Фантастична таємниця "Щедрика" — від стародавніх знаків до актуальних тенденцій.

Автором є Богдан Грушецький, кандидат політичних наук та доцент на кафедрі міжнародних відносин і соціальних наук в Національному університеті біоресурсів і природокористування України.

Традиційно переглядаючи на Різдво та Новий рік кіноцикл "Сам удома", ми звертаємо увагу не лише на динамічний сюжет і Дональда Трампа. В музичний супровід фільмів органічно вплітається знайомий різдвяний мотив, відомий у всьому світі як Carol of the Bells. Спеціально для фільму його заранжував американський композитор Джон Вільямс. Але це лише одна з версій: "Колядку дзвіночків" можна почути в класичній, джазовій і навіть хеві-метал обробці. Хто тільки не виконував цього твору -- від популярної скрипальки Ліндсі Стірлінг і акапельного хору Pentatonix до культового R&B-гурту Destiny's Child із його провідною солісткою Бейонсе. Без Carol of the Bells важко уявити Різдво не лише в Америці, а й в усьому світі.

Та далеко не всім відомо, що цей "різдвяний саундтрек" уперше виконали на американській землі трохи більш як сотню років тому. І що з'явився він саме на українській землі. Коли й де саме -- сказати точно неможливо, адже твір сягає корінням у прадавню дохристиянську добу. Тоді про Різдво Ісуса в нас іще нічого не знали, а от Новий рік зустрічали навесні, коли з півдня починали повертатися перші птахи. Ось і виник такий рядок: "Щедрик-щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка". Такими піснями-щедрівками вітали одне одного й бажали всіх гараздів у прийдешньому році. Вже й віра, й календарі змінилися, а ці слова разом із простим музичним мотивом із чотирьох нот збереглися в народних традиціях.

Модерна ера принесла моду занотовувати та публікувати фольклор. Але невловимий "Щедрик" довго не потрапляв на сторінки етнографічних збірників, неначе вичікував свого часу. Аж ось буквально за кілька років на початку ХХ століття відбулася низка фантастичних подій, коли завдяки енергії молодих митців із різних куточків України цей прадавній код підкорив увесь світ.

Перші звуки щедрівки я почув у своєму рідному селі Краснопіль, яке нині входить до складу Бердичівського району Житомирської області. Цю щедрівку занотував письменник Клим Поліщук, що, до речі, є одним із відомих діячів "Розстріляного відродження". У 1913 році він опублікував цю народну перлину в "Збірнику найкращих українських пісень з нотами", тим самим відкривши шлях для тріумфального успіху "Щедрика".

Редактором збірки 1913 року виступив відомий композитор і диригент з Києва Олександр Кошиць. У той час він очолював студентський хор Університету Святого Володимира, який нині відомий як Київський національний університет імені Т. Шевченка. Олександр, занурений у пошуки нового репертуару для хору, підтримував тісні зв'язки з багатьма українськими композиторами свого часу, які займалися створенням якісних обробок народних мелодій. Серед найталановитіших його знайомих був Микола Леонтович, подолянин за походженням, який за професією був вчителем і все своє життя присвятив розвитку українського хорового мистецтва. Куди б не занесла його доля — чи до Тульчина на Вінниччині, чи до Гришина на Донеччині (тепер це місто Покровськ, поблизу якого тривають запеклі бої з російськими агресорами) — він завжди створював народні співочі колективи: дитячі, сільські, робітничі. На той час обробки народних пісень Леонтовича вже здобули популярність в Україні, тому Олександр Кошиць без сумнівів надіслав йому збірник, сподіваючись, що колега знайде в ньому джерело натхнення.

А сам Микола Леонтович у цей час відчував гостру потребу в нових напрацюваннях. Хоча композитору було вже за тридцять, він не припиняв брати приватні уроки з музичної теорії. Нині це б назвали успішним прикладом освіти впродовж життя -- популярного (й необхідного) підходу в сучасній педагогіці. Проте для Леонтовича це було не черговим модним виразом, а потребою постійно вдосконалювати свою майстерність.

Наставником Леонтовича став його ровесник, обдарований музичний педагог із Харкова, Болеслав Яворський. Саме він відкривав перед учнем багатогранність творчої спадщини європейських композиторів, зокрема Йоганна Себастьяна Баха. Проте навчальний процес не завжди проходив без труднощів: Леонтович довго вважав композицію народних пісень незмінною, не визнаючи "вільного трактування" матеріалу. Це змусило Яворського постійно вигадувати нові завдання, щоб виявити й розвинути креативні здібності молодого композитора. Яворський так описував свій метод навчання: "Мелодія повинна слугувати лише "стартовим" елементом у розвитку матеріалу; вона має зливатися в єдності з новою мелодією, яку створює композитор". Тож наступне домашнє завдання для Леонтовича полягало в адаптації якоїсь народної пісні, так, щоб основний мотив під час кожного повторення варіювався, змінювався та доповнювався новими звучаннями і підголосками.

Домашнє завдання затягнулося на багато років, оскільки Микола Леонтович був надзвичайно уважним до деталей і критично оцінював свою роботу. У збірнику 1913 року він нарешті знайшов той матеріал, якого так довго шукав – мелодію "Щедрика", яка в народному варіанті складалася всього з чотирьох нот. Саме в цей момент розкрився весь потенціал композитора: він фактично створив абсолютно оригінальний твір, геніально поєднавши український фольклор з основами академічної музики.

Нарешті задоволений результатом творчих пошуків, Леонтович відправив свого "Щедрика" Олександру Кошицю. А той, майстерним оком оцінивши твір, негайно розучив його з університетським хором. І ось наприкінці грудня 1916 року, якраз під час різдвяно-новорічного циклу свят, кияни, затамувавши подих, слухали музичну магію "Щедрика". Це був неначе проблиск світла, що розганяв важкі хмари, адже саме в розпалі була Перша світова війна.

Вірити в прості збіги не завжди легко, але у цьому випадку звучання "Щедрика" відродило велику силу нашого народу. Є стара приказка: "Як зустрінеш Новий рік, так його й проведеш". Рік 1917 став для України знаковим і сповненим надії: розпалася "тюрма народів" — Російська імперія — і країна відновила свою незалежність. Не лише були закладені основи її законодавства та органів влади, а й виникли освітні, наукові та культурні інститути. Українці отримали шанс вільно творити та розвивати те, чого їх позбавляли протягом 150 років. У буремному 1919 році, завдяки зусиллям вже відомого Олександра Кошиця та за підтримки Симона Петлюри, була створена Українська республіканська капела. Це стало важливим кроком у культурній дипломатії нової держави: Україні потрібно було довести світові, перш за все західним країнам, що вона не є "вигадкою австрійського генштабу", як намагалися переконати московські імперіалісти, а нація з глибокими історичними традиціями та унікальною культурною спадщиною. Незабаром Республіканська капела вирушила в грандіозне турне: Прага, Брюссель, Париж, Відень — всюди колектив Олександра Кошиця зустрічали з великим захопленням. Керівник капели здебільшого обирав вже знайомі йому твори, серед яких "Щедрик" справив особливе враження на європейську аудиторію. Бельгійський журнал писав: "Успіх прем'єри виявився вражаючим. На настійливі вимоги публіки на біс виконувалися різдвяна колядка "Щедрик" та дві народні пісні, тож диригент Кошиць змушений був знову виходити на сцену зі своїми артистами". Єдине, що викликало розчарування, — складність назви. "Сильні жінки плакали, як чоловіки, просто тому, що не могли вимовити назву однієї з найпрекрасніших композицій програми — "Щедрика", — згадували в одній із лондонських газет.

Після цього "Щедрик" разом з Українською республіканською капелою вирушив через Атлантичний океан, щоб представити унікальність української музики американській аудиторії. Виступи тривали два місяці, охоплюючи понад 30 міст Сполучених Штатів, а кульмінацією став концерт у жовтні 1922 року в знаменитому Карнегі-холі в Нью-Йорку. Напевно, в багатьох американських домівках ще довго звучали варіації мелодійного "Щедрика" від захоплених слухачів.

Ситуація в Україні в той час ставала все більш трагічною. Російські комуністи та монархісти по черзі знищували будь-які прояви свободи. У січні 1921 року, під час гастролей Республіканської капели, в рідному селі на Поділлі, більшовицький агент вбив Миколу Леонтовича, автора знаменитого "Щедрика". Його міжнародний успіх явно викликав незадоволення у нових загарбників. Наступного року, після вражаючого успіху Республіканської капели в США, Україна втратила свою незалежність і була включена до складу Совєтського Союзу. Пізніше, під час сталінського "великого терору", у відомому урочищі Сандармох був розстріляний Клим Поліщук, перший виконавець "Щедрика". Таким чином, український культурний код систематично знищувався.

Проте "Щедрик" настільки міцно укорінився в американській культурі, що продовжував виконувати свою культурно-дипломатичну роль навіть у часи бездержавності. Під час гастролей Республіканської капели його почули багато слухачів, серед яких був і Петро (Пітер) Вільговський — син українських емігрантів, який також палко захоплювався хоровим мистецтвом. Завдяки сучасним технологіям Вільговський вдихнув нове життя в "Щедрика". Працюючи на радіостанції NBC, у 1936 році він створив англійський текст до мелодії Леонтовича. Так з'явилася Carol of the Bells, адже захоплюючі високі ноти твору нагадали Вільговському звук різдвяних дзвіночків — тих самих jingle bells, про які йдеться в іншій відомій різдвяній пісні. Це зробило композицію ще більш близькою та зрозумілою для англомовної публіки. Текст Вільговського не був точним перекладом українського оригіналу, але також відображав позитивний і святковий настрій перед великим святом. Саме цей дух симфонічний оркестр NBC намагався донести до американців у важкі часи Другої світової війни, яка незабаром охопила світ. Таким чином, "Щедрик" лікував поранені душі не лише в Україні, а й за океаном. І донині він продовжує виконувати цю благородну місію, приносячи надію в епоху зневіри, конфліктів і пандемій.

Секрет "Щедрика" -- в його глибокій простоті, музичній майстерності та універсальності, які дали змогу твору стати справжнім шедевром світового масштабу. Увага до нього колосальна. Зокрема й у нині прифронтовому Покровську, якому Микола Леонтович присвятив не один рік свого життя, творчості й організаторського таланту. До початку повномасштабного російського вторгнення тут відбувалося всеукраїнське змагання хорових колективів "Щедрик Фест", а на оновлений герб міста навіть додали ту саму ластівку, з якої починалася ця неймовірна історія. Нехай же до цього стражденного краю, як і до всієї української землі, прилетять крилаті вісниці відродження та мирного неба. А на всій планеті в переддень Різдва лунає сотнями різних мов вічний український "Щедрик".