, дива не сталося: 15 липня по обіді стало відомо про його загибель.

17 липня Володимира Даценка поховали в його рідному селі. У нього залишилися троє дітей від першого шлюбу, батьки та наречена.

Відповідно до указу Президента України, виданого 31 серпня 2022 року, орден "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно) був вручений солдату Володимиру Даценку.

Пригадуючи Володимира, його товариші відзначають, що він був щирим, завжди висловлював свої думки без остраху і діяв з усвідомленням наслідків.

"Спочатку була надія, що Борода все ще живий, можливо, знаходиться в лікарні. Але через добу друзі вже вирушали на впізнання. Він загинув... Ми втратили Людину і Друга, справжнього. Вова був надійним, людяним, безкорисливим, добрим, щирим. Філософ з відкритою душею. Завжди готовий прийти на допомогу, навіть не запитуючи. Він часто повторював: 'Рабів до раю не пускають'. Я впевнений, що він вже там," - поділився своїми думками Вадим Павлов.

Вічна пам'ять Герою!

Тетяна Тиндик може бути представлена як Тетяна Тиндикова.

На основі інформації з: Погребищенська міська рада, 20 хвилин, Суспільне Вінниця, Факти, RECВІЄМ.

Цей матеріал був створений за участю Українського національного агентства Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.