"У сні мені з'явився Пантелеймон і сказав: 'Мамо, потурбуйся про хлопців'." - Життєвий стиль | Експрес онлайн

Після початку повномасштабного вторгнення подружжя Собків ініціювало волонтерський рух у своєму селі.

Подружжя Собків із села Качківка, розташованого на Вінниччині, провело в останній шлях свого первістка Пантелеймона, який трагічно загинув у Маріуполі в 2022 році.

"Ми маємо чотирьох синів, і Пантелеймон був найстаршим. З дитинства мріяв про море, тому після закінчення школи вирушив до Одеси, де вступив до морського коледжу, -- ділиться спогадами його мати Леся Собко. -- Від 2015 року син служив за контрактом у Бердянську на посаді головного корабельного старшини. Саме там він зустрів свою майбутню дружину Юлію. Судна, на яких служив його екіпаж, "Кременчук" та "Лубни", базувалися в різних містах на узбережжі Азовського моря. 26 лютого 2022 року моряків перевели до 36-ї окремої морської піхоти, і вони брали участь у боях у Маріуполі на суходолі. Згодом їх направили до "Азовсталі". 4 квітня 2022 року президент удостоїв його ордена "За мужність" III ступеня, але, на жаль, Пантелеймон не встиг його отримати. За офіційними даними, він загинув 23 квітня... Його тіло потрапило до першого обміну загиблими. 1 липня ми поховали Пантелеймона у Качківці. На жаль, він не встиг обійняти свого сина Микиту, який народився через 18 днів після його загибелі."

У Собків є господарство, де вирощують корів і свиней. Після початку повномасштабної агресії подружжя заснувало волонтерський рух у своєму селі, з того часу вони регулярно надсилають на фронт різні продукти.

У березні 2022 року ми об’єдналися з однодумцями, які поділяли наші цінності. Ми організовували передачі для всіх підрозділів, які цього потребували. Пантелеймон тоді перебував в оточенні, і я дуже хотіла допомогти йому та його товаришам. Якось, запитавши сина, що йому потрібно, він відповів — зброї. Я не змогла стримати сліз. Я знала, що вони там страждають від голоду, — згадує Леся Собко. — Втрата Пантелеймона сильно вразила мене. Чесно кажучи, якщо б я залишилася одна, то, напевно, вже пішла б за ним. Мені здавалося, що моє серце розірване... Але в мене є діти, невістка Юлія та онук, і я пообіцяла, що не залишу їх. Після похорону мені наснилася хмаринка з великими сумними очима сина, який попросив: "Мамо, нагодуй хлопців". Він повторював це кілька разів. Як можна було просто сидіти, склавши руки, і спокійно їсти шматок м’яса з хлібом?! Тепер усі ці воїни стали для мене як рідні сини. У волонтерській діяльності мені допомагають чоловік і невістка. Я не оголошую зборів, місцеві жителі самі телефонують, запитують, що потрібно, і надсилають кошти. Ми збираємо передачі, відвозимо їх волонтерам, а вони доставляють усе на фронт або надсилають воїнам бандеролі з домашніми ласощами.

Протягом трьох років родина Собків вирізала майже всіх своїх свиней, щоб приготувати м'ясні консерви для військових, паштети, ковбаси та кров'янку. З коров'ячого молока вони виготовляють смачну згущівку. "Маємо автоклав на 600 півлітрових банок, у якому все ретельно стерилізуємо. Наше домашнє згущене молоко дуже подобається хлопцям, адже воно ситне, ароматне і виготовлене з натуральних інгредієнтів. Були випадки, коли за один раз ми робили 300 банок", — ділиться мати одного з військових. — "Зараз готуємо трохи менше через вимкнення електроенергії, але сподіваємося, що ситуація покращиться, і ми зможемо ще більше підтримувати армію. Підтримка від незнайомих людей додає нам сил. Коли ми потребували скляних банок, зовсім чужі люди з Дніпра організували їх збір. Наш волонтер, повертаючись з фронту, завітав до них, і вони наповнили цілий бус банками. Я була щаслива, як дитина. Якщо є можливість, кожен з нас має підтримувати фронт. Ми не можемо опускати руки, як би важко не було".