У вшанування пам'яті оператора-радіотелефоніста Віктора Марфіна.

Розбирався в людях і був душею компанії

Оператор радіозв'язку взводу 1-го механізованого батальйону 32-ї Сталевої бригади, штаб-сержант Віктор Марфін, трагічно загинув 5 жовтня 2026 року в Донецькій області. Його пам'ять залишиться з нами назавжди, адже він пішов з життя у віці 56 років.

Віктор з'явився на світ 5 січня 1970 року в живописному селі Клембівка, що на Вінниччині. Його життєвий шлях завжди переплітався з технологіями та спілкуванням з людьми. У 1989 році він завершив навчання у Київському військово-морському технікумі зв'язку, отримавши спеціальність у сфері радіозв'язку та радіомовлення. Після цього провів три роки на службі в рядах Тихоокеанського флоту.

Після повернення з армії він знову оселився у своєму рідному селі. Спершу зайнявся налагодженням електричного устаткування на фабриці вишивки, а згодом став начальником військово-облікового столу в сільській раді. Проте найбільше односельчани запам'ятали його вміння вести бізнес і чудові комунікативні навички.

"Ще в 90-ті він з друзями тримали в селі свій бар. Згодом мав квіткову крамничку в селищі Томашпіль. Ви можете собі уявити людину, яка мала дві точки, наскільки він був комунікабельним і мав хист до спілкування? Кафе було місцем збору всіх людей. Туди приходили не просто відпочити, а поспілкуватися, вирішити якісь свої проблеми. Він нікому не відмовляв і ніколи не конфліктував", - згадує побратим Віктора, старший солдат Михайло.

Пізніше Віктор разом із родиною переїхали до столиці України – Києва. Його син Віталій вступив до Академії муніципального управління, а пізніше завершив магістратуру в ТНУ імені В. Вернадського. Наразі він служить офіцером в одній з бригад тактичної авіації, захищаючи Україну в лавах Збройних Сил.

Перед початком масштабного вторгнення Росії Віктор був працівником "Київспецтрансу" і радів досягненням свого сина.

Велика війна змінила все. 12 січня 2023 року чоловіка мобілізували до лав армії. Він став частиною новоутвореної 32-ї окремої механізованої бригади, проходив етапи військового навчання, а згодом вирушив з бригадою на тренування до Німеччини. Як професіонал з досвідом, він підтвердив свою кваліфікацію у Полтавській школі зв'язківців, отримавши відповідний сертифікат.

Для юних воїнів Віктор став справжнім батьком та наставником. Його товариш Михайло пам'ятає їхні перші дні разом у січні 2023 року:

Ми всі були, як незрячі кошенята, абсолютно не маючи уявлення про те, що нас чекає. А от Марфін вирізнявся своєю яскравою особистістю — він був надзвичайно привітним і відкритим чоловіком. Він прибув на місце формування на кілька днів раніше за всіх і вже встиг дізнатися, де розташована їдальня та до кого можна звернутися за допомогою. Як колишній моряк, він одразу ж навчив нас, як правильно пакувати бронежилети, оформляти плитоноски та використовувати швидкоскиди. Він став душею нашої компанії. Протягом певного часу обіймав посаду взводного — організував службу, побут, і добре розбирався як у людях, так і в документах. Все відбувалося на найвищому рівні.

Руки Віктора завжди ставали порятунком для підрозділу в найскладніших ситуаціях. Він мав досконалі знання в галузі електрики. Незалежно від того, де знаходились зв'язківці – на командному пункті, у бліндажах чи в покинутих будинках – він легко забезпечував їх усім необхідним: світлом та електроенергією. Також він вмів вправно працювати з бензопилами та електрогенераторами.

Це було настільки професійно і стабільно, що складалося враження, ніби нічого не відбувається, адже він завжди був поряд. Потрібно щось зробити? Вітя просто йшов і виконував. Ніяких запитань не виникало, - згадує Михайло. - Якось ми перебували в Курилівці, знімали будинок, де росли виногради. Ніхто не хотів займатися ними, але Вітя вирішив віджати соки з винограду і забезпечив нас усіх ще й вітамінами.

Свій останній бойовий наказ штаб-сержант Марфін виконував на Покровському напрямку. Він мав розгорнути й обслуговувати радіоретранслятор.

Віктор самостійно обрав комфортну висоту, облаштував бліндаж і налаштував техніку. Незабаром до нього приєдналися дронові пілоти, оскільки місцевість ідеально підходила для їхньої діяльності, а поблизу Марфіна завжди панувала безпека. Як зазначають його товариші, він активно співпрацював з пілотами, надаючи їм усю можливу допомогу — це ще раз підкреслювало, якою відкритою і щирою людиною він був.

Трагічний інцидент стався 5 жовтня 2026 року о 18:25. Під час виконання бойового завдання ворожий FPV-дрон вразив позицію українських військових. Спочатку штаб-сержант вважався зниклим безвісти. Лише наступного дня, 6 жовтня, о 17:20, завдяки зусиллям наземного роботизованого комплексу, його товаришам вдалося успішно евакуювати тіло загиблого Героя.

13 жовтня 2026 року в рідній Клембівці відбулося прощання з Віктором Марфіним.

Чоловік не ховався від труднощів. Він давав зв'язок там, де здавалося, що ефір мовчить назавжди, і ніс світло туди, куди приходила темрява війни. Він віддав своє життя, захищаючи вільну Україну та майбутнє своєї онучки, яка народилася у 2025 році.