Запам'ятайте одну важливу істину: якщо фронт зазнає поразки, тилу не залишиться.

Читаю новини -- і всередині кипить.

Під Гуляйполем хлопці зубами тримають напрямок.

Під Сумами організовують засідки та знищують групи, що намагаються прорватися.

Десантники та морські піхотинці в Мирнограді тримають оборону, щоб не дати ворогу просунутися далі.

А что насчет тыла?

У Вінниці натовп кидається на ТЦК, бо "захищають" ухилянта.

На Франківщині застосовують силу для захисту.

На Київщині якийсь 24-річний "герой" б'є військового по голові -- і це знімають на телефон, як розвагу.

Ще десь підривають авто з військовим.

А чи можете ви щиро відповісти — чи дійсно ми живемо в одній державі?

Ми точно воюємо разом?

Адже на передовій хлопці ризикують своїм життям.

А в тилах хтось розважається, заявляючи: "Я ні в чому не винен".

Раніше я був переконаний, що час сприяє нашим планам.

Що росія подавиться Україною.

Тепер виникає нове запитання: хто з них завершить першим?

окупанти під ударами наших сил

чи ми -- від втоми, байдужості й ударів у спину?

Необязательно вносить деньги.

Можна залишитися.

Можна боятися.

Проте завдавати удару своїм?

Відчувати задоволення від цього?

Записувати відео?

Завжди майте на увазі одну просту істину:

якщо впаде фронт -- тилу не буде.

І в той момент не почуєш ні "я не бажав", ні "я не був обізнаний".

Існує або держава.

Або вона відсутня.

Кожен тепер стикається з вибором — на чию сторону стати.