"Ми самі виховуємо у дітей неприязнь до навчального процесу". Освітянка розмірковує про надмірні вимоги в школах, проблеми з читабельністю почерку та батьківські домашні завдання.

Кілька років тому в соціальних мережах завірусився мем "Син маминої подруги", який висміює порівняння себе з більш успішними однолітками. Особливо популярною є така історія серед батьків дошкільнят і школярів, які настільки прагнуть, щоб їхня кровинка була найкращою у всьому, що забувають про найважливіше - це ранить дитину.

Як правильно і чи взагалі потрібно порівнювати своїх дітей з іншими? Чи варто готувати їх до школи, яка, здавалось би, мала сама дати всі необхідні знання та навички? Чи справді гарний почерк - запорука успіху дитини в майбутньому? Про це та багато іншого OBOZ.UA поговорив з Оксаною Лавриненко - українською експерткою з дошкільного виховання, логопединею та авторкою книг з підготовки дитини до школи.

- Пані Оксано, як правильно мотивувати дитину до навчання, не порівнюючи з іншими? Багато батьків люблять казати: "От глянь, як Ян/Іринка/Максим гарно читають!" Це виробляє в дітей комплекси та невпевненість у собі, призводить до агресії, викликає спротив і, можу припустити як мама, ненависть до друзів, які "кращі, розумніші, більш тямущі". Потім ці діти виростають і вже дорослими виливають душу психологу...

У сучасному суспільстві не прийнято порівнювати дітей з іншими, проте дитина все ж таки буде стикатися з цим. Вона почне порівнювати себе з однолітками в дитячому садку, школі та в соціальному середовищі. Тому важливо не лише уникати порівнянь, а й навчити дитину адекватно реагувати на такі ситуації. Це має бути здорове сприйняття, яке дозволить їй правильно реагувати як на успіхи, так і на невдачі.

Щодо мотивації я скажу так:

Не варто переживати, що ваша дитина відмовиться щось робити, буде сердитися на вас або захоче обговорити вас з психологом (сміється). Попереду чекає підлітковий період, коли діти зазвичай незадоволені всім і чинять опір. І, як зараз кажуть, незалежно від того, якою ідеальною матір’ю ви є, ваша дитина обов'язково знайде причину, щоб у майбутньому обговорити вас з психологом.

Чи потрібно коригувати дитину, якщо вона не зовсім чітко вимовляє певні звуки під час читання? Якщо відповідь ствердна, то яким чином це робити, щоб не зіпсувати їй інтерес до читання в цілому?

Тема коректної вимови у дітей сьогодні є надзвичайно важливою. Під час мого навчання на логопеда три десятиліття тому я була впевнена, що незабаром спеціалісти цієї сфери стануть непотрібними: медицина розвивається, і малюки будуть ставати дедалі здоровішими, розумнішими та успішнішими. Проте з питань вимови та мовлення відбулося зовсім інакше.

Сьогодні набагато більше дітей стикаються з проблемами вимови, ніж це спостерігалося 20-30 років тому. Можна розмірковувати над причинами цього явища, аналізувати ситуацію та шукати шляхи для покращення, але з цим безумовно варто працювати. У п'ятирічному віці дитина повинна вміти вимовляти всі звуки, як доросла особа. Якщо вона не здатна самостійно відтворити ці звуки, їй необхідна допомога. Це слід зробити до початку шкільного навчання.

Коли батьки вважають: "Не хвилюйтеся, ми все вирішимо в школі", це помилкове судження. Школа для дитини, незалежно від обставин, є справжнім стресом. Це знайомство з новими людьми, вчителями та правилами, а також зовсім інший ритм життя. Додавати до цього ще й відвідування логопеда може бути не найкращим рішенням.

Отже, до досягнення 6-річного віку (раніше цей термін становив 7 років, оскільки діти починали навчання в 7) необхідно усунути всі мовленнєві недоліки у дитини. Після цього важливо спостерігати за тим, щоб вона читала з новим, привабливим звучанням.

Одразу додам важливий момент: дитину в житті багато що коригуватиме, тому вона повинна ставитись до цього спокійно, з розумінням. Наше завдання як батьків - навчити дітей правильно реагувати на зауваження, поразки та загалом ситуації, де треба щось проаналізувати і виправити. І навчити треба обов'язково - спокійно і зі своїми позитивними прикладами. З поясненням, підтримкою, зі зверненням уваги на те, що виходить вже краще, і на максимальному включенні в життя дитини. Тоді все буде добре.

- Моя знайома віддала сина до першого класу і в прямому значенні шокована: хлопчик на свої 6,5 років знав букви, трохи умів читати, рахувати. Як виявилося, близько половини дітей з класу увесь попередній рік посилено займалися підготовкою до школи і зараз далеко попереду в плані знань і навичок. Як батькам зрозуміти, чи варто готувати дитину до школи?

- Ви знаєте, це зараз дуже болюче питання для педагогів, дошкільників і батьків.

Цього року дві мої колеги відправили своїх дітей до першого класу в державні навчальні заклади. На зборах директорка обіцяла, що згідно з програмою НУШ (Нова українська школа - Ред.) домашніх завдань не буде протягом усього року. Проте, вже з першого тижня вересня обидві колеги виявилися змушені проводити вечори за навчанням зі своїми дітьми. Чому так сталося? Виявляється, вчителі все ж задавали домашні завдання, просто називали їх інакше. Більше того, ці завдання були подані в незрозумілій формі, без додаткових підручників, які могли б пояснити, що саме потрібно від дітей. Це, м'яко кажучи, не зовсім екологічний підхід.

Тепер про процес підготовки. На жаль, нинішня українська школа не функціонує належним чином — як серед педагогів, так і в суспільстві. Ситуація досягла критичного рівня:

Саме тому я підтримую ідею підготовки дітей до школи, але в більш широкому сенсі. Окрім навчання читанню та виконанню вправ, важливо, щоб дитина могла чітко висловлювати свої думки, мала розвинене зв'язне мовлення та була здатна самостійно справлятися з різними ситуаціями. Важливо, щоб вона вміла аналізувати обставини і не піддавалася паніці у складних моментах.

Мова йде про комплексний підхід до підготовки. Це охоплює не лише психологічну готовність до школи, а й саму навчальну підготовку. Важливо, щоб дитина могла без труднощів адаптуватися до будь-яких обставин — незалежно від того, хто її однокласники чи викладач. Її рука повинна бути готова до письма, вона повинна вміти виконувати різні завдання, сприймаючи їх спокійно, без зайвого стресу чи паніки.

Згідно з програмою НУШ, учні першого класу спочатку займають місце на килимочку, а згодом переходять до парт. Вони повинні знову вивчити всі літери та поступово навчитися читати, адже в програмі дошкільної освіти діти опановують лише 11 літер. Це означає, що їхні навички читання обмежені — вони можуть складати лише прості слова або склади із цих 11 літер, або взагалі не вміють читати. Після вступу до школи впродовж перших двох-трьох тижнів навчання за НУШ проходить у спокійному режимі, але потім темп значно збільшується: учні вивчають прописні літери, переходять до слів, а згодом починають формувати речення. Дитина має не лише думати, як і що писати, але й запам'ятовувати, який звук відповідає кожній літері, і все це вимагає багато зусиль. Звичайно, це стає великим стресом для малюків.

Отже, якщо дитина протягом року чи двох систематично готувалася до школи, причому це відбувалося без надмірностей, з любов'ю та зацікавленістю, то стресу буде значно менше. Якщо не приділяти уваги розвитку моторики руки — не займатися ліпленням, малюванням, розфарбовуванням або написанням простих фігур, то за короткий час дитина не зможе підготуватися до письма. М'язи залишаться слабкими, і в результаті вона не лише не отримає задоволення від занять письмом, а й відчує дискомфорт. Звичайно, якщо процес буде важким, дитина навряд чи захоче продовжувати це робити.

У TikTok можна знайти безліч відео, де маленькі учні плачуть вдома за своїми зошитами. Матері діляться такими моментами, щоб підбадьорити одна одну. Як би ви порадили реагувати на подібні ситуації? І, на вашу думку, як педагога, чи доцільно задавати домашні завдання для першокласників?

- Чесно скажу вам: я за систему. Якщо чітко й системно працюватимуть дві програми - дошкілля і школа, що випливають одна із одної і дають спокійний комфортний рух вперед, цього плачу не буде.

Якби ці освітні програми в Україні функціонували так, як у багатьох інших країнах, проблеми з виконанням домашніх завдань були б відсутні. У нас існує певний перебір у вимогах до дітей. Дитина, яка тільки-но закінчила садочок, одразу потрапляє на вечірні заняття з виконання домашніх завдань, а вчителі змушують її переписувати все по 125 разів — таким чином, ми самі формуємо у дитини негативне ставлення до навчання.

Цілком можливо виховати у дітей любов до навчання в садочку, коли вони лише починають переходити від ігор до навчальних занять. Це завдання в силах педагога, який може створити таку атмосферу, в якій діти з радістю поспішатимуть на заняття, захоплюватимуться своїми зошитами та олівцями, отримуючи при цьому підтримку від дорослих і впевнено крокуючи вперед.

Якщо правильно все робити, то буде любов. Головне, щоб інші інстанції в школі цю любов потім не зламали - драконівськими методами, які залишилися з часів Радянського Союзу.

Єдиний вихід у цій ситуації - це активна участь батьків: "Ми все зробимо разом", "Я завжди готовий допомогти", "Спочатку поїмо, потім прогуляємося, відпочинемо після школи, а потім займемося домашнім завданням, а після цього заплануємо ще кілька справ". Батькам слід регулярно приділяти увагу своїй дитині, поки вона не виконає домашнє завдання, вкладаючи в це всі свої зусилля. Адже ми вже пройшли цей шлях і тепер навчаємо дітей бути дорослими та психологічно стійкими, щоб у майбутньому вони могли подолати всі труднощі. Важливо не затягувати роботу до пізньої ночі.

Хочу окремо звернути увагу на проблему страждань учнів через навчання. Щоб уникнути цього, батькам варто уважно підходити до вибору навчального закладу, особливо першого вчителя, адже він стає важливою опорою для дитини в цей період. Рекомендується читати відгуки про викладача, спостерігати за його взаємодією з учнями, звертати увагу на обсяг домашніх завдань, а також на те, чим займаються діти на уроках і під час роботи в групі подовженого дня. Важливо підходити до всіх цих аспектів з раціональністю, уважністю та системним підходом.

Ще одна проблема, яка турбує як батьків, так і вчителів, – це почерк дітей. Як ви вважаєте, наскільки важливо, щоб учні писали акуратно й каліграфічно, формуючи кожну літеру? На OBOZ.UA новини, пов'язані з почерком, викликають величезний інтерес – видно, що ця тема дійсно хвилює багатьох.

Чи звертали ви увагу на те, що почерк малюка часто нагадує почерк його батьків або родичів? Це явище має генетичне підґрунтя: від дорослих передається не лише структура, але й сила м'язів. Наприклад, коли я навчалася у першому класі, я переписувала безліч зошитів, але мій почерк залишався незадовільним. Наразі я рідко пишу від руки, оскільки більшість часу проводжу за комп'ютером або використовую голосові повідомлення. Я впевнена, що в майбутньому цифрові технології розвиватимуться ще активніше.

Усе, що робить дитина в школі, по суті, вона робить для загального розвитку. Так само й почерк. Ми вчимося сидіти, працювати, досягати цілі, робити якісь завдання. Для цього потрібно спочатку підготувати руку до письма. Якщо не будуть підготовлені м'язи, дитина ніколи не писатиме із задоволенням. Вона не любитиме це, ридатиме, ненавидітиме і так далі.

Знову ж таки, давайте звернемо увагу на систему: спочатку ми займаємося малюванням, ліпленням, створенням мозаїки, що сприяє розвитку дрібної моторики. Постепенно вводимо олівець, навчаючи дитину правильно його тримати, надаючи поради та тренуючи навички під час розфарбовування. Далі пропонуємо цікаві та прості завдання для обведення, а також вправи у зошитах, які готують руку до письма. Таким чином, діти приходять до школи вже з упевненістю у своїх вміннях.

Я точно не за те, щоб травмувати дітей нескінченним переписуванням, видиранням листочків тощо. Впевнена, що це не дасть здорового почерку, натомість ми розвинемо у них якісь тривожності, і почерк зміниться через психологічні аспекти. Тому працювати треба над рукою, і робити це системно, починати задовго до школи.

Я взагалі вважаю, що одне з головних завдань дошкілля - це дати дитині можливість полюбити навчання, те, що вона робить. Діти в дошкільному віці - як губка: вони все вбирають. Якщо цікаво подавати інформацію, грати в пізнавальні ігри, вони любитимуть навчатися, сприйматимуть будь-який матеріал із захопленням. Вони навіть намагатимуться робити те, що не виходить, бо розумітимуть, що для цього треба трохи потренуватись. І в них усе вийде!

Пам'ятаєте відому приказку: "Без труда нема плода"? Батьки повинні пояснювати дитині, підтримувати її, розповідати про свої випробування в школі на кшталт: "Знаєш, у мене теж були труднощі в школі, але я сідав, працював, а потім отримував гарні оцінки". Все це запам'ятовується на підсвідомому рівні, і потім такі думки виникатимуть у дитини як її особисті. Вона вважатиме, що це вона так собі придумала. А насправді це ж ми потихеньку посіяли такий підхід до вирішення проблем. Тобто все зводиться до одного: треба приділяти дитині свою увагу з любов'ю, зі спокоєм, у позитиві та з упевненістю.

Досліджуйте також на OBOZ.UA наше попереднє інтерв'ю з Оксаною Лавриненко, де вона обговорює теми гіперопіки, використання російської мови в дитячих садках та помилки, які батьки часто роблять з мультфільмами: "Дитина не має уявлення, як на дотик виглядає трава, дерево чи м'яч".

На OBOZ.UA опубліковано інтерв'ю з вінницькою освітянкою Ольгою Танасковою, в якому вона висловлює свої думки про невисокі зарплати, проблеми підготовки до школи та стосунки з батьками. "В Україні вчителів часто сприймають як представників другого сорту", - зазначає вона.