"Не дай, святий Боже, нікому пережити те, як жити після втрати сина..." Руслан Клименюк загинув на Донеччині, рятуючи свого товариша. - Життєві історії.

Його позивний "Дєд" не випадковий, адже, хоч він і був молодим, мудрість його вражала навіть тих, хто був старшим за нього. Так стверджують його родичі, друзі та товариші по службі.

"Руслан виріс в Уланові на Вінниччині. Після школи вступив в автодорожний технікум. Але два курси провчився і сказав, що не бачить себе у цій професії, -- каже Альона Клименюк, мати бійця. -- Тому залишив на­вчання і пішов до армії, служив у Нацгвардії. А опісля працював в охоронній фірмі в столиці".

На початку великої війни Руслан приєднався до місцевої тероборони, де виконував обов'язки на блокпостах. "У серпні 2022 року мого сина мобілізували. Він служив у 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка, виконуючи роль помічника гранатометника, -- продовжує розповідати моя співрозмовниця. -- З жовтня він перебував на Херсонщині. За словами його товариша по службі, завдяки відвазі Руслана, їх підрозділу вдалося здійснити не одну успішну бойову операцію. Це справжнє диво, що вони змогли вийти з того випробування живими..."

Після Херсонщини воїна відправили на Донеччину. Коли зізнався про це матері, в її душі наче похололо. Мов відчувала біду. Хоч всі лихі думки відганяла, вірила, що її щира молитва збереже життя синові. 17 березня 2023 року Руслан повернувся на передову з відпустки. А вже 22-го загинув у селі Первомайське, виконуючи бойове завдання.

"Того трагічного дня Руслан чергував, йому залишалось менше години на посту, відтак їхню групу мали замінити інші бійці, -- зазначає Альона Клименюк. -- Раптом почався обстріл. Син із товаришами щойно встигли передати по рації інформацію про це, як у дах будинку, де вони перебували, прилетіла міна. Руслан прикрив собою побратима Олександра. Ймовірно, це і врятувало йому життя. А син загинув від численних ран".

Поховали 25-річного Руслана Клименюка в рідному селі. Після смерті сина згорьована матір почала писати про нього вірші. Цієї весни видала збірку "Від болю -- до сили", у ній -- 180 віршів. В одному з них є такі рядки: "Не дай, святий Боже, нікому пізнати, як по смерті сина жити на межі..."

Примірники першого накладу збірки авторка передала за донати на підтримку ЗСУ. Також родині вдалось зібрати підписи під петицією, щоб воїна посмертно удостоїли звання Герой України. Нині вона на розгляді.