Феномен свободи: до святкування Дня українського добровольця

Український доброволець став явищем, яке Росія не змогла передбачити ні в 2014 році, ні в 2022-му. Адже доброволець на фронті – це несподіване явище для армій, які звикли розглядати своїх солдатів як статистичні дані, а не як живих людей.

Ворог абсолютно не міг уявити, що перші українські добровольчі батальйони в 2014 році зможуть чинити опір без будь-якого примусу чи вказівок. Взуті в кросівки та озброєні мисливською зброєю, вони зупиняли "руську весну" в Маріуполі і брали участь у звільненні Слов'янська та Краматорська. Ці події були одночасно жахливими і величними. Це була нова армія, що сформувалася з волонтерських ініціатив.

У 2015 році, разом з невеликою групою вінницьких добровольців, ми вирушили в зону АТО, щоб брати участь у бойових діях без офіційного оформлення. Спочатку ми співпрацювали з різними патріотичними формуваннями, а згодом стали частиною 130-го окремого розвідувального батальйону на постійній основі. Надихаючись командиром цього батальйону Олександром Безручком, відомим як "Парус", я вирішив підписати контракт із Збройними Силами.

Це були часи піднесення. Ми вірили, що здатні повернути Крим і відбити Схід - це лише питання часу. Хоча на той момент в України не було ані "армії дронів", ані власних ракет, здатних дістати російський ВПК за сотні кілометрів. Тобто, вважайте, нічого, порівняно з 2026 роком.

Наповнені бойовим азартом, під час наших "піратських" експедицій на Луганщину ми регулярно робили зупинки в Лисичанську, в Іванича. Цей населений пункт став справжньою легендою серед українських військових, про нього було відомо практично всім учасникам АТО. Саме в цьому місці наші шляхи вперше перетнулися з українською розвідкою та тодішнім підполковником Кирилом Будановим.

У Сєвєродонецьку він жив із нами в одній будівлі місяць. Ми готувалися до виходу на територію, підконтрольну бойовикам лнр, для здійснення розвідки. Хто міг тоді знати, що на задачу з нами йтиме майбутній очільник ГУР (нинішній очільник ОП), а війна триватиме ще довгі 11 років?

Треба сказати, що у більшості з нас тоді ще не було юридичного статусу, виплат чи гарантій. Лише ідея того, що треба чинити опір.

Через роки і досвід пройденої служби зараз цей період формування добровольчого руху видається сповненим романтики. Та жоден із тих, хто його прожив, не скаже, що все було марно. Тепер підрозділ активних дій Головного управління розвідки Міністерства оборони України "Артан", командиром якого я маю честь бути з 2022 року, майже повністю складається з бійців, які обрали приєднатися до армії свідомо й добровільно. Середній вік - до 35 років. І таких бригад, корпусів, підрозділів в Україні десятки.

Наразі в "Артані" служать кілька молодих хлопців на посадах операторів БПЛА, які подали свої анкети через рекрутинговий центр "Артану" у день досягнення 18-річного віку. Вони усвідомлювали, що не отримають фінансових виплат за програмою "контракт 18-24", проте їм важливі статус ГУР, братерство, якісна підготовка та людяне командування. Незважаючи на те, що черги на ці вакансії не стоять, для нашого підрозділу кожен такий кандидат є великою честю, адже їхня мотивація виходить за межі звичайних причин.

Належне забезпечення військовослужбовців — це принцип, за який слід відстоювати та боротися. Адже кожен воїн має близьких, які чекають на нього вдома, і їхнє життя повинно бути забезпеченим і комфортним. Проте фінансова підтримка не може бути єдиним стимулом.

Де панує довіра до лідера, там і досягаються результати. А де відсутня ця довіра, там немає справжнього підрозділу, а лише озброєні особи у форменому одязі. За тими, кому не довіряють, ніхто не піде на ризик добровільно.

У "Артані" та в підрозділах ГУР взаємна довіра є основою всієї роботи. Розвідка в широкому значенні є унікальною діяльністю. Ми боремося разом, пліч-о-пліч. З турботою про наших ветеранів і родини загиблих ми діємо не з примусу інструкцій, а згідно з нашими принципами. Наприклад, ветеранські простори "Артану" вже функціонують у 12 містах України, і цей проєкт стартував рівно рік тому.

У 2014 та 2022 роках будь-який розрахунок співвідношення сил показував, що Україна має впасти. Перевага у кількості ресурсів ніколи не була на нашому боці, але була феноменальна здатність швидко об'єднатися перед обличчям ворога.

Сьогодні, коли наша країна переживає глибокі кризи та відчуває зневіру, важливо усвідомити, що саме ця ситуація може стати нашим головним джерелом сили. Існує безліч підрозділів, які були сформовані завдяки добровольцям, і люди продовжують свідомо приєднуватися до них. Це те, що ми повинні захищати, розвивати та підтримувати. Доки в Україні є ті, хто рішуче обирає шлях боротьби, досягнення перемоги залишається можливим.

Велика подяка всім добровольцям, особливо тим, хто служить у спецпідрозділі "Артан". Ми - товариші по зброї, і так само, як ви захищаєте Україну, ми непохитно стоїмо один за одного.

Слава українським волонтерам!