На Донеччині трагічно загинув старший солдат Костянтин Коновалов. "Він став рятівником для багатьох своїх товаришів" - Життєві історії | Експрес онлайн

Зображення з колекції Катерини Коновалової.

Костянтин боронив рідну країну ще як учасник АТО. Був старшим водієм санітарної роти -- нерідко вивозив під обстрілами з поля бою поранених. У березні 2022 року зв'язок із захисником обірвався...

Костянтин виріс у селі Висока Гребля, що на Вінниччині. У його родині було десятеро дітей, а після ранньої смерті матері батько взяв на себе всі турботи про велику родину, -- розповідає цивільна партнерка воїна, Катерина Коновалова. -- Наше знайомство відбулося у 2010 році на роботі в охоронній компанії. У Костянтина вже був досвід шлюбу, але після розлучення він залишався турботливим батьком для своєї доньки. Коли ми почали жити разом, переїхали до Літинського району, звідки я родом. Костянтин влаштувався на місцеве підприємство, і незабаром у нас народилася спільна донечка Поліна, якій нині 14 років. Коли розпочалася АТО, Костянтин дуже прагнув піти до армії. Він часто говорив, що якщо ми не зупинимо окупантів на сході, вони можуть піти далі. Спочатку я намагалася його відмовити, адже наша дитина була ще маленькою. Але він все ж вирішив іти, і я молилася за нього та підтримувала. У 2016 році Костянтин пройшов навчання, а на початку 2017 року приєднався до 8-ї аеромобільної бригади. Спочатку він працював водієм-санітаром, але згодом отримав звання старшого солдата і став старшим водієм. Він не раз ризикував власним життям, рятуючи поранених товаришів, а також цивільних у зоні бойових дій.

Костянтин Коновалов опинився в Донецькій області, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. Його дружина пам'ятає, що востаннє говорила з ним 3 березня 2022 року.

Чоловік, здавалося, відчував щось недобре, оскільки почав телефонувати багатьом нашим друзям і кумам, -- розповідає співрозмовниця. -- Але вже через два дні він перестав виходити на зв'язок. Я почала його шукати, і мені допоміг у цьому рідний брат Костянтина, який служить у війську. Ми дізналися, що 3 березня біля села Златоустівка у Волноваському районі російські війська атакували дві евакуаційні машини. Через місяць виявили ворожі публікації з фотографіями з місця трагедії. На одному з загиблих військових ми помітили ланцюжок, схожий на той, що був у Костянтина. Проте обличчя того солдата не було видно, тож ще жевріла надія, що це не він. Я шукала чоловіка де тільки могла, писала до різних організацій. Цей процес тривав майже два роки... На початку 2024 року нам зателефонувала слідча з Києва і попросила повторно здати зразки для ДНК-аналізу. А через три місяці ми отримали звістку про збіг.

Старшого солдата Костянтина Коновалова поховали 12 липня в його рідному селі. Посмертно 37-річний воїн удостоївся ордена "За мужність" III ступеня. У лютому минулого року його батько пішов з життя, і тепер він спочиває поруч із сином.

"Роки минають, але біль втрати не вщухає. Поліна дуже сумує за батьком. Вона, до речі, схожа на Костю не тільки ззовні, а й характером. У будинку ми облаштували невеликий куточок пам'яті. Щодня дякую чоловікові за чудові роки спільного життя, турботу, за нашу доньку..." -- зі сльозами на очах каже дружина.