Єфрем Лукацький висловив думку: "Правоохоронці розпочали кампанію проти медіа. Вони замовчують факти обстрілів, приховують масштаби руйнувань і не дозволяють світові отримати реальну картину."

Відомий український фотожурналіст Єфрем Лукацький, чий творчий доробок був визнаний у багатьох провідних світових медіа, фіналіст Пулітцерівської премії та нагороджений орденом "За заслуги" II і III ступенів, висловився про перешкоди, які силові структури ставлять на шляху журналістської роботи в Україні.

"Журналіст за бар'єрною стрічкою"

- Чи знаєш, чим поліцейський відрізняється від журналіста? — запитав офіцер, міцно тримаючись за моє плече. — Поліція стоїть на захисті людей, тоді як ви, журналісти, отримуєте прибуток зі страждань інших.

Він висловив ці слова відразу після ракетного обстрілу дитячої лікарні Охматдит у Києві, не оминаючи події. Я та мої колеги намагалися донести до світу, що відбулося.

Це я чув раніше, але вчора в Києві, біля ще димлячого після обстрілу житлового будинку, поліцейський намагався завадити моєму колезі знімати. Він перешкоджав роботі та бив по його камері.

- За стрічку! - вигукував він.

Схоже, що правоохоронці оголосили війну журналістам. Вони замовчують випадки обстрілів, приховують масштаби руйнувань і не дозволяють світу дізнатися правду.

Коли я перебував у Газі, все виглядало зовсім по-іншому. Після авіаударів місцеві жителі активно шукали журналістів. Люди витягували постраждалих із руїн і несли їх до камер.

- Відкрий це людству! — вигукували вони.

Це діє, і в даний момент це особливо виражено в реакції міжнародної спільноти.

У 2022 році війна вторглася у наше життя. Тоді міністр внутрішніх справ Денис Монастирський усвідомив ключову істину: без медіа ми не зможемо перемогти. Без висвітлення подій західний світ не зможе зрозуміти масштаб трагедії в Україні, а отже, підтримка не надійде.

Він доклав максимум зусиль, щоб світ дізнався про Бучу. Його команда евакуювала нас з найнебезпечніших зон. Ми подорожували його гелікоптерами до районів, які зазнали сильних ракетних атак у Вінниці та Запоріжжі.

Я згадую, як російські медіа поширювали чутки про манекени в Бучі. Проте вхід журналістів до зони подій розвіяв ці вигадки. Монастирський виявився сильнішим за пропагандистські наративи. Тоді правоохоронці, рятувальники та журналісти діяли спільно. Він особисто звертався до нас із запитаннями:

- Що ще потрібно, щоб світ бачив правду?

Ми спілкувалися. Ми демонстрували. Світ звернув увагу.

Рік по тому він загинув. Вертоліт зазнав аварії. І з його падінням обрушилася наша інформаційна боротьба.

Зараз ми її втрачаємо.

Є очевидний факт: без журналістів події не відбувалися б.

В суспільстві виникає думка, що журналісти є бездушними, адже своїми камерами втручаються в людські страждання, демонструючи їх занадто близько. Повірте, мені теж боляче, коли я це фіксую. Але якщо я не покажу цю реальність, це означає, що я відвертаюся і приховую правду від людей.

На головному фотоконкурсі перемагає фото страждаючого російського солдата. Росія заливає пропаганду мільйонами доларів. Усе частіше лунає: "Це Україна напала". А у нас усе частіше звучить:

- Журналістів не допускати. Занадто багато крові.

За стрічку. За заборону. Приберемо, підметемо - тоді можна.

Складається враження, що правоохоронці діють всупереч істині. Їм до вподоби нова наратив, що виник у Кремлі: українські журналісти наживаються на людських трагедіях. І замість того, щоб надавати підтримку, вони чинять перешкоди.

Російська пропаганда висловлює свою вдячність за це.

Якщо це не зміниться - ми залишимось одні. Світ відвернеться. А тоді поліція пересяде з нових західних пікапів на старі російські "буханки".

Я багато років висвітлював роботу поліції. Я знаю чесних офіцерів і генералів. Зараз вони на фронті.

Хочу звернутися до керівництва поліції: журналіст, акредитований Міністерством оборони, часто має більший досвід роботи в небезпечних зонах, ніж багато військових офіцерів. Такого журналіста слід вважати рятувальником і надавати йому всебічну підтримку.

Тим, хто займається формуванням інформаційної політики в державі, необхідно невідкладно переосмислити наративи та виявляти гордість за своїх журналістів.

У цій війні загинув 91 журналіст. Майже стільки ж, скільки рятувальників. Але журналістів - у рази менше. Це штучний продукт".

Зображення - медичні працівники надають допомогу пораненому чоловіку після атаки російськими балістичними ракетами в Києві, Україна, рано вранці четверга, 24 квітня 2025 року. (Фото/Єфрем Лукацький).