Командир 7-го корпусу ДШВ Ласійчук зазначив: "Якби Покровськ просто дозволив росіянам пройти, Добропілля вже не існувало б".

Журналісти, які займаються висвітленням війни, не часто отримують можливість ставити свої запитання, а також питання своїх співрозмовників – як військових, так і офіцерів – безпосередньо високим чинам командування.

Навколо них зазвичай зведені мури секретної секретності, армійської бюрократії та, будьмо чесними, в них рідко є час на розмову з медіа. Хоча саме їхніх слів зазвичай бракує для розуміння ширшої картини - щоби доповнити або ж підважити загальноприйняті версії подій.

Кілька днів тому "Українській правді" випала нагода взяти інтерв'ю в командира 7-го корпусу Десантно-штурмових військ, Героя України Євгена Ласійчука.

У минулому році він був відповідальний за захист Покровська, про що УП опублікувала не один детальний критичний матеріал. Наразі командування його підрозділу вже кілька місяців перебуває на Гуляйпільському напрямку, з якого російські війська планують просуватися у сторону Запоріжжя.

Щоб поспілкуватися з Ласійчуком, ми вирушили до одного з прифронтових міст на півдні країни, де провели більше трьох годин. Хоча цього часу недостатньо, щоб повністю зрозуміти його як особистість і командира, все ж таки вистачає для формування короткого враження. І це враження, завдяки його відкритості до обговорення складних і чутливих тем, виявилося переважно позитивним.

Емоції на обличчі Ласійчука важко визначити. Він рідко усміхається, зазвичай це трапляється, коли йдеться про переваги та неповторність десантників. Проте, коли мова заходить про захист Покровська, а особливо про Лисівку, з якої не всі встигли евакуюватися, його вираз обличчя стає дещо напруженим.

У доволі розлогому інтерв'ю УП Ласійчук окреслює тактику росіян на Запоріжжі, ділиться своїми враженнями від роботи зі штурмовиками, переконує нас в ефективності застосування мідлстрайків, а також уперше настільки повно та, на нашу думку, щиро розповідає про оборону Покровська.

Логістичний карантин у Запоріжжі, продуктивність роботи відділу та майбутнє штурмовиків.

- Гуляйпільський напрямок практично зник з новин за останні пів року. Його інформаційний слід обривається на новинах про захоплення росіянами командного пункту однієї з бригад ТРО та наступальних діях 1-го ОШП на початку 2026 року.

Чи могли б ви детальніше описати, що відбувається в даний момент? Яка територія вам дісталася? Які напрямки атакує супротивник?

Якщо проаналізувати ситуацію, то очевидно, що основна мета супротивника залишається незмінною – захоплення самого Запоріжжя. Наразі можна спостерігати за тактикою транспортного блокування міста: противник активно атакує мости та дамби, руйнуючи критично важливу інфраструктуру, зокрема електропостачання. Підготовка до транспортного локдауну Запоріжжя, на мою думку, вже розпочалася.

Чи це вас не насторожує?

Як це може викликати у мене страх або, навпаки, бути безпечним? Потрібно докладати зусиль, щоб це не викликало занепокоєння у інших.

На Запоріжжі важливо враховувати два напрямки одночасно: Оріхівський з півдня та Гуляйпільський зі сходу.

Якщо розглянути наш Гуляйпільський напрямок, то можна відзначити, що активність тут значно зростає. За попередніми оцінками, ми фіксуємо присутність приблизно 50 тисяч ворожих сил.

- Яка тут глибина інфільтрації?

Ми виявляли і нейтралізували ворога навіть на відстані 15 кілометрів від наших позицій, просуваючись у його тил. З інформації, отриманої від полонених, стало відомо, що їхні завдання полягають у тому, щоб зайти якомога глибше і закріпитися на нашій території. Однак більшість тих, хто намагається це зробити, врешті-решт здаються без бою, усвідомлюючи, що не зможуть досягти своїх цілей.

Очевидно, що російські війська активізувалися на трьох основних напрямках: 3-ій корпус, УВ "Центр" та "Азов". Дещо менш інтенсивні бої спостерігаються в Запоріжжі. За останні два місяці також відбулися механізовані атаки, що для мене є справжнім шоком, адже на Покровську це виглядало б як відверте самогубство.

Чому російські війська намагаються активніше просуватися в цьому напрямку? Після періоду логістичних обмежень вони прагнуть обійти Запоріжжя з північної сторони та досягти Дніпра (міста - УП).

Яким чином може виглядати реальний логістичний локдаун у Запоріжжі?

Якщо провести відсічення Запоріжжя через мости та дамби... Понтонні мости і переправи – це лише тимчасові рішення, які не забезпечують стабільності. Вважаю, що авіаудари, спрямовані на мости, стануть пріоритетом, і такі удари вже мали місце. Крім того, тут знищували великі вантажні автомобілі, щоб заблокувати транспортні шляхи та створити хаос.

Перший етап (логістичного локдауну - УП) вже триває. FPV дрони курсують над центральною частиною міста, а на цьому тижні вже здійснили візит до місцевої адміністрації, намагаючись повісити прапор.

Втрата Запоріжжя є аналогічною втраті Донбасу. Це місто відкриває пряму трасу до Дніпра. Однак, можливо, для ворога це є тактичним маневром, щоб відволікти нашу увагу та ресурси від самого Донбасу.

Ви вже два місяці працюєте в Гуляйполі. Чи можете поділитися своїми думками про те, що комкор може досягти в новому напрямку, якщо у нього немає своїх бригад?

- По-перше, корпус - це орган управління, він повинен бути дієвим на тому чи іншому напрямку, з тим чи іншим комплектом військ. Так, з чужими, не своїми бригадами це робити трохи складніше, але в нас вже є такий досвід - це Покровськ. Там з наших була постійно тільки 25-та бригада, короткочасно ще 79-та. Всі інші - це були бригади Сухопутних військ і морської піхоти.

Наразі я маю в своєму розпорядженні штурмові підрозділи, зокрема 5-ту та 92-гу бригади, а також 225-ий полк. Ймовірно, саме завдяки їхнім зусиллям ми досягаємо балансу та підвищуємо нашу бойову міць. Бригади виступають як засіб для виконання завдань, які були визначені та сплановані корпусом, причому цей засіб може бути адаптований відповідно до потреб.

Моя мета полягає в тому, щоб значно підвищити ефективність роботи бригад, незалежно від того, чи йдеться про сухопутні чи штурмові підрозділи. Я прагну адаптувати їх під стандарти ДШВ, адже впевнений, що бригади ДШВ мають набагато більший потенціал.

Яким чином можна підвищити продуктивність "нерідних" команд? Яку підтримку ви можете їм надати?

Коли ми вперше опинилися тут, кожна з команд діяла за власними планами, і, на мою думку, це не було достатньо узгоджено між собою. Ми встановили чіткі правила: хто і коли відповідає за планування, а також як ця інформація подається старшому керівнику. Це допомогло створити єдину систему координації та забезпечити спільне розуміння ситуації на полі бою.

Ми зобов'язали всі підрозділи використовувати систему "Дельта" (українська система ситуативної обізнаності - УП). Проте не всі команди дотримувалися цього правила, і це стосується навіть тих бригад, які вже мали бойовий досвід, а не лише новосформованих, що нещодавно приєдналися до нас.

У всіх має бути єдине цифрове поле, тоді буде рости їхня ефективність. Завдяки "Дельті" комбриг може знати не тільки те, де стоїть його позиція, а й мати можливість аналізувати ті чи інші дії.

Наприклад, під час просування до цілі штурмова група зазнала атаки FPV. Ми вивчаємо, чи це був аналоговий пристрій або оптоволокно, фіксуємо дані, які потім допоможуть нам зрозуміти, яке рішення слід ухвалити. Можливо, буде доцільно збільшити кількість засобів радіоелектронної боротьби в цій зоні.

Ми також організували об'єднаний центр радіоелектронної боротьби та протиповітряної оборони на Гуляйпільському напрямку, куди входять представники всіх бригад. Раніше такої ініціативи не існувало – кожен діяв самостійно, зосереджуючи зусилля на потребах своєї бригади. Тепер ж вони мають можливість взаємодіяти в одному місці і бачити один одного.

- Ви приходите до комбригів "нерідних" бригад і просите віддати вам, приміром, по два фахівці на об'єднаний пункт ППО і РЕБ. Вони ж навряд чи захочуть віддавати вам когось толкового?

Звичайно, вони цього не бажатимуть (сміється - УП). Я ще підкреслюю, що потрібно залучити не лише компетентних, а й найкращих. Проте ми активно спілкуємося, і я намагаюся пояснити всі нюанси. Якщо комбриг побачить, що така співпраця приносить результати, він готовий надавати нам висококваліфікованих фахівців. Протягом цих двох місяців ми неодноразово зустрічалися з командирами, щоб обговорити, як і що має відбуватися.

На сьогоднішній день ми виявляємо від 400 до 500 повітряних об'єктів щодня, тоді як раніше ця цифра становила близько 200. Це не означає, що противник почав запускати більше, а скоріше, що ми вдосконалили наші системи виявлення. Близько 70% з цих об'єктів ми підтверджено знищуємо. Ще 20% - піддаються атакам, хоча ми не завжди можемо зафіксувати їх знищення. І приблизно 10% зуміють досягти своїх цілей.

Чи включаються в ці 10% КАБи?

Ні, у цих цифрах немає жодних КАБів, оскільки їх практично неможливо знищити під час польоту. Можна лише частково зменшити їхнє вплив на навігацію, але вони все одно досягнуть мети. Можливо, не в ту точку приземлення, де планувалося, а в сусідню. КАБи залишаються основною проблемою в нашій зоні. Якщо згадати минуле, можу стверджувати, що це була і головна проблема, з якою ми стикалися в Покровську.

У жовтні в одному з сіл на Гуляйпільському напрямку було скинуто 200 касетних боєприпасів.

- До приходу вашого 7-го корпусу ключовим підрозділом на Гуляйпільському напрямку, вочевидь, був 225-ий штурмовий батальйон. Чи слухається він вас у принципі?

- Слухається, звісно. Я вважаю, що це дієвий підрозділ. Розумію всю чутливість інформації, яка ходить про дисципліну в цьому полку...

- Радше про ставлення до людей...

Так, ми також стежимо за новинами. Проте я використовую цей підрозділ як бойову одиницю, а не як свій генеративний (корпусний - УП) елемент, тому не в змозі вносити кадрові зміни або реалізовувати свої ідеї.

Я застосовую його як засіб, і він виявляється дуже ефективним у бойових умовах. У цьому підрозділі присутні дисципліна, професійна підготовка та високий рівень організації штабу. Вони активно використовують цифрові технології. На мою думку, цей полк є дієздатним.

Яке у вас уявлення про перспективи штурмовиків? Чи доцільно зберегти їх у складі існуючих підрозділів (Сухопутних військ, Десантно-штурмових військ), чи, можливо, варто створити окрему структуру з власним командуванням?

Важко дати чітку відповідь. Як вам відомо, питання ще залишається невирішеним: чи стане це окремим видом військ, чи будуть створені підрозділи, що підпорядковуються корпусам, але з незалежним управлінням у складі Сухопутних військ.

На мою думку, існують дійсно ефективні штурмові підрозділи (УП). Як мені відомо, 225-й підрозділ наразі входить до складу нашого 7-го корпусу, 425-й перебуває в "Азові", а 33-й - у Третьому корпусі. Вони діють на критичних напрямках у повному складі та демонструють позитивні результати.

Для командира корпусу ці підрозділи є важливим резервом, здатним як стримувати ворога, так і сприяти відновленню втрачених позицій оборонних частин.

Отже, ви підтримуєте ідею залишити їх у наявних будівлях?

Цілком можливо. Сьогодні 225-й полк виконує завдання на території трьох бригад, які займають оборонні позиції. У зоні, де ворог готується до наступу, 225-й полк блокує його рухи. Водночас на інших ділянках бригад вони намагаються відновити втрачені позиції, залучаючи підкріплення з інших підрозділів. Вважаю, що така тактика є ефективною.

Не так давно, в інтерв'ю для Fox News, президент висловив готовність до замороження конфлікту по нинішніх позиціях на фронті. Якщо, припустимо, це станеться вже завтра, в якій позиції виявиться українське угруповання на Гуляйпільському напрямку – вигідній чи невигідній?

- Нам потрібно до цього часу отримати контроль над Гуляйполем... це було б ідеальним рішенням. Завоювати цей населений пункт і включити його до нашої території.

Важко визначити, чи будемо ми в кращій чи гіршій ситуації. Лінія зіткнення нашого підрозділу простягається майже на 100 кілометрів. Є ділянки, де ми маємо перевагу, а є й такі, де ситуація складніша, але ми намагаємося компенсувати це за рахунок використання безпілотних технологій.

Якщо б це трапилося завтра, ми б зберігали існуючу лінію фронту.

Вплив середніх ударів

- Влітку я знімала два ваші корпусні підрозділи, які працювали з мідлстрайками - американськими "Хорнетами" та українськими "Чаклунами". Військові були в захваті, що тепер вони можуть дотягнутися до логістики противника. Втім, я всю зйомку думала: чи справді точкове вибиття бензовозів, пікапів послаблює росіян, які стоять на передньому краю? Якщо брати ширше, то чи правильним було рішення поставити на мідлстрайки влітку 2026 року?

Цілком впевнений, що це було правильне рішення. Гуляйполе є яскравим прикладом ефективного використання мідлстрайків, і ми регулярно демонструємо їх можливості. Все, що пересувається, ми вражаємо нашими "літаками". Це виявляється більш економічним, ніж, наприклад, стрільба з далекобійної артилерії, для якої існують обмеження на боєприпаси. Що стосується ракетних ударів "Хаймарсами", то вони також вимагають значних витрат. Тому фронтстрайк і мідлстрайк чудово вирішують наші завдання.

Наш 237-й батальйон працює на повну потужність, щоб знищити всі транспортні засоби, які прямують до Гуляйполя. Ми робимо все можливе, щоб повністю заблокувати постачання до цього району.

На мою думку, використовуючи приклад Покровська, можна уявити ситуацію так: Сили оборони повинні знищувати кожен автомобіль, що проїжджає по важливій трасі Селидове - Покровськ, в результаті чого російські війська поступово припинять постачання. Це призвело б до того, що угруповання в Покровську залишилось би без дронів, боєприпасів і продуктів харчування, фактично опинившись у своєрідному логістичному блокуванні. Проте, цього не відбувається. Чому так?

Усе зводиться до наявності ресурсів. Якщо говорити про Покровськ, то ми там лише освоювали мідлстрайки — експериментували з різними типами дронів, перевіряли їх можливості та навчали наш персонал. Водночас ми не могли дозволити собі запускати мідлстрайки в будь-який момент. Так це не працює. Розвідка виявила ціль — наприклад, якщо буде переміщення колони, тоді ми активуємо дрон, який вирушає до мети та завдає удару.

Дрони вагою від 60 до 100 кілограмів, такі як Fire Point, використовувалися нами для запуску в контрольованих зонах, наприклад.

До того ж росіяни постійно змінювали маршрути (під'їзду до Покровська - УП). Ми мали розуміти для роботи мідлстрайками, що сьогодні актуальна саме ця дорога, а не от, наприклад, вони будуть з поля заходити.

Чи звертали ви увагу, наприклад, на те, що протягом місяця проведення мідлстрайків на маршруті Селидове - Покровськ, у російських військ значно зменшилася кількість дронів, які вони запускали з Покровська? Цікавить, чи існує якийсь конкретний показник, що дозволяє оцінити ефективність цих мідлстрайків?

- Я вам назву інший критерій. Противник, розуміючи, яку шкоду ми наносимо його логістиці, як дієво ми працюємо, збільшив кількість уражень по наших точках зльоту мідлстрайків. Вони активно розвідували, звідки ми запускаємо ці дрони, і намагалися ці місця знищити. Це показник.

Але чи надало це нашим Силам оборони можливість отримати перевагу на фронті? Чи зменшило це потужність противника?

Уже відомим є той факт, що Міністерство оборони використало, зокрема, на закупівлю мідлстрайків ті кошти, які були закладені на зарплати військовим на кінець року. Тож хотілося б розуміти, наскільки виправданим був цей ризик.

- Якщо дивитися на Покровськ більш стратегічно, не спираючись тільки на мідлстрайки, то це місто відіграло свою головну роль - воно стримувало активне просування противника в глибину нашої території.

Покровськ затримав супротивника, ставши на його шляху. Його захист тривав не тижнями чи місяцями, а, як зазначив колишній головнокомандувач, цілих 2 роки.

Тоді ми оцінювали сили противника приблизно в 170 тисяч осіб, включаючи Покровськ і Мирноград. Що стосується дороги Селидове - Покровськ, про яку ви згадали, то вона становила близько 5% від загального логістичного забезпечення. До Мирнограда вели численні шляхи, як польові, так і асфальтовані.

Я усвідомлюю ваші зауваження щодо "закриття всіх шляхів". Ми вже намагалися реалізувати це, зокрема через мідлстрайки, але повністю перекрити всі маршрути – це дійсно велике випробування.

- У Гуляйполі, значно меншому населеному пункті, ймовірність зробити логістичний локдаун противнику вища?

Напередодні вашого приїзду було зафіксовано ураження 18 автомобілів на шляху до Гуляйполя. Ми докладаємо зусиль, щоб значно підвищити ефективність нашої роботи в цьому регіоні. Крім того, тут активно діє підрозділ СБС, який є частиною нашої інтегрованої системи розвідки та ураження.

Я стараюся робити все, щоб противник або відмовився від Гуляйполя й перестав заводити туди логістику, або обрав собі іншу ділянку для руху. Окрім того, що вони затягнули в Гуляйполе гармати, піхоту, вони ще й зробили його таким собі хабом для своїх дронщиків, для "Рубікону". У них там дуже багато точок зльоту.

Важко самим оцінити свою ефективність, але я вважаю, що ми на правильному шляху.

- Чи використовуєте ви дрони для досягнення важливих шляхів постачання російських військ?

Так, ми продовжуємо закриття навіть далі - до Азовського моря, включаючи Маріуполь.

Основна артерія постачання їхніх ресурсів бере початок у Маріуполі, а потім, не доїжджаючи до Бердянська, звертає на північ, де розгалужується на дрібніші логістичні маршрути. Спочатку вантаж транспортується п'ятитонною фурою, потім його перетворюють у менші вантажівки, а далі – на мотоциклетні групи та інші засоби. Ми завдаємо ударів на всіх цих етапах. Найбільш ефективно це відбувається, звичайно, на лінії бойового зіткнення, адже це найближча точка доступу.

До речі, до нас тут зайшов наш корпусний батальйон безпілотних систем - 237-ий. Він працює як на тактичній глибині - допомагає там, де противник намагається просуватися, - так і на оперативній - 100-120 кілометрів. Це якраз таки дієвий інструмент командира корпусу.

Цей батальйон вирізняється тим, що активно використовує важкі дрони FirePoint. Наші фахівці пройшли навчання, отримали сертифікати, і практично щотижня підрозділ виконує завдання як для корпусу, так і для угруповання "Південь" в цілому.

Якщо Сполучені Штати вирішать повністю відключити Україні "Старлінк", це може негативно вплинути на ситуацію на фронті?

Не відбудеться розпаду. Так, ефективність у випадках глибинних атак знизиться. Робота стане більш складною, оскільки "Старлінки" і пункти управління, а також засоби, що наносять прямі удари, будуть під тиском. Але всі інші ресурси, які в нас є, дозволять нам продовжувати стримувати ворога.

Жертвування Покровськом, доцільність збереження Мирнограда та регулярні доповіді Сирському кожну годину.

Я тривалий час розмірковувала над тим, як підійти до питання про Покровськ, аби охопити всі аспекти, які мене цікавлять. І врешті-решт вирішила запропонувати вам одну ідею.

Я опишу вам те, яким я бачила падіння Покровська, і яким його бачили військові, з якими я тримала зв'язок. І попрошу вас як людину, яка бачила значно більше за нас усіх - і на посаді командира 25-ої бригади, і на посаді командира 7-го корпусу, - прокоментувати цю версію та за можливості доповнити її.

Ось моя інша версія: близько 13-17 липня 2025 року невеликий загін російських піхотинців проникнув у Покровськ, скориставшись просвітами між українськими позиціями поблизу села Звірове, що знаходиться на південний захід від міста. У Покровську вони переважно ховалися в підвалах, очікуючи підкріплення, іноді вступаючи в перестрілки з українськими військовими.

В кінці липня 25-та бригада здійснила першу операцію з очищення Покровська, але вже на початку серпня ворог знову проник у місто, і витіснити їх звідти не вдалося.

Обидві операції з очищення не принесли бажаних результатів, ймовірно, з трьох основних причин. По-перше, угруповання, яке діяло на Покровському напрямку, не змогло блокувати шляхи інфільтрації ворога до міста. По-друге, проведення зачистки здійснювалося занадто малими силами: у першій групі було лише близько 30 військових. І, по-третє, російські військові мали перевагу в повітрі.

На кінець листопада російські війська захопили значну територію міста. Сили оборони все ще утримували деякі позиції на північних околицях Покровська, проте це вже не впливало на загальний розвиток подій.

Розглянемо активність ворога: Покровськ не був єдиним напрямком, де він намагався просунутися та закріпити свої здобутки. Поряд з Покровськом, він також здійснював наступ на Мирноград, намагаючись атакувати його з кількох сторін. Варто зазначити, що Мирноград – це не просте село, а велике місто з двома частинами, численними кварталами та районами. Для захоплення хоча б однієї будівлі в такому населеному пункті необхідно, як мінімум, взвод військових.

Діяльність ворога в Мирнограді була на тому ж рівні, що й у Покровську.

У той період ми використовували всі доступні ресурси для стримування ворога, який проник у два міста. Необхідно було перекрити лінію.

З проблемних питань, які тоді виникли - активність противника на Добропільському напрямку, де він зробив доволі глибоке просування і намагався розвивати цей успіх. Там була не інфільтрація (як у Покровську та Мирнограді - УП), а саме просування.

Ви маєте на увазі значний наступ росіян у бік Добропілля влітку 2025 року? Він нагадував форму вух зайця?

Сьогодні їх іменують "заячими вухами". У той час військове керівництво мусило оперативно реагувати на агресивні дії супротивника. Під час вибору між Покровськом та Добропіллям, куди направити резерв, було ухвалено рішення на користь Добропілля, і це виявилося вірним кроком. Інакше ворог зміг би зайняти велику територію на глибину операцій.

- І обійшов би всю Донеччину - з півдня по Добропіллю і з півночі по Барвінковому...

Отже, військове командування ухвалило рішення стабілізувати ситуацію в цьому районі (в Добропіллі - УП) та відновити втрачені позиції в межах можливого. Саме там розташовувалися наші корпусні бригади.

На нашому фронті ми прагнули заблокувати ворога прямо в межах населеного пункту. Ми створили багатошарову оборонну лінію та глибинні укриття, але не було бригади, яка могла б закріпитися в Покровську.

Чи правильно я вас зрозуміла: влітку 2025 року Сили оборони відмовилися від зачистки Покровська та самого міста, щоб зірвати плани росіян на масштабне охоплення Донецької області?

- Стратегічний план подальших дій до нас не доводився. Я не міг тоді знати, що тут буде за пів року або які підрозділи сюди зайдуть на посилення. Але на той момент картинка була така, що Покровськ утримувався тими силами й засобами, які там були.

Там більше нікого не залишилося. Ресурси були сконцентровані на іншому фронті, який вважався значно важливішим, ніж охорона цього населеного пункту.

- Добре, імовірний задум зрозумілий. Повернусь до деталей: ви сказали, що лінія оборони на момент проникнення противника в Покровськ була південніше за саме місто?

Так, набагато південніше, приблизно на 10-15 кілометрів. Саме в цьому місці ми організували свою оборону.

Тоді противник активно наступав на Звірове, а за ним - на Троянду. Це населені пункти, там важко знайти противника. Ми вишуковували там противника, а він уже інфільтровувався в Покровськ і Мирноград - заводив туди роти, батальйони.

Наступний етап передбачає проведення контактних боїв у Покровську, де пілоти стали мішенню для вогню ворожої стрілецької зброї. Це спонукало їх переміститися до більш безпечної території на північ. В результаті, коли пілот відходить, також зменшується зона розвідки та ураження противника.

Головним фактором, звісно, було повітря. У противника була перевага в повітрі, він наносив по Покровську 100-150 ударів КАБами на день. Працювали о 6-ій, о 9-ій, о 12-ій і так до вечора. І по військових, і по цивільних.

До речі, нам істотно ускладнювало ситуацію те, що ворог маскувався під цивільних. Це вимагало від нас значних зусиль і ресурсів для того, щоб зрозуміти, з ким саме ми маємо справу.

У той період було організовано координаційний центр для контрдиверсійних операцій, до складу якого увійшли спецпризначенці ССО, Альфи та ГУР. Останні навіть здійснювали операції з повітря, використовуючи вертольоти.

Я так вважаю, що ситуація з вертольотами була більш символічною, спрямованою на психологічний тиск на ворога. Скільки ж бійців ГУР може висадитися з одного вертольота і почати очищення міста!

Ви абсолютно праві, це був надзвичайно специфічний і гострий інструмент, призначений для конкретної мети. Спеціальні підрозділи не призначені для очищення всього Покровська – їх ресурсів просто не вистачило б.

Скільки осіб було необхідно для того, щоб ефективно звільнити Покровськ від російських військ?

-

Скільки ж людей перебувало в місті? Хто саме знаходився там, коли розпочалися бойові дії на вулицях?

- Там були пункти управління, позиції пілотів і одна бригада, яка утримувала саме населений пункт. Усі (піхота - УП) були нижче.

- Що далі було з людьми, які стояли нижче, під Покровськом? Ви підтягували їх до міста?

Виходячи з доступних ресурсів, ми застосовували маневрену оборону. Забезпечували захист певних ділянок фронту та посилювали вогневу активність у зонах, де просувався ворог. Також ми евакуювали наших бійців з населених пунктів на південь від Покровська.

Що відбулося в Лисівці, що знаходиться на південний схід від Покровська? Наскільки мені відомо, не всі українські військовослужбовці змогли залишити цей населений пункт. Здається, до останнього моменту його утримували бійці саме вашої колишньої бригади.

Лисівка перебувала під контролем 25-ї бригади. Цей населений пункт мав велике стратегічне значення, оскільки слугував воротами до Покровська. Лисівка перекривала головну артерію, якою противник намагався просуватися з Селидового до Покровська, використовуючи як бронетехніку, так і піхоту. Утримання цього населеного пункту було критично важливим.

Дійсно, коли ворог почав обходити фланги, було ухвалено рішення перейти до маневрової оборони та зайняти більш північні позиції й опорні пункти. Твердження, що втрата Лисівки сталася через те, що її захопив противник, не зовсім коректне.

Що ви можете розповісти про солдатів, які залишилися в Лисівці?

Я можу зазначити одне: ведення бойових дій завжди супроводжується ризиками. Завдяки зусиллям наших військових, які стримували ворога в цьому районі, ми змогли стабілізувати лінію зіткнення на стратегічному рівні, створити новий ешелон оборони та перекинути туди додаткові підрозділи.

- Скільки людей мається на увазі?

Не можу поділитися цією інформацією через питання безпеки.

- Чи був шанс їх вивести, врятувати?

Я хочу підкреслити швидкий прогрес та зростання безпілотних технологій у супротивника, що дало змогу суттєво збільшити зону ураження — територію, що підлягає безперервному обстрілу. Внаслідок цього, реалізація логістичних операцій до населеного пункту стала практично неможливою.

Усі ресурси, в тому числі й найсучасніші, які використовував противник, активно випробовувалися на Покровському напрямку в рамках операції "Рубікон". Це не було поодиноке, а систематичне використання волоконної техніки, включно з крилами на основі оптоволокна, навіть крилами-камікадзе. На жаль, так склалося.

- Ви також кілька разів наголосили, що корпусу довелося обороняти не одне місто, а одразу два - Покровськ і Мирноград. Наскільки мені відомо, останні пілоти, уже через російські позиції, вийшли з Мирнограда в лютому 2026 року.

Яка ж була військова обґрунтованість тривалого утримання цього міста? Логістичні шляхи до нього вже давно не функціонували.

Мирноград функціонував подібно до Покровська. Для ворога це було місце, куди він активно прагнув просунутися, щоб перетворити його на плацдарм для майбутніх військових операцій. Іншими словами, він планував зосередитися в місті, а потім розгалужуватися з нього різними шляхами, просуваючись на північ і захід. Однак, врешті-решт, це призвело до того, що вони опинилися в гущі міських боїв.

Ключовим моментом було забезпечити надійну підтримку пілотів за спинами піхотинців (зокрема, в Мирнограді - УП). Пілоти відіграють вирішальну роль у стабільності піхоти, адже їхня розвідка та вогнева підтримка значно підвищують ефективність бойових дій і забезпечують необхідну логістику.

У Мирнограді лінія фронту залишалася незмінною до самого кінця - будівлі та райони були під контролем. Саме там перебували й пілоти. Мені відомо, що їм не до вподоби брати участь у стрілецьких сутичках з ворогом, адже їхнє призначення зовсім інше. Проте ми докладали зусиль, щоб організувати охорону для пілотів і встановити додаткові оборонні рубежі.

Отже, ви вважаєте, що Покровськ та Мирноград виконують роль міст, які затримують ворога та уповільнюють його наступ?

- Так, просування одразу в двох напрямках - на північ до Добропілля і на захід у бік Гришиного.

У планах противника було розвивати дуже швидкий наступ. Деяким штурмовим групам ставилася задача, не зупиняючись у Покровську, рухатися на північ до Добропілля. Саме Покровськ не дозволив це зробити. Покровськ зав'язав противника на вулицях.

Також росіяни понесли там колосальні втрати. Працювали наші ракети, наша авіація, "Хаймарси". У нас були групові цілі, під час відпрацювання по яких ми могли знищити до десяти противника за раз.

Операція в Покровську виявилася надзвичайно складною. Проте я переконаний, що вона мала велике значення для стримування активності ворога.

- Як часто на Покровський напрямок до вас приїжджав тогочасний головком Олександр Сирський?

Для кращого розуміння, повідомлення головнокомандувачу відбувалися 2-3 рази на день. Це стосується оборони Покровська та Мирнограда, які я не можу розглядати окремо, адже це була єдина операція, в рамках якої ми протистояли ворогу. Головнокомандувач часто відвідував нас.

- Наскільки, на вашу думку, Сирський був поінформованим про реальну обстановку в Покровську?

На мою думку, він зробив усе можливе. Він усвідомлював, де розташовані позиції та де проходить лінія контакту. Ситуацію він розумів надзвичайно чітко.

Я довго чекала на момент, коли зможу запитати у когось із тих, хто зображений на цьому знімку, що ж насправді відбувається. Це 1 листопада 2025 року. Складається враження, що всі уважно слухають Олександра Сирського, і в їхніх очах можна прочитати як здивування, так і легку недовіру.

Ведеться розробка стратегій для контрдиверсійних підрозділів, де, зокрема, присутнє ГУР. Це активний робочий процес.

Подивіться, сумніви чи недовіра були просто неможливими. Якби ми мали хоч якісь сумніви, це могло б призвести до того, що Покровськ не зміг би вистояти і утриматися. Це робоча ситуація, що вимагає професіоналізму. Іноді дуже складно використовувати підрозділи проти переважаючих сил ворога.

Останнє питання. Нещодавно ви презентували в Києві "Марун хаб" - стильний і функціональний простір, призначений для цивільних та військових, розташований прямо на Хрещатику. Я була рада відвідати його відкриття. Мені цікаво, звідки у вас з'явилося фінансування для цього проекту?

Я можу розповісти ще більше деталей: "Марун хаб" - це не просто один заклад, а ціла мережа. Вона вже функціонує у Дніпрі, Вінниці, а тепер відкрилася і в Києві. Вважаю, що такі хаби з'являться при кожній військовій частині корпусу.

Наш корпус займається не тільки бойовою роботою на полі бою. У нас також є гуманітарний блок, це підтримка ветеранів - наших хлопців і дівчат, підготовка місцевого населення, мілітаризація населення.

Я поставив перед собою мету, що все це має знайти своє місце. Ми обрали локації, визначилися з назвою "Марун хаб" і знайшли партнерів, які готові нас підтримати. Вони допомагають нам у розвитку цього напрямку, бачачи в ньому потенціал.

Я не можу прямо вказати на наших партнерів, але це підприємства, які розташовані в прифронтових зонах і усвідомлюють важливість війни, а також цінність кожної людини, залученої до бойових дій. Крім того, наш хаб активізує впізнаваність підрозділів, займаючись рекрутингом і мобілізацією. Ми шукаємо не лише штурмовиків, а й ІТ-фахівців.

Яка ж причина зацікавленості компаній, які обрали інвестиції в "Марун Хаб"? Які вигоди вони сподіваються отримати від вас у відповідь?

- Від мене особисто, думаю, нічого (посміхається - УП). Це бізнес, який має свої підприємства неподалік лінії фронту. Вони хочуть збільшити ефективність Збройних сил і зробити так, щоб наша територія все-таки лишилася нашою.

Подивімося на Авдіївку чи Покровськ - ніхто там уже нічого не відновить. Ні шахту, ні підприємство - там більше нічого немає.

Головне завдання кожного військового та кожного громадянина України - підвищення оборонного потенціалу нашої країни різними способами. Один із моїх внесків у цю справу - "Марун Хаб"; я вірю, що це має позитивний вплив.