Між дружиною та коханкою: кому Михайло Коцюбинський адресував 300 особистих листів?

Михайло Коцюбинський належить до світочів української літературної класики. Його легендарні "Тіні забутих предків" знайшли відгомін в різних галузях культури - театрі, кіно, музиці, мистецтві, моді. Його біографія найбільше пов'язана з Вінниччиною та Чернігівщиною, але на літературний шедевр його надихнули українські Карпати. Але цікаво також дізнатися, якою людиною був письменник у звичайному житті, ким та чим надихався, яке дозвілля любив та куди мандрував. Розповідаємо цікаві факти про Михайла Коцюбинського та як кохання стимулювало його творчість.

Михайло Коцюбинський з'явився на світ у вінницькому регіоні Поділля. Його батько працював у державних структурах, а мати мала молдавське дворянське походження. В сім'ї спілкувалися російською, проте няня ознайомила малого з українськими народними піснями. Біографи згадують випадок, коли дев’ятирічний Михайлик, страждаючи від хвороби, раптово почав говорити українською мовою. Згодом його зацікавленість українською культурою зростала, і він почав створювати пісні в народному стилі.

Батьки письменника Гликерія та Михайло Коцюбинські (фото з Вікіпедії)

Михайла віддали на навчання до Шаргородського духовного училища, але священником він так і не став. Саме в цей період він зустрів свою першу музу: у 12 років закохався у 16-річну дівчину. Щоб привернути її увагу, хлопець вирішив взятися за розум і почав читати багато книг, прагнучи стати "великою людиною". Хоча його перше кохання не стало обраницею на все життя, цей досвід надихнув Михайла Коцюбинського глибше зануритися в творчість Тараса Шевченка та Марка Вовчка. Це стало поштовхом до його остаточного вибору професії — стати письменником.

Михайло Коцюбинський у 1870-х роках (зображення з Вікіпедії)

Втім, ці ж книжки Шевченка стали й причиною проблем. У 1883 році під час домашнього обшуку у Михайла поліція виявила та конфіскувала рукописні заборонені твори Кобзаря. Коцюбинського внесли у список "неблагонадійних" та почали відстежувати.

З огляду на важкі сімейні обставини, Михайло не мав змоги продовжити своє навчання і змушений був взяти на себе відповідальність за утримання родини. Він став працювати репетитором. Для подальшого професійного зростання склав екстерном іспит на звання народного вчителя у Вінницькому реальному училищі.

Юний Михайло Коцюбинський (зображення з Вікіпедії)

Перші спроби літературної діяльності Коцюбинського виявилися невдалими. Його оповідання "Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма" (1884) отримало досить скептичні відгуки від критиків. Більше того, один із рецензентів настільки жорстко відгукнувся, що порадив автору залишити писання. Проте Коцюбинський не звернув уваги на ці "колючі" коментарі, і це було вірним рішенням. Хоча критика трохи похитнула його віру у власні здібності, наступні твори він не наважувався публікувати, продовжуючи писати "в шухляду".

Знайомство з Іваном Франком надало молодому письменнику впевненості. Після його поїздки до Львова Коцюбинський почав співпрацювати з місцевими журналами, а свій перший вірш "Наша хатка" після тривалої перерви опублікував у 1890 році. Протягом усього життя їхні стосунки залишалися дружніми. Коцюбинський відвідував Франка під час подорожі на італійський курорт, а також вони часто зустрічалися під час відпочинку в Карпатах. У Львові також були видані збірки творів Коцюбинського.

Михайло Коцюбинський, Іван Франко та Володимир Гнатюк у Львові, 1905 рік (зображення взято з Вікіпедії)

Щоб заробляти на хліб, Коцюбинський несподівано долучився до роботи Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду. Однак відрядження в села Бессарабії, Таврії та Криму збагатили його досвід - свої спостереження він використав як матеріал для циклу "молдовських" і "кримських" оповідань.

Коцюбинський (на крайній правій позиції) у ролі члена філоксерної комісії в Бессарабії, 1892 рік (зображення з Чернігівського музею)

Коцюбинський працював у редакції житомирської газети "Волинь", а згодом остаточно переїхав у Чернігів, де влаштувався чиновником у державних установах. Він знав 10 іноземних мов (російську, польську, французьку, італійську, румунську, татарську, турецьку та циганську), тому часом брався і за переклади.

Михайло уклав шлюб з Вірою Дейшею, яка також мала шляхетне походження з козацькими коренями. Віра вирізнялася своєю освіченістю та активною громадською позицією, брала участь у революційних колах і навіть провела 7 місяців у в'язниці через свою політичну діяльність. Вона була першою, хто читав твори Коцюбинського.

У подружжя народилося четверо дітей: Юрій, Оксана, Ірина, Роман. Сім'я часто приймала у своєму домі молодих літераторів: до них навідувалися Василь Блакитний, Микола Вороний, Павло Тичина.

Михайло, Віра та їхні нащадки, 1907 рік (зображення з Вікіпедії)

Втім, з часом письменник знайшов інше велике кохання поза сім'єю - молодшу на 16 років колегу Олександру Аплаксіну родом з Росії. Їм складно було зустрічатися: здебільшого закохані прогулювалися за містом, а найбільше листувалися.

Їхня особиста кореспонденція стала важливим джерелом інформації про Коцюбинського. Адже там було не лише інтимне муркотіння, але й обговорення поточних справ і творчих планів. Цікаво, що з коханкою Коцюбинський листувався російською, з дружиною - українською. Збірку понад 300 листів Коцюбинського до Аплаксіної згодом видав Інститут української літератури.

Коли дружина дізналася про зраду, змусила Михайла пообіцяти, що він залишиться в сім'ї.

Олександра Аплаксіна (зображення з ресурсу "Українки")

Здоров'я письменника не раз підводило його: він страждав на серцеві захворювання, астму та туберкульоз. У 1911 році "Товариство прихильників української науки, літератури та мистецтва" ухвалило рішення надати Михайлу Коцюбинському довічну стипендію, щоб він міг зосередитися на своїй творчій діяльності, не відволікаючись на роботу.

Через потребу у теплому кліматі Коцюбинський часто їздив в Італію на острів Капрі та в інші країни Європи. Згодом полюбив відпочинок у Карпатах. Під час своїх літніх вакацій у Криворівні спілкувався з Іваном Франком та етнографом Володимиром Гнатюком. Разом вони збирали на Гуцульщині матеріал для його найвідомішої повісті - "Тіні забутих предків". Згодом цей твір став ще одним шедевром світового рівня - фільмом режисера Сергія Параджанова.

Михайло Коцюбинський під час відпустки на острові Капрі, 1910 рік (зображення з Вікіпедії)

У своєму листі до Євгена Чикаленка Коцюбинський описував Гуцульщину такими словами: "Яка ж тут велична природа, який цікавий народ гуцули, що володіє багатою й унікальною психікою, яскравою фантазією, дивовижними звичаями та мовою. Це народ, що зберіг у собі поганські вірування і живе серед різноманітних злих духів, ведучи з ними боротьбу від самого народження до останніх днів. Як первісні номади, вони настільки тісно пов’язані з худобою, що формують єдину сім'ю. Навіть християнство, здається, служить їм лише для прикраси їхніх поганських обрядів. Звичайно, за такий короткий час важко повністю зрозуміти таке оригінальне існування, але я намагаюся зрозуміти і сподіваюсь, що зможу застосувати свої враження".

Автор з Сіверщини був у захваті від Криворівні й мріяв придбати ділянку на пагорбі поблизу каплички для зведення дачі. Він уклав угоду з Володимиром Гнатюком про будівництво будинку на дві родини. Проте його здоров'я підвело.

Володимир Гнатюк і Михайло Коцюбинський на дарозі. Криворівня, 1911 рік (зображення з ЦДАМЛМ)

Письменник відійшов у інший світ у квітні 1913 року. Його поховання відбулося на Болдиній горі в Чернігові, місці, де він часто прогулювався. Його остання робота "Хвала життю!" символічно визначала тріумф життя над смертю, що, врешті-решт, гарантувало йому безсмертя через його творчість. Адже популярність і слава мають здатність пережити фізичне існування.

Коцюбинський відіграв ключову роль у становленні модернізму в українській літературі, ставши одним із перших представників цього напрямку та основоположником психологічної прози. Його творчість часто охарактеризовують як літературний імпресіонізм, хоча в новелах можна помітити й елементи неоромантизму.

На основі інформації з Вікіпедії, матеріалів МАН, видання "Українки", а також фотографій старого Львова, що зберігаються в музеях Коцюбинського в Чернігові та Вінниці.