Хто позбавив життя Андрія Портнова?

Дмитро Золотухін — педагог Києво-Могилянської Академії та керівник громадської організації "Інститут постінформаційного суспільства".

Незважаючи на тривалу війну, в Україні політичні вбивства залишаються надзвичайним явищем. Це свідчить про те, що вбивство Андрія Портнова не є фіналом оповіді, а, навпаки, лише відкриває нову главу.

Багато українців мають свої власні переживання, пов’язані з Андрієм Володимировичем Портновим. Переважна більшість цих спогадів, на жаль, негативні, адже Андрій Володимирович не прагнув бути добрим до тих, кого ненавидів. А ненависть його охоплювала все, що стосувалося України, вільної від "рішалова" і комерційного контролю над життями інших.

Вважаю, що причини такої поведінки Андрія Володимировича коріняться в його дитинстві, яке розпочалося не в Луганську, а у Ворошиловграді. Це місто можна відчути завдяки захоплюючому однойменному роману сучасного автора Сергія Жадана. Можливо, Андрій Володимирович пережив травматичні події, такі як сексуальне насильство чи домашнє насильство. Так чи інакше, його вчинки та прагнення використати свій надзвичайний інтелект на службі тотальному злу не можуть бути безпричинними. Це зло, в свою чергу, проявляло до нього безмежну відданість, як і він до нього.

Повідомлення, яке ви бачите на скріншоті на початку цього тексту, було отримано в момент, коли я з необережності оголосив про вихід четвертої частини мого розслідування 1 липня 2020 року. Це розслідування стосувалося вмісту зламаної електронної пошти Бориса Яковича Рапопорта, який займав важливу посаду в Адміністрації Президента Росії і відповідав за політичні справи в РФ та країнах СНД під контролем Владислава Суркова. Виявилося, що Андрій Портнов надсилав Рапопорту електронні листи з пропозиціями проектів, які могли бути вигідні Кремлю. Наприклад, йшлося про використання лояльних депутатів для подачі до Міжнародного кримінального суду спеціально підготовлених однобічних матеріалів щодо трагедії 2 травня 2014 року в Одесі.

Андрій Портнов надіслав Рапопорт повідомлення з електронної адреси [email protected], використовуючи псевдонім "рашидович казбек". Дослідники Центру "Миротворець", які також оприлюднили свою інформацію 1 липня 2020 року, зазначили, що стаціонарний телефон 411-21-48 (цифри якого були частиною електронної адреси "рашидовича казбека") зареєстрований на Оболоні за адресою: вул. Маршала Тимошенка, буд. 13/А, кв. 186. За відкритими даними, цей номер телефону належить особі на ім'я Портнов Т.В. (архів).

Отже, стало очевидним, що Андрій Портнов безпосередньо взаємодіє з представниками російської сторони, пропонуючи їм допомогу у планах дестабілізації України та ведення гібридної війни проти неї. Іншими словами, його дії можуть свідчити про державну зраду. У подальшому, численні журналістські розслідування виявили різноманітні непрямі докази, що підтверджують цю версію.

Проте, наскільки відомо, Андрій Володимирович так і не став об'єктом кримінального розслідування щодо державної зради. Якщо ж і став, то справа не отримала жодної перспективи, так само як і публікації мого скромного пера, разом із розслідувачами "Миротворця", "Схем", "Liga.net" та інших медіа. Портнов залишався "сірим кардиналом" у багатьох процесах в Україні, що свідчить про його видатний інтелект та управлінські здібності.

У березні 2019 року, напередодні президентських виборів в Україні, в інформаційному просторі з'явився незвичайний та неякісний сайт, який супроводжувався телеграм-каналом під назвою "Ukrainian Papers". Цей веб-ресурс та його канал у Telegram поширювали витоки даних зламаних електронних поштових скриньок ряду українських політиків, серед яких були й особи з найближчого оточення Петра Порошенка. Найактивнішими учасниками розповсюдження інформації з цього ресурсу стали народний депутат Олександр Дубінський та його колега Андрій Портнов.

Олександр Дубінський настільки рвався реалізувати свою місію медіа-кіллера, що вирішив завантажити всі файли з дампів електронних поштових скриньок на свій Google Диск. В результаті, досліджуючи різноманітні файли з цих дампів, можна було натрапити на посилання, які вели до зображень або текстів, що зберігалися на Google Диску, що належав особі на ім'я Олександр Дубінський.

Портнов був принциповим противником, який діяв безцеремонно і вперто. Він прагнув "вкусити" кожного, хто йому не до вподоби. Тому хвиля ненависті, що накрила його скривавлене тіло 21 травня 2025 року, стала його остаточною епітафією. Чи можемо ми святкувати смерть ідейного ворога? Безумовно. Проте варто визнати, що, володіючи впливом і фінансами, Портнов продовжував застосовувати правові, юридичні та медійні інструменти проти своїх супротивників. Завдяки контролю над українськими судами та ключовими посадовими особами, це було досить легко. Проте варто зазначити, що насильство не було основною зброєю Портнова.

Зрозумійте правильно: зловтіха з приводу його смерті може здаватися "виправданою" для багатьох українців, які страждали через дії Портнова. Проте застосування вогнепальної зброї проти опонента є характерним для Володимира Путіна, який не зміг вплинути на демократичний розвиток України. Портнов мав відверту ненависть до "порохоботів" і "соросят", і робив все можливе, щоб знищити Сергія Стерненка. Але для цього він використовував засоби, які були абсолютним злом, хоча в більшості випадків обходився без фізичного насильства. Тому обставини смерті Портнова заслуговують на об'єктивне розслідування та аналітичну оцінку без емоцій.

Нещодавно, соратниця Андрія Портнова, Олена Петрівна Бережна, яка святкувала свій 68-й день народження, опинилася в значно гіршій ситуації. У грудні 2024 року Служба безпеки України добилася судового рішення, згідно з яким Бережна отримала 14 років позбавлення волі. У перші дні повномасштабного вторгнення вона докладала всіх зусиль, щоб забезпечити успішний старт атаки російських військ.

Після трагічної загибелі Ірини Бережної, яка мала тісні зв’язки з Портновим, її матір, Олена Бережна, стала надійним "штиком" у мережі Портнова, активно підтримуючи його ініціативи від імені правозахисної організації "Інститут правової політики та соціального захисту імені Бережної". Зокрема, вона підготувала маніпулятивний лист, який посол Російської Федерації при ООН Василь Небензя озвучив на засіданні Ради Безпеки ООН в перші дні вторгнення.

Усі згадані факти про те, що і оточення Андрія Портнова, і він сам постійно знаходилися у контакті з російською стороною та російськими спецслужбами, можуть свідчити про ознаки вчинення злочину "державна зрада". Іншими словами, він був вигідним російським спецслужбам, які могли використовувати його для спроб дестабілізації України зсередини.

Так, наприклад, факти про біографію Алли Валентинівни Басалаєвої, що очолила Державну аудиторську службу України, говорять про те, що її кар'єра отримала потужний поштовх після того, як вона стикнулася в одному з судових процесів з талановитим адвокатом і юристом Андрієм Володимировичем Портновим. Внаслідок цієї зустрічі вона стала суддею Дарницького районного суду, а потім потрапила до Центральної виборчої комісії.

Єдине, в чому можна бути абсолютно впевненими, так це в тому, що Андрій Портнов проявляв безжальність до тих, кого вважав своїми супротивниками. Він не заспокоювався, поки не знищував їх морально чи юридично. Цей підхід Портнова яскраво ілюструє пост української журналістки та редакторки популярного видання "Лівий берег" Соні Кошкіної на Facebook. Це свідчить про те, що у Андрія Портнова було чимало ворогів. Проте я хотів би звернути вашу увагу на одного з них.

17 травня 2012 року українське видання "Дзеркало тижня" повідомило, що Андрій Портнов, який є членом Вищої Ради Юстиції (ВРЮ), звернувся до цієї інстанції з проханням про звільнення судді Володимира Єрьоменка з Баришівського районного суду Київської області. У своєму зверненні Портнов підкреслив, що суддя порушив свої обов'язки, призначивши умовний термін ув'язнення Сергію Демішкану, сину голови "Укравтодору" і члена Партії регіонів Володимира Демішкана, за вбивство.

У 2012 році Андрій Володимирович Портнов обіймав посаду радника Президента України Віктора Януковича, а також керував Головним управлінням з питань судоустрою в Адміністрації Президента. Його особисте письмове звернення до Вищої ради юстиції та коментарі в медіа не стосуються судді Баришівського районного суду, оскільки Андрій Портнов міг впливати на цю ситуацію різними способами, зважаючи на повноваження, які надавали йому його функції.

Юридична атака Портнова була направлена на сім'ю Володимира Демішкана, який був, за словами Юрія Ніколова, "улюбленим мисливцем" Віктора Януковича та співзасновником мисливського клубу "Кедр", та дуже близьким другом і соратником віце-прем'єр-міністра України Володимира Сівковича, який також був фанатом полювання (і, навіть, одного зі своїх агентів називав "Охотнік", який, як виявилося, не є Андрієм Наумовим).

У квітні 2010 року віце-прем'єр Сівкович представляв Демішкана в якості губернатора Вінницької області. Однак, що є більш важливим, журналістка BIHUS.info Леся Іванова оприлюднила документи, в яких йдеться про те, що екс-помічник народного депутата Володимира Сівковича - Данило Гетманцев та його компанія "Jurimex" обслуговували і компанію "Укравтодор" і членів сім'ї Володимира Демішкана.

Отже, Портнов "наїхав" на Демішкана, який одночасно був близьким і до Януковича, і до Сівковича, вимагаючи від суддів, щоб вони переглянули занадто легкий вердикт суду, який засуджував Сергія Демішкана, сина голови "Укравтодору", тільки до умовного ув'язнення за умисне вбивство. Між тим, Сергій Демішкан фігурував у резонансній кримінальній справі, пов'язаній із вбивством директора авіакомпанії "Крунк" Василя Кривозуба у 2007 році. Мотивом злочину було прагнення заволодіти транспортним літаком Ан-26Б, який приносив стабільний дохід від здачі в оренду. Демішкан орендував цей літак у Кривозуба, а потім передавав його в суборенду, отримуючи прибуток на різниці тарифів.

Варто звернути увагу на те, що вбивство Василя Кривозуба, скоєне Сергієм Демішканом та його спільниками, сталося в листопаді 2007 року. Дискусії щодо занадто "м'якого" покарання почалися на початку 2012 року, тоді як Андрій Портнов та його команда почали активно боротися за справедливість для Кривозуба та його родини в квітні-травні 2012 року. Особливо цікаво, що відомий Анатолій Шарій почав публікувати критичні статті про Сергія Демішкана вже на початку 2011 року. Наразі він стверджує у соціальних мережах, що за вбивством стоїть Україна.

Вже до кінця травня 2012 року суд відмінив занадто поблажливий вирок щодо Демішкана. Настільки ефективним було втручання Портнова. А результат щодо судді, який виніс поблажливий вирок вбивцям, було отримано лише в 2016 році, коли і Портнов, і Сівкович, і Демішкан вже давно були на території Російської Федерації.

Такі широкі розбіжності в часі говорять про те, що Андрій Володимирович Портнов зацікавився справою не через природню тягу до справедливості, а через більш приземлені питання влади та впливу на оточення і самого Віктора Януковича. До того ж, найбільш повне досьє на Володимира Сівковича, яке опубліковане у 2023-2024 роках в українських медіа, говорить про безпосередню зацікавленість Сівковича та його соратників у питаннях авіації. Тим більше, що літак Ан-26Б, навколо якого сталася суперечка, що призвела до навмисного вбивства, - це один з тих типів літаків, які обслуговує відома нам авіакомпанія "Константа", яку так само обслуговувала компанія "Jurimex" Данила Гетманцева. А отже, можна зробити гіпотезу про те, що контакти Сівковича були зацікавлені в збільшенні парку таких літаків. Тим більше - у буремному 2007-му році.

Конфлікт між Сівковичем і Портновим тривав понад 13 років, і в ньому брали участь сили в Україні, що були під контролем обох прибічників Януковича, незважаючи на їхнє перебування за межами країни — в Росії чи Іспанії. Обидва діячі продовжували боротьбу за вплив на фінансові ресурси, позиції в спецслужбах та правоохоронних органах, а також у бізнес-середовищі.

Врешті-решт, нерви агентів КДБ не витримали, і вони ухвалили рішення "поєднати приємне з корисним". Це означало організацію вбивства свого давнього суперника та запуск нової інформаційної спецоперації на території країн ЄС, звинувачуючи українські спецслужби у терористичних актах і позасудових страт на їхніх землях. Оскільки вбивство відбулося поруч зі школою, це додавало емоційного забарвлення до медійного висвітлення. Не можна не погодитися – подібні методи цілком відповідають стилю КДБ: одним пострілом знищити двох ворогів.

Андрія Портнова вбили люди, пов'язані з російськими спецслужбами. Іспанія, відома як давня база російських організованих злочинних угруповань, створює сприятливі умови для подібних дій. За розкриття прихованих активів російських злочинців в Іспанії було вбито Олександра Литвиненка, а також здійснено спробу отруєння Сергія Скрипаля — обидва мали зв’язки з російськими спецслужбами. Отже, для Росії не було жодних труднощів у реалізації операції з ліквідації особи на території Іспанії. Це особливо підкреслює випадок з ліквідацією російського пілота Максима Кузьмінова, який передав українській розвідці інформацію про російський гелікоптер.

Організатором та замовником вбивства Андрія Портнова, можливо, є Володимир Сівкович. Його мотиви, фінансові можливості та ресурси можуть забезпечити йому вигідний результат не лише для його бізнесу та мереж в Україні, але й для його нових покровителів у Москві.

А поміж тим, ТОВ "АРМА МОТОРС" в офісі якої СБУ провела обшуки у справі стосовно зради Володимира Сівковича, продовжує ефективно працювати з правоохоронними органами України і навіть активно рекламується в київському метро.